11/495-03 Про стягнення основної заборгованості за інноваційним договором - 08.12.2010 Прийняття

В листопаді 2003 р. Українська державна інноваційна компанія, м. Київ, в особі Харківського регіонального відділення, м. Харків, як правонаступник Державного інноваційного фонду (далі позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінополіетилен", м. Харків (далі відповідач) 2 060585,34 грн. заборгованості, з яких 1 890 800,00 грн. основної заборгованості за інноваційним договором № 6397-28/53 від 17.12.1997 р., 3 % річних за період з 18.06.2003 р. по 31.10.2003 р. в розмірі 20 072,94 грн., інфляційні втрати за період з 01.04.2000 р. по 31.10.2003 р. в розмірі 149 712,4 грн. Судові витрати у вигляді сплаченого держмита у розмірі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. позивач просив покласти на відповідача.

Клопотанням від 15.12.2003 р. за вих. № 316 позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 2 071 503,10 грн., з яких 1 870 800,00 грн. основної заборгованості за інноваційним договором № 6397-28/53 від 17.12.1997 р., 3 % річних в розмірі 26 150,30 грн., інфляційні втрати в розмірі 174 552,80 грн. (т.1 а.с.52).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2003 р. у справі № 11/495-03 провадження у справі зупинено до реалізації предмету застави в процедурі банкрутства АТ "Харпластмас"у справі про банкрутство № 31/133-02 (т.1 а.с.90-91)

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.08.2007 р. провадження у даній справі було поновлено (т.1 а.с.133).

Заявою від 04.08.2008 р. за вих. № 248 позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 3 167 382,8 грн., з яких 1 225 800,00 грн. основної заборгованості за інноваційним договором № 6397-28/53 від 17.12.1997 р., 3 % річних за період з 01.04.2000 р. по 31.08.2008 р. в розмірі 425 702,00 грн., інфляційні втрати за той же період в розмірі 1 515 880,80 грн. Також позивач просив провести заміну сторони стягувача Української державної інноваційної компанії в особі Харківського регіонального відділення його правонаступником – Державною інноваційною фінансово-кредитною установою в особі Харківського регіонального відділення (т.2 а.с.40-41).

Заявою від 01.04.2009 р. за вих. № 77 позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 3 354 841,21 грн., з яких 1 214 000,00 грн. основної заборгованості за інноваційним договором № 6397-28/53 від 17.12.1997 р., 3 % річних за період з 01.04.2000 р. по 01.04.2009 р. в розмірі 450 062,81 грн., інфляційні втрати за той же період в розмірі 1 690 778,40 грн. (т.2 а.с.98-99).

Заявою від 06.08.2009 р. за вих. № 181 позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 3 460 083,21 грн., з яких 1 207 000,00 грн. основної заборгованості за інноваційним договором № 6397-28/53 від 17.12.1997 р., 3 % річних за період з 01.04.2000 р. по 31.07.2009 р. в розмірі 462 207,61 грн., інфляційні втрати за той же період в розмірі 1 790 875,60 грн. (т.3 а.с.46-47).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.09.2010 р. у справі № 11/495-03 змінено найменування позивача по справі з Української державної інноваційної компанії в особі Харківського регіонального відділення на Державну інноваційну фінансово-кредитну установу в особі Харківського регіонального відділення (т.4 а.с.17-18).

Заявою від 22.08.2010 р. за вих. № 166 позивач зменшив розмір позовних вимог по основній заборгованості до 1 155 000,00 грн. (т.4 а.с.21).

