21/143-10 Про стягнення збитків, завданих частковим викраденням переданого постачальником перевізнику вантажу (товару) - 08.12.2010 Прийняття

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер-ГК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніттранссервіс" про стягнення 390 027,38 грн. вартості втраченого майна та 37 750,00грн. витрат пов’язаних з оплатою послуг адвоката.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в ніч з 26 на 27 грудня 2009 року відбулось пограбування автомобіля (державний номер АА1090НІ), що здійснював перевезення вантажу згідно накладної А №009565, в результаті чого було частково викрадено переданий постачальником перевізнику вантаж (товар) у кількості 252 шт., а саме: мобільних телефонів НТС Неrо А6262 UKR (HERO 100) (black) в кількості 115 шт., мобільних телефонів НТС Touch2 T333 UKR (PB 74100) (Mega-black) в кількості 80 шт., мобільних телефонів НТС НD2 T 8585 UKR (PB 81100) (Leo-black) в кількості 57 шт. Позивач просить стягнути з відповідача вартість втраченого майна у сумі 390 027,38 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.08.2010 р. у справі № 21/143-10 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніттранссервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайгер-ГК" 390 027 грн. 38 коп. вартості втраченого майна, 3 900 грн. 27 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що підписання відповідачем, як перевізником, міжнародної товарно-транспортної накладної А №009565 без будь-яких зауважень чи заперечень, свідчить про прийняття ним товару у кількості та якості, зазначеній у накладні, та відповідно породжує для відповідача усі права та обов’язки передбачені чинним законодавством України для перевізників. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Відповідачем не доведено, що втрата вантажу сталась не з його вини.

Також, оскільки позивачем не надано суду ані належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України, які підтверджують статус адвоката за Бєляєвою Ольгою Вікторівною, ані доказів фактичної оплати даних послуг, вимога позивача про стягнення з відповідача 37 750,00 грн. витрат пов’язаних з оплатою послуг адвоката є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2010 р. у справі №21/143-10 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що згідно ст. 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо, зокрема, втрата вантажу сталась внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.09.2010 року.

28.09.2010 року представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про витребування доказів по справі, а саме надіслати до Києво-Святошинського районного відділу Головного управління МВС України в Київській області (08150, м. Боярка, вул. Хрещатик, 88) письмовий запит, задавши наступні запитання: на якій стадії перебуває розслідування кримінальної справи № 13-5276?; чи здійснюються по кримінальній справі № 13-5276 оперативно-розшукові заходи з пошуку причетних до крадіжки осіб та викраденого майна, і якщо так, то якій вони дають результат?; чи виявлені невідомі особи, які вчинили крадіжку майна (мобільних телефонів) позивача у ніч з 26 на 27 грудня 2009 року під час перебування транспортного засобу, належного ТОВ "ГРАНІТТРАНССЕРВІС", що здійснював міжнародне перевезення майна ТОВ "Тайгер-ГК", на території АЗС "ОККО" (м. Київ, вул. Велика Кільцева 54-В)?; чи виявлене викрадене невідомими особами майно (мобільні телефони), що належали ТОВ "Тайгер-ГК" і перевозились в якості вантажу ТОВ "ГРАНІТТРАНССЕРВІС" і якщо виявлене, то у якому стані?; чи є можливість повернення вкраденого вантажу позивачу в натурі за допомогою оперативних дій співробітників МВС?

Крім цього було подано клопотання про зупинення провадження по даній справі до прийняття відповідного рішення у кримінальній справі №13-5276, оскільки вирок у кримінальній справі безпосередньо впливає на встановлення ступеню та характеру вини перевізника, його агентів/працівників у спричиненні майнової шкоди вантажоотримувача та встановлення особи заподіювача шкоди (особи, яка скоїла злочин).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

3) заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Таким чином, колегією суддів клопотання відповідача про зупинення провадження по даній справі до прийняття рішення у кримінальній справі №13-5276 відхилено, оскільки нормами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України не передбачені вказані підстави зупинення.

