4/168 Про визнання кредитного договору недійсним - 08.12.2010 Прийняття

Публічне акціонерне товариство Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі – відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шалс" (далі – відповідач 2) про визнання недійсним кредитного договору від 02.06.08 № 18-V, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2.

В процесі вирішення спору позивач подав заяву про зміну підстав позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.10 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами був укладений саме кредитний договір, і товариство здійснило дії по схваленню саме цього правочину. Представники банку Лисий В.М. та Мельник С.С. мали достатні повноваження для укладення оспорюваного договору та додаткових угод до нього.

Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, судові витрати покласти на відповідачів. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, позивач посилається, що судом не враховано доводи позивача, а саме: що між сторонами було фактично укладено договір безповоротної фінансової допомоги, з якого виникають інші права та обов’язки, а також відмовлено в задоволенні клопотання про призначення фінансово-кредитної експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.10 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження з призначенням її до розгляду на 15.11.10.

12.11.10 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивачем подано клопотання, яке за своїм змістом є клопотанням про відкладення розгляду справи

15.11.10 в судове засідання представники позивача та відповідача 2 не з’явились.

Представником відповідача 1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Заперечуючи доводи апеляційної скарги, відповідачем 1 підкреслено, що між сторонами в кредитному договорі було передбачено і компенсацію у вигляді процентів за користування коштами, і безпосередньо повернення самих коштів. З цих підстав до спірного договору не можуть бути застосовані положення про договір безповоротної фінансової допомоги, а кредитний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.10 розгляд справи відкладено на 08.12.10.

В судове засідання представники третьої особи не з’явились, хоча про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали від 15.11.10, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.02 № 75 (v0075600-02) .

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 07.12.10 № 01-23/1/16 у справі № 4/168 змінено склад судової колегії в зв’язку з відставкою судді Григоровича О.М. введено до складу колегії суддю Попікову О.В.

До початку судового засідання 08.12.10 відділом документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду зареєстровано клопотання позивача про призначення судової економічної експертизи у даній справі. Підставою проведення експертизи позивачем зазначено необхідність визначення економічних показників ТОВ "Шалс" (платоспроможності, кредитоспроможності, прибутковості тощо) на момент укладення кредитного договору.

Присутній представник відповідача 1 заперечував щодо призначення та проведення експертизи, оскільки предмет експертизи, на його думку, не стосується предмету спору.

Порадившись, колегія суддів ухвалила відхилити заявлене клопотання позивача про проведення експертизи в зв’язку з недоцільністю її проведення. Судова експертиза призначається в разі наявності у суду питань, що потребують роз’яснення, але для цього необхідні спеціальні знання. Матеріали справи містять докази оцінки банком економічних показників, а отже призначення судової експертизи є недоцільним.

В судовому засіданні 08.12.10 присутні представники не змінили власних позицій щодо предмету спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

02.06.08 між відповідачем 1 (за текстом договору "банк") та відповідачем 2 (за текстом договору "позичальник") укладено кредитний договір № 18-V, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом 13500000,00 грн. (п.1.1 договору). Цільове призначення (мета) кредиту: на поповнення обігових коштів, в т.ч. придбання цінних паперів (п.1.2 договору).

Матеріали справи свідчать, що сторонами декілька разів змінювався загальний ліміт кредитної лінії (договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 18-V від 02.06.08 від 10.06.08, від 05.09.08, від 09.09.08). Відповідно до підписаного сторонами договору про внесення змін та доповнень від 09.09.08 загальний ліміт відкличної кредитної лінії становив 121000000,00 грн.

Відповідно до п.1.3 договору кредитна лінія відкривається з 02.06.08 по 01.06.09. Позичальник у будь-якому випадку зобов’язався повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 01.06.09, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін до цього договору або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу IV цього договору.

Згодом, 30.04.09 сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень № 15 до кредитного договору № 18-V від 02.06.08, відповідно до якого змінено терміни кредитування. За новою редакцією п.1.3.1 договору кредитна лінія відкривається з 02.06.08 по 29.04.10. Позичальник у будь-якому випадку зобов’язався повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 29.04.10.

На умовах цього договору банк зобов’язався відкрити позичальнику позичковий рахунок в ВАТ АБ "Укргазбанк" та надати позичальнику кредитні кошти на умовах, в сумі та термін, обумовлені цим договором за умови оформлення відповідного забезпечення, що задовольняє вимоги банку за цим договором, та за умови виконання п.1.7 цього договору (п.3.1 договору).

Звертаючись до суду із позовом про визнання кредитного договору № 18-V недійсним, позивач зазначив, що спірний договір не містить такої істотної вимоги, як строк дії договору, та відсутнє положення про відповідальність сторони, зобов’язанням якої є надання кредиту, тобто вимога закону про обов’язковість внесення до умов кредитного договору умов про відповідальність сторін, зокрема, умову про відповідальність банку не виконана.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що, укладаючи спірний кредитний договір, відповідачем 1 було надано грошові кошти без відповідного забезпечення, передбаченого умовами договору та чинного на той момент законодавства.

Також, позивач у своїх позовних вимогах посилається ще й на положення ст. 235 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) як на підставу для визнання кредитного договору недійсним, оскільки він є удаваним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Місцевий господарський суд обґрунтовано встановив безпідставним посилання позивача, що в спірному договорі відсутнє положення про відповідальність відповідача 1, оскільки п.6.2 кредитного договору визначено, що зобов’язання банку щодо надання позичальнику кредиту або його частини не є безвідкличними і не виконуються банком у разі: неплатоспроможності позичальника, підтвердженням якої є прострочення позичальником виконання ним будь-якого зобов’язання за цим договором, в тому числі по поверненню кредиту, сплаті комісій і процентів за користування кредитом (його частиною) або за іншими угодами та/або договорами; відсутності вільних кредитних ресурсів у Банку.

Таким чином, зазначеним вище пунктом кредитного договору встановлені лише окремі випадки, коли зобов’язання банку ним не виконуються, тобто встановлено обмеження, а в усіх інших випадках за невиконання банком зобов’язань за договором, останній несе відповідальність, передбачену законодавством України. До того ж, законодавством встановлена відповідальність сторін договору за невиконання грошових зобов’язань, в тому числі відповідальність кредитора, а не тільки боржника.

Що стосується строку дії договору, то він визначений п.6.9 кредитного договору (по 01.06.10).

Згаданим п.6.9 договору передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов’язань, що лишились невиконаними з будь-яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору не тягне за собою припинення зобов’язань, що випливають з цього договору, також у випадку, якщо такі зобов’язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов’язань, що лишились невиконаними на момент закінчення строку дії договору.

Отже, твердження позивача про невизначеність строку дії кредитного договору є необґрунтованим.

На думку колегії суддів, місцевим господарським судом мотивовано відхилено посилання позивача, що між сторонами було фактично укладено не кредитний договір, а договір безповоротної фінансової допомоги.

Як вже зазначалось вище, кредитним договором зі змінами та доповненнями передбачено, що кредитна лінія відкривається з 02.06.08 по 29.04.10. Позичальник у будь-якому випадку зобов’язався повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 29.04.10 (п.1.3.2 договору).

Також, п.1.4.4 договору з урахуванням змін та доповнень, внесених у договір згідно доповнень від 30.04.09 № 15, встановлено строки сплати відповідачем 2 процентів за певні періоди користування кредитними коштами відповідача 1.

Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Матеріали справи свідчать, що банк належним чином виконав свої зобов’язання за кредитним договором щодо видачі кредитних коштів, що підтверджується випискою/особовий рахунок з 02.06.08 по 14.01.10.

Інформація, викладена в зазначеній виписці, свідчить також про часткову сплату відповідачем 2 відсотків за користування кредитними коштами по кредитному договору № 18-V та часткове повернення таких коштів.

Отже, зважаючи на вищезазначені пункти договору відсутні підстави вважати про укладення між сторонами договору безповоротної фінансової допомоги замість кредитного договору № 18-V.

Що стосується посилання позивача на незабезпеченість наданого кредиту, то колегія суддів погоджується з думкою місцевого господарського суду про їх безпідставність з огляду на наступне.

Пунктом 2.1 спірного кредитного договору передбачено, що кредит, наданий банком, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому законодавством України.

Матеріали справи свідчать, що в забезпечення виконання зобов’язань за спірним кредитним договором 30.04.09 між банком (за текстом договору іпотекодержатель) та позивачем (майновим поручителем) (за текстом договору іпотекодавець) було укладеного договір іпотеки без оформлення заставної (іпотека майнових прав на нерухоме майно, будівництво якого незавершене та стане власністю іпотекодавця в майбутньому), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць Т.О. та зареєстрований за № 2179.

Пунктом 3.1.6 договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку одноразової чи неодноразових прострочок позичальником сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту іпотекодержателю, використання кредиту не за цільовим призначенням або порушення інших умов кредитного договору, а також у випадку порушення іпотекодавцем умов зберігання або експлуатації чи страхування предмету іпотеки, порушення умов цього договору щодо розпорядження предметом іпотеки – незалежно від настання строку виконання по кредитному договору, порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, або при ліквідації юридичної особи-іпотекодавця, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання кредитного договору, якщо іпотекодержатель і наступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

В п.6.1 договору іпотеки зазначено, що іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у наступних випадках, зокрема, якщо в момент настання строку виконання зобов’язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредиту (чергового платежу за кредитом) та/або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій, комісій або інших платежів у встановлені кредитним договором строки.

Крім того, колегія суддів зауважує, що до матеріалів справи відповідачем 1 надано копії кредитних заявок щодо надання наступних траншів по кредитному договору № 18-V від 31.07.08, від 23.06.08, від 27.06.08, від 30.09.08 та копії витягів до протоколів кредитної ради ВАТ АБ "Укргазбанк". Зі змісту цих документів вбачається, що, надаючи позичальнику наступний транш, банком вимагалося оформлення додаткового забезпечення кредитного договору № 18-V. Такі висновки спростовують доводи позивача щодо незабезпеченості кредитного договору.

Також, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про достатність повноважень у п.Лисого В.М., діючого від імені банку на підставі довіреності, посвідченої 14.03.08 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за № 1953, та у п.Мельника С.С., діючого від імені банку на підставі довіреності, посвідченої 20.06.08 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за № 4381.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Аналізуючи зміст спірного договору, колегія суддів не знаходить підстав вважати, що між сторонами має факт укладення удаваного правочину, який вчинено для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Дане твердження позивача спростовується змістом спірного кредитного договору та вищенаведеними фактами, які встановлені судом першої інстанції при розгляді даної справи та з якими погоджується суд апеляційної інстанції.

Таким чином, вимоги ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину (кредитного договору), дотримані сторонами під час укладання кредитного договору № 18-V.

Інших доводів визнання недійсним зазначеного вище кредитного договору № 18-V, позивачем не наведено.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За результатами розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з’ясовано судом першої інстанцій з достатньою повнотою та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 32, 33, 43 ГПК України.

Оцінюючи матеріали та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.10 у справі № 4/168.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101- 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2010 у справі № 4/168 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього - без задоволення.