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2010 р. у справі № 11/495-03 (суддя Доленчук Д.О.) припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 52000,00 грн. Позов задоволено частково. Стягнути з ТОВ "Укрпінополіетилен"на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Харківського регіонального відділення 3 408 083,21 грн. за інноваційним договором № 6397-28/53 від 17.12.1997 р., в тому числі: сума основної заборгованості 1 155 000,00 грн., сума нарахованих 3% річних за період з 01.04.2000 р. по 31.07.2009 р. –462 207,61 грн., сума збільшення боргу внаслідок застосування індексу інфляції за той же час –1 790 875,60 грн. В задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Укрпінополіетилен" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Харківського регіонального відділення 25500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду першої інстанції обґрунтоване тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 24.09.2002 р. по справі № 24/388 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2002 р.) було визнано укладеною з моменту набрання рішенням законної сили на умовах, зазначених у проекті, поданому позивачем додаткову угоду до інноваційного договору № 6397-28/53 від 17.12.1997 р. за умовами якої було передбачено, зокрема що строк виконання проекту становить грудень 1997 р. –грудень 2007 р. Згідно графіку погашення заборгованості по інноваційному договору № 6397-28/53 від 17.12.97 передбачено сплату відповідачем щомісячних платежів протягом 2002 -2007 р.р. В матеріалах справи доказів скасування рішення господарського суду м. Києва від 24.09.2002 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2002 року по справі № 24/388 не міститься, та відсутні докази перерахування відповідачем позивачу відповідних грошових коштів за договором відповідно до вказаного вище графіку, відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав до суду контррозрахунку сум основної заборгованості, інфляційних та 3% річних. Відтак господарський суд прийшов до висновку, що станом на 01.08.2009 р. основна заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним договором становила 1 207 000,00 грн. З огляду на те, що відповідачем в процесі розгляду справи до 23.08.2010 р. було сплачено 52000,00 грн. за вищевказаним договором, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума основної заборгованості у розмірі 1 155 000,00 грн., провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 52000,00 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1. ч.1. ст. 80 ГПК України. Позивачем, як вважав господарський суд Харківської області, вірно було здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних. В задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення господарський суд відмовив, оскільки кошті надані за позикою є державними коштами та вони необхідні для реалізації державної інноваційної політики.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2010 р. не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення у справі № 11/495-03 скасувати і прийняти нове рішення. Відповідач вважає, що дане рішення є незаконним і необґрунтованим через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що до червня 2000 р. відповідач мав обов’язок сплатити позивачу грошові кошти у кількості та строки, що були затверджені сторонами. Після вказаної дати замість цього обов’язку відповідач став зобов’язаний передати позивачеві майно – обладнання для виробництва пінополіетилену (лінія з виробництва листа з пінополіетилену, лінія з виробництва трубки, сітки та жгуту з пінополіетилену, машина для подвоєння листа, машина для ламінування листа, машина формування листа, змішувач сировини, перемотувальне обладнання), перелік якого вказаний в акті інвентаризації від 27.10.2009 р. Відсутність права на отримання грошей тягне за собою унеможливлення нарахування інфляційних та 3 % річних. Позивач жодного разу не звертався до відповідача з письмовою вимогою про передачу обладнання, як це передбачено п.2.5. ст.2 інноваційного договору. За мовчазною згодою сторін майно залишилося у відповідача та експлуатувалось ним. Позивач зазначає, що строк позовної давності для пред’явлення вимог про повернення майна сплив у червні 2003 р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.10.2010 р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 15.11.2010 р., запропоновано заявнику апеляційної скарги уточнити вимоги апеляційної скарги в частині прийняття нового рішення, запропоновано позивачу надати відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

08.11.2010 р. позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2010 р. у даній справі –без змін.

15.10.2010 р. відповідач надав додаткові пояснення та уточнення до апеляційної скарги, де просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2010 р. по даній справі повністю і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання 15.11.2010 р. з’явилися уповноважені представники сторін і надали пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 15.11.2010 р. розгляд справи відкладено на 01.12.2010 р. та запропоновано позивачу надати додаткове правове обґрунтування в частині нарахування 3 % річних та інфляційних за період з 01.04.2000 р. по 31.07.2009 р.; відповідачу запропоновано надати письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі в тому числі обґрунтування доводів щодо припинення грошового зобов’язання та виникнення обов’язку по поверненню майна.

Позивачем 24.11.2010 р. надано відзив на апеляційну скаргу, де виконані вимоги ухвали від 15.11.2010 р. в частині обґрунтування позиції по нарахуванню 3 % річних та інфляційних за період з 01.04.2000 р. по 31.07.2009 р.

На виконання вимог ухвали від 15.11.2010 р. відповідач 24.11.2010 р. надав додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що посилання місцевого господарського суду на рішення господарського суду Київської області у справі № 24 /388 від 24.09.2002 р., яким було визнано укладеною Додаткову угоду до інноваційного договору № 6397-28/53 від 17.12.1997 р. (та відповідну постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2002р.) не можна визнати обґрунтованою, оскільки вказані судові рішення скасовані Вищим господарським судом України і в позові відмовлено. Відтак, строк повернення заборгованості залишився таким, як це було передбачено в первісній редакції ч.2.2. ст.2 інноваційного договору, а саме червень 2000 р.

В судовому засіданні 01.12.2010р. оголошено перерву до 08.12.2010 р.

В судове засідання 08.12.2010 р. з’явився уповноважені представники сторін і надали пояснення по суті спору.

Колегія суддів, зважаючи на те, що норми ст. 38 ГПК України (в редакції після 07.07.2010 р.) не містять обов’язку господарського суду самостійно витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі і додатково наданими документами.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та повторно розглянувши справу відповідно до ч.1 ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.1997 р. між Державним інноваційним фондом в особі Харківського регіонального відділення, і правонаступником якого є позивач (Інвестор) та АТ "Укрпінополіетилен", правонаступником якого є відповідач (Підприємство) був укладений інноваційний договір № 6397-28/53 (далі Договір), предметом якого відповідно до ст.1 є реалізація інноваційного проекту "Впровадження технології по виробництву пінополіетилену та виробів з нього", впровадження нових технологій та створенню виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого Підприємством створюється прибуток та досягається соціальний ефект. (т.6 а.с.12-19).

Для цього сторони домовилися докласти максимум зусиль для здійснення проекту, а саме Інвестор зобов’язується внести для здійснення проекту цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки та розмірах, що визначені у календарному плані робіт (Додаток 2), а Підприємство виконати всі роботи по реалізації проекту і повернути Інвестору його влад у строки і у розмірах, що вказані у плані повернення платежів (Додаток 4).

Згідно п.2.2. ст.2 Договору загальна вартість проекту склала 2 260 800,00 грн., строк виконання проекту: початок грудень 1997 р. –кінець червень 2000 р.

До повного перерахування платежів, затвердження технічного звіту виконання проекту та виконання інших умов договору всі матеріальні цінності, придбані Підприємством у рамках цього договору, не можуть бути відчужені (продані, передані у оренду, у заставу тощо) без письмової згоди на то Інвестор (п.2.3. Договору).

Якщо Підприємство не виконало у строк своїх зобов’язань перед Інвестором, то воно втрачає всі права на вищезгадані матеріальні цінності та зобов’язується у двотижневий строк з часу письмового повідомлення Інвестором передати це майно на баланс Інвестору як власнику майна або за його рішенням іншій стороні.

Обов’язки Інвестора перелічені в ст.3 Договору, обов’язки Підприємства передбачені ст.4 Договору.

Так, згідно п.4.9.Договору Підприємство зобов’язане повернути Інвестору його вклад у строки і в розмірах, що вказані у плані повернення платежів (Додаток 4). Кінцевий строк перерахування всіх платежів Інвестору червень 2000 р.

Опис та характеристики інноваційної продукції наведені в Додатку 1 до Договору (т.6 а.с.20).

Календарний план робіт (Додаток 2) встановлював закінчення пусконалагоджувальних робіт в лютому 1998 р. і в ті ж строки остаточне перерахування коштів.

Кошторисом витрат на виконання робіт по проекту "Впровадження технології по виробництву пінополіетилену та виробів з нього"(Додаток 3) передбачено витрати в загальному розмірі 2 260 800,00 грн. (т.6 а.с.21).

Планом повернення коштів до Держіннофонду України (Додаток 4) передбачено повернення коштів протягом 1999 –ІІ квартал 2000 р.р., рівними частинами по 386 800,00 грн. щоквартально (т.6 а.с.22).

В ході реалізації інноваційного проекту внесено зміни до Додатку 4 щодо термінів повернення коштів та затверджено новий графік, згідно якого Підприємство повинно повернути в І кварталі 2000 р. 1 134 000,00 грн., та в ІІ кварталі 2000 р. також 1 134 000,00 грн. (Т.6 а.с.23).

Довідкою Контрольно-ревізійного управління в Харківській області від 28.10.2009 р. № 06/12 підтверджено стан виконання сторонами своїх зобов’язань за інноваційним договором від 17.12.1997 р. № 6397-28/53, зокрема те, що інноваційні кошти використано за цільовим призначенням, а отримане обладнання та сировина оприбутковані за даними бухгалтерського обліку та на час перевірки були в наявності (т.6 а.с.27-30).

Актом