28.09.2010 року представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представника відповідача та задоволенням клопотання відповідача про відкладення, колегією суддів ухвалою від 29.09.2010 року розгляд справи було відкладено на 13.10.2010 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/4 від 10.11.2010 року у зв’язку з виробничою необхідністю – зайнятістю судді Чорної Л.В. при розгляді інших справ, розгляд апеляційної скарги у справі №21/143-10 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., Смірнової Л. Г., Алданової С.О. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

13.10.2010 року представником відповідача у судовому засіданні було подано клопотання про здійснення фіксації судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з заявленим клопотанням відповідача про здійснення фіксації судового процесу звукозаписувальними технічними засобами та неможливістю проведення фіксації судового процесу у даному судовому засіданні, колегією суддів ухвалою від 13.10.2010 року розгляд справи було відкладено на 10.11.2010 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 10.11.2010 року було оголошено перерву до 08.12.2010 року.

За письмовим клопотанням відповідача здійснено фіксацію судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2010 року у справі №21/143-10 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю. Представник третьої особи підтримав вимоги відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2010 року у справі №21/143-10.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

01.06.2009р. між ТОВ "Тайгер-ГК" та ITT Production LLP (далі-постачальник) укладено договір поставки (далі-Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов’язується здійснювати позивачу поставку товару з метою їх подальшої реалізації останнім.

На виконання умов Договору постачальником виставлено відповідачу у відповідності до заявки останнього, інвойс №2009121801 на загальну суму 104 092,63 дол. США. Копія зазначеного інвойсу міститься в матеріалах справи.

З метою поставки позивачу (одержувачу) замовленого товару постачальником передано, а ТОВ "Граніттранссервіс"(далі-перевізник) прийнято товар у кількості 724 шт., а саме:

- мобільних телефонів НТС Неrо А6262 UKR (HERO 100) (black) в кількості 179 шт.,

- мобільних телефонів НТС Touch2 T333 UKR (PB 74100) (Mega-black) в кількості 200 шт.,

- мобільних телефонів НТС НD2 T 8585 UKR (PB 81100) (Leo-black) в кількості 65 шт.,

- мобільних телефонів Sony Ericsson F 305 black в кількості 280 шт., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на міжнародній товарно-транспортній накладній А №009565. Копія зазначеної накладної міститься в матеріалах справи.

В ніч з 26 на 27 грудня 2009 року відбулось пограбування автомобіля (державний номер АА1090НІ), що здійснював перевезення вантажу згідно накладної А №009565, в результаті чого було часткового викрадено переданий постачальником перевізнику вантаж.

Факт крадіжки вантажу було зареєстровано у ЖРЗПЗ №1410 Києво-Святошинського РВ та порушено кримінальну справу №13-5276 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України.

Відповідно до Акту експертизи №1-3939 від 26.12.2009р., складеного Київською торгово-промисловою палатою, із 724 переданих для перевезення мобільних телефонів виявлено у наявності лише 472 одиниці. Решту мобільних телефонів у кількості 252 шт. було викрадено, а саме:

- мобільних телефонів НТС Неrо А6262 UKR (HERO 100) (black) в кількості 115 шт.,

- мобільних телефонів НТС Touch2 T333 UKR (PB 74100) (Mega-black) в кількості 80 шт.,

- мобільних телефонів НТС НD2 T 8585 UKR (PB 81100) (Leo-black) в кількості 57 шт.,

Кількість втраченого товару підтверджується також і поясненнями представника відповідача, наданими в судових засіданнях.

12.03.2010р. позивачем направлено відповідачу претензію №10/03, відповідно до якої позивач вимагав виплати вартості втраченого товару.

На зазначену претензію відповідач відповів 12.04.2010р. листом №01/пр., відповідно до якого просив позивача надіслати пакет документів, зі змісту яких можливо встановити вартість втраченого товару.

Сторони не дійшли згоди щодо вартості втраченого товару та порядку його оплати.

Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 390 027,38 грн. вартості втраченого відповідачем товару у кількості 252 шт., а саме: мобільних телефонів НТС Неrо А6262 UKR (HERO 100) (black) в кількості 115 шт., мобільних телефонів НТС Touch2 T333 UKR (PB 74100) (Mega-black) в кількості 80 шт., мобільних телефонів НТС НD2 T 8585 UKR (PB 81100) (Leo-black) в кількості 57 шт.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відносини між сторонами, позивачем як вантажоодержувачем та відповідачем як перевізником, у розрізі заявленої позовної вимоги, підпадають під дію правових норм, що регулюють правовідносини в сфері перевезення.

