5011-7/59-2012 Про стягнення компенсації за об'єкт лізингу з підстав того, що договірм фінансового лізингу був не укладений - 10.04.2012 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Зоряна» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави у сумі 348 791,75 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2012 р. у справі № 5011-7/59-2012 в задоволенні позову відмовлено повністю. Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору лізингу, договір відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2012 р. у справі № 5011-7/59-2012 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та за неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов, оскільки предмет лізингу - трактор, був визначений лише родовими ознаками, дійшовши помилкового висновку про чинність правочину, на підставі якого відповідачем було отримано спірну суму грошових коштів.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 10.04.2012р.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази у справі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що договір фінансового лізингу № 484 від 24.09.2007р. є неукладеним у зв'язку з тим, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, а саме щодо предмету договору. Позивач вважає вказаний договір неукладеним та таким, що не створює прав та обов'язків для сторін, у зв'язку з цим він просить стягнути з відповідача суму коштів у розмірі 348 791,75 грн., які були сплачені в якості компенсації предмету лізингу.

Проте з вказаними доводами позивача не можна погодитись, враховуючи положення законодавства та умови самого договору.

Згідно з пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

24.09.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Зоряна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» укладено договір фінансового лізингу № 484, за умовами якого лізингодавець (відповідач) зобов'язався передати лізингоодержувачу (позивач) у платне користування на умовах фінансового лізингу ТЗ у відповідності з замовленням на ТЗ (далі - Договір, а.с. 11-23).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначеног, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони визначили у Додатку 1 до Договору Замовлення на ТЗ № 484/001 від 24.09.2007р., а саме Трактор CLASS Atles 946 (а.с.30), який є предметом Договору.

У Додатку 3 до Договору (з урахуванням змін від 02.05.2008р.) сторони також погодили План лізингу № 484/001, в якому зазначили предмет лізингу ТЗ Трактор CLASS Atles 946 (специфікація згідно Замовлення 484/001) та погодили графік сплати лізингових платежів (а.с.24-29).

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

05.05.2008р. між сторонами підписано Акт прийому-передачі відповідачем позивачу визначеного Замовленням транспортного засобу - Трактор CLASS Atles 946, шасі

№ НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1. Цей акт підписано та скріплено печатками сторін, в тому числі позивача без зауважень щодо предмету Договору лізингу, його специфікації тощо (а.с.31).

Зазначений Акт, в якому визначені індивідуальні ознаки предмету Договору лізингу є Додатком № 2 до Договору, який є його невід'ємною частиною (а.с.23).

Також, на виконання умов Договору лізингу позивачем сплачено на користь відповідача суму у розмірі 348 791,75 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (34-44).

Судом також встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2009р. у справі № 27/150-09 та рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2011р. у справі № 5005/4759/2011 встановлено порушення ТОВ «Агрофірма «Зоряна» своїх зобов'язань щодо своєчасної сплати лізингових платежів за Договором лізингу (а.с.52-63).

29.12.2010 р. на підставі виконавчого напису нотаріуса № 2370 від 01.12.2010р. (а.с.32) державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Магдалинівського районного управління юстиції у позивача вилучено предмет лізингу та передано відповідачеві, у зв'язку з наявною заборгованістю позивача перед відповідачем за Договором, що підтверджується Актом вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду та передачі їх стягувачу (а.с.33).

Таким чином, наявними у справі доказами підтверджується факт виконання умов Договору відповідачем, який передав позивачу ТЗ відповідно до умов Договору та Замовлення, а позивач, в свою чергу користувався переданим за Договором предметом лізингу - Трактором CLASS Atles 946, шасі № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 згідно з Специфікацією, визначеною у Замовленні та протягом 2008 -2010 р. та частково оплачував лізингові платежі. Отже, сторони після укладення Договору набули відповідних прав та обов'язків за вказаним Договором та вчиняли відповідні дії на виконання його умов. Більше того, зазначені обставини, на думку колегії суддів, свідчать про укладеність Договору та реальне настання відповідних правових наслідків.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість доводів позивача про недосягнення сторонами згоди щодо істотної умови Договору - предмету лізингу, а тому твердження позивача про неукладеність Договору не відповідає наведеним обставинам справи, положенням законодавства та умовам Договору і обґрунтовано відхилено місцевим господарським судом.

Підстави для застосування ч.8 ст. 181 ГК України до спірних правовідносин у даній справі відсутні, позивачем же не доведено суду належними доказами обставин, з якими

ст. 1212 ЦК України пов'язує право особи вимагати повернення майна - грошових коштів в розмірі 348 791 грн., як безпідставно набутого відповідачем.

Таким чином позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів апеляційної скарги про нечинність правочину - Договору лізингу, колегія суддів зазначає, що доказів визнання недійсним Договору лізингу або доказів, які б свідчили, про існування обставин, передбачених у ст. 215 ЦК України, матеріали даної справи не містять і позивачем таких доказів суду не надано.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Отже, за вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 02.02.2012 р. у справі № 5011-7/59-2012 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає зміні або скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Зоряна» залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 02.02.2012 р. у справі № 5011-7/59-2012 без змін.