5008/1768/2011 Про зобов'язання укласти договір про користування приміщеннями, наданими митниці у залізничних пунктах пропуску - 18.04.2012 Прийняття

зобов'язання надати висновок щодо правомірності укладення іншої угоди для врегулювання питання розміщення підрозділів митниці у приміщеннях, які забезпечують функціонування міжнародних залізничних пунктів пропуску Закарпатської області та є державною власністю, ніж договору оренди,

рішенням господарського суду Закарпатської області від 02.02.2012 року в позові Чопської митниці до державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" та регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області про зобов'язання укласти договори на користування приміщеннями та зобов'язання надати висновок щодо правомірності укладення іншої угоди ніж договір оренди, відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що договірні відносини між позивачем та відповідачем-1 з приводу користування майном, яке належить ДТГО "Львівська залізниця" на праві повного господарського відання, виникають у рамках діючого законодавства, що регулює порядок використання державного майна, відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , а тому немає підстав зобов'язувати відповідача укласти договір про користування приміщеннями.

В частині позовних вимог до відповідача-2 про зобов'язання надати висновок щодо правомірності укладення іншої угоди ніж договір оренди в позові відмовлено, оскільки позивачем обрано неправильнимй спосіб захисту майнових прав та інтересів, що не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Скаржник вважає, що місцевим судом не забезпечено реалізації конституційних засад судочинства у частині змагальності сторін та доведенні перед судом їх переконливості. Апелює тим, що судом штучно розмежовуються правовідносини, що виникають з приводу розташування та оформлення договірних стосунків щодо розміщення підрозділів митниці у залізничних пунктах пропуску. Скаржник покликається на те, що судом не досліджено та не надано оцінки спеціальним нормам матеріального права, які регламентують розташування підрозділів митниці у залізничних пунктах пропуску.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає його законним, а апеляційну скаргу безпідставною. Відповідач-1 наголошує та тому, що існує специфіка діяльності митниці і залізниці, зокрема щодо надання службових приміщень митним органам на прикордонних залізничних станціях. Покликаючись на ч. 5 ст. 75 ГК України, зазначає, що Залізниця як державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне їй майно іншим юридичним особам. Крім того, відповідач-1 обґрунтовує свою позицію листам-роз'ясненнями регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, якими передбачено, що вищевказані договірні відносини повинні оформлятися договором оренди майна.

Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області зазначає, що спеціальними нормативними актами передбачено порядок розміщення митних органів Міністерством транспорту, таким чином дане не належить до компетенції відповідача-2. Крім того, вважає, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту цивільних прав та інтересів шляхом надання роз'яснення відповідачем-2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 02.02.2012 року вважає законним та прийнятим без порушень норм матеріального та процесуального права. Представником відповідача-2 подано клопотання про розгляд справи без його участі, яке судом задоволено.

В судове засідання відповідач-2 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення ухвали суду, а тому, зважаючи на строк розгляду спору, суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов'язки сторін.

Суд, перевіривши та оцінивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачами існували договірні стосунки, строк дії яких в різний час припинений. Так між сторонами були укладені наступні договори:

1. №57-06/06-05 від 25.04.06 року, згідно якого предметом є оренда нежитлових приміщень загальною площею 36,0 кв.м., а саме: дві кімнати площами 28,0 кв.м та 8,0 кв.м., розміщені за адресою: м. Ужгород, пост. ЕЦ "Павлово", що перебувають на балансі ВЦ "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця". Термін дії договору оренди закінчився 21.11.2010 року.

2. №58-06/06-05 від 25.04.06 року, предметом якого є оренда нежитлових приміщень загальною площею 57,49 кв.м., а саме: три кімнати площею 16,24 кв.м., 16,24 кв.м. та 25,01 кв.м., які розміщені за адресою: м. Ужгород, вул. Транспортних будівельників, 35, що перебувають на балансі ВП "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця". Термін дії договору оренди закінчився 24.11.2010 року;

3. №13-06/06-05 від 24.01.06 року, предметом якого є оренда вбудованих приміщень головного залізничного вокзалу м. Чоп площею 85,0 кв.м., розміщеного за адресою: м. Чоп, пл. Привокзальна, 3, що перебуває на балансі ВП "Вокзал Чоп" ДТГО "Львівська залізниця". Термін дії договору оренди закінчився 31.12.2010 року;

4. №03-07/06-05 від 25.04.07 року, предметом якого є оренда вбудованих приміщень загальною площею 83,4 кв.м. в будівлях Станції Чоп, а саме: приміщення на ІІ поверсі площею 15,0 кв.м. в товарній конторі; приміщення на ІІ поверсі площами 15,68 кв.м. та 16,52 кв.м.в конторі передач "Експорт" та приміщення на ІІ поверсі площами 11,3 кв.м., 12,1 кв.м., 12,8 кв.м. в конторі передач "Імпорт", які розміщені за адресою: м. Чоп, пл. Європейська, 5, що перебувають на балансі ВП "Станція Чоп" ДТГО "Львівська залізниця". Термін дії договору оренди закінчився 24.12.2010 року;

5. №11-06/06-05 від 24.01.06 року, предметом якого є оренда приміщення в будові поста електричної централізації станції Салівка площею 25,0 кв.м., яке розміщено за адресою: Берегівський район, с. Салівка), що перебуває на балансі ВП "Станція Батьово" ДТГО "Львівська залізниця". Термін дії договору оренди закінчився 31.12.2010 року;

6. №10-06/06-05 від 24.01.06 року, предметом якого є оренда приміщення в будові пункту передачі ваготів сортувального парку станції Батьово площею 32,2 кв.м., розміщені за адресою: Берегівський район, смт. Батьово, що перебуває на балансі ВП "Станція Батьово" ДТГО "Львівська залізниця". Термін дії договору оренди закінчився 31.12.2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що Чопська митниця просить зобов'язати відповідача-1 укласти з нею договори на користування зазначеними вище приміщеннями та територіями (безоплатні договори оренди).

На спільному засіданні представників регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Чопської митниці та ДТГО "Львівська залізниця" з питань орендних відносин, яке оформлено протоколом від 07.02.2011 року, прийнято рішення:

1. Чопській митниці, як орендарю, закрити актами приймання-передавання (повернення) майна договори оренди;

2. Чопській митниці спільно з ВП "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" вирішити питання розміщення митних органів на об'єктах залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства.

Представник ВП "Ужгородська дирекція залізничних перевезень" протокол не підписав та зробив відмітку про те, що дане протокольне рішення суперечить ст. 114 Митного кодексу України (92-15) та спільному наказу Держмитслужби та Мінтрансу від 06.03.2003 року №149/168 в частині користування приміщеннями.

Відповідно до положень частини 1 ст. 15 Митного кодексу України митниця є митним органом, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України.

Згідно з ст. 114 Митного кодексу України адміністрація морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій на договірних засадах забезпечує митні органи необхідними службовими приміщеннями, обладнанням, засобами зв'язку та створює належні умови для здійснення ними митних процедур. Перелік приміщень та вимоги до них визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи і центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту України відповідно до обсягу та характеру міжнародних перевезень.

Спільним Наказом Державної митної служби України та Міністерства транспорту України № 149/168 від 06.03.2003 року відповідно до статті 114 Митного кодексу України затверджено Перелік службових приміщень, якими адміністрації морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій забезпечують на договірних засадах митні органи. Керівникам відповідних митних органів та адміністраціям морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій згідно з зазначеним вище Наказом слід укласти договори на користування приміщеннями, зокрема згідно з Переліком приміщеннями для розміщення особового складу підрозділів митних органів.

Положеннями п. 1.1. Статуту Державного територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" (ДТГО "Львівська залізниця") встановлено, що останнє створене згідно із статтями 1, 4 Закону України "Про залізничний транспорт", засноване на державній власності і входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України.

Відповідно до п.4.1 Статуту майно ДТГО "Львівська залізниця" є державною власністю і закріплюється за ними на праві повного господарського відання.

Згідно з ч. 2 ст. 136 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами.

У відповідності до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів.

Частиною п'ятою ст. 75 ГК України передбачено що, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Розпоряджатися в інший спосіб ніж відчуження майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Оскільки в п.4.5.1 статуту ДТГО "Львівська залізниця" передбачено право залізниці здавати в оренду нерухоме майно відповідно до чинного законодавства та нормативних актів органу управління, а законодавством не передбачено інших правових форм розпорядження майном підприємства, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДТГО "Львівська залізниця" не може безоплатно передавати майно у користування іншим особам.

Крім того, ч.1 ст. 287 ГК України закріплено положення про те, що орендодавцями щодо державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та критично оцінює доводи позивача про підставність вимоги щодо зобов'язання укласти договір на користування з покликаннями на норми Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затвердженого Постановою КМУ від 18.08.10 №751 (751-2010-п) , спільного наказу Держмитслужби та Мінтрансу від 06.03.03 № 149/168 "Про затвердження Переліку службових приміщень, якими адміністрації морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій забезпечують на договірних засадах митні органи, а також про встановлення вимог до таких приміщень".

З системного аналізу матеріалів справи та законодавства, що регулює спірні правовідносини, апеляційний суд прийшов до висновку, що договірні відносини між позивачем та відповідачем-1 з приводу користування майном, яке належить ДТГО "Львівська залізниця" на праві повного господарського відання, виникають у рамках діючого законодавства, що регулює порядок використання державного майна, відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

При цьому, спростовуються покликання апелянта на обов'язковість укладення договорів користування (безоплатних договорів оренди), оскільки відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Таким чином, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) не передбачає спеціального порядку укладення договорів між митницею та залізницею, такий договір користування не входить до переліку обов'язкових до укладення сторонами, а тому на ці правові відносини поширюються загальні положення про договір.

Окрім того, суд першої інстанції відмовив в частині позовних вимог про зобов'язання надати висновок щодо правомірності укладення іншої угоди для врегулювання питання розміщення підрозділів митниці у приміщеннях, які забезпечують функціонування міжнародних залізничних пунктів пропуску Закарпатської області та є державною власністю, ніж договору оренди, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

При цьому, слід зазначити, що право на захист цивільних прав та інтересів встановлено ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що захист прав особи здійснюється способом, що визначений законодавством.

Таким чином, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, який діючим законодавством не передбачений, а тому в частині позовних вимог про зобов'язання надати висновок щодо правомірності укладення іншої угоди ніж договір оренди для врегулювання питання розміщення підрозділів митниці.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

рішення господарського суду Закарпатської області від 02.02.2012 року в справі за номером 5008/1768/2011 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Чопської митниці -без задоволення.