Статтею 307 Господарського кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (вчиненої 19.05.56 в м. Женеві) до якої Україна приєдналась у відповідності до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" (57-16) (далі-Конвенція) накладна, оскільки не доведено зворотного, являється доказом умов договору (перевезення) та підтвердженням прийняття вантажу перевізником.

У разі відсутності у накладній вмотивованих перевізником зауважень, вважається, що вантаж та його упаковка зовні були у справному стані в момент прийняття вантажу перевізником, та що кількість вантажних місць, їх розмітка та номери відповідали вказаній накладній.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підписання відповідачем, як перевізником, міжнародної товарно-транспортної накладної А №009565 без будь-яких зауважень чи заперечень, свідчить про прийняття ним товару у кількості та якості, зазначеній у накладні, та відповідно породжує для відповідача усі права та обов’язки передбачені чинним законодавством України для перевізників.

Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Вказана норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 17 Конвенції, якими визначено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Частиною 3 ст. 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема, у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Враховуючи кількість втрачених відповідачем телефонів (115 шт. мобільних телефонів НТС Неrо А6262 UKR (HERO 100) (black), 80 шт. мобільних телефонів НТС Touch2 T333 UKR (PB 74100) (Mega-black), 57 шт. мобільних телефонів НТС НD2 T 8585 UKR (PB 81100) (Leo-black), яка зафіксована у Акті експертизи №1-3939 від 26.12.2009р., та їх вартість, яка вказана у інвойсі №2009121801 щодо кожного виду телефонів (203,57 дол. США, 187,09 дол. США та 185,68 дол. США відповідно) з урахування офіційного курсу дол. США станом на 27.12.2009р., судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та правильність розрахунку позивачем розміру вартості втраченого вантажу.

Статтею 925 Цивільного кодексу України визначено, що позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Як вже зазначалось вище, 12.03.2010р. позивачем направлено відповідачу претензію №10/03, відповідно до якої позивач вимагав виплати вартості втраченого товару.

Проте, сторони не дійшли згоди щодо вартості втраченого товару та порядку його оплати.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, аналіз суб'єктного складу та характер правовідносин, а також враховуючи, що позивачем дотримано досудовий порядок врегулювання даного спору, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 390 027,38 грн. вартості втраченого відповідачем товару у кількості 252 шт., а саме: мобільних телефонів НТС Неrо А6262 UKR (HERO 100) (black) в кількості 115 шт., мобільних телефонів НТС Touch2 T333 UKR (PB 74100) (Mega-black) в кількості 80 шт., мобільних телефонів НТС НD2 T 8585 UKR (PB 81100) (Leo-black) в кількості 57 шт. є обґрунтованою, а отже правомірна задоволена судом першої інстанції.

Посилання ж відповідача на відсутність в нього обов’язку виплати вартості втраченого вантажу у зв'язку з відсутністю його вини у втраті вантажу (по факту крадіжки вантажу було порушено кримінальну справу №13-5276 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України) спростовуються положеннями ст. 924 ЦК України, яким передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 30.06.2010р. у справі №29/281-09.

До того ж, при винесенні даного рішення судом враховані положення п. 5 ст. 314 ГК України, відповідно до яких у разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 37 750,00 грн. витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється за наявності документального підтвердження витрат, пов’язаних з угодою про надання послуг щодо ведення справи у суді, та належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (2887-12) .

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру" якою визначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Пунктом 10 Інформаційного листа ВГСУ від 14.12.2007 року N 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" (v_973600-07) передбачено, що стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників.

Відповідно п.10 Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" від 04.03.1998 року № 02-5/78 (v5_78800-98) відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвокатів здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

До матеріалів справи позивачем надано копії договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом Бєляєвою Ольгою Вікторівною 13.04.2010р. та Акт приймання-передачі наданих послуг за даним договором у розмірі 37 750,00 грн.

Проте, приписами статей 33, 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки позивачем не надано суду ані належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, які підтверджують статус адвоката за Бєляєвою Ольгою Вікторівною, ані доказів фактичної оплати даних послуг, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 37 750,00 грн. витрат пов’язаних з оплатою послуг адвоката є необґрунтованою, а отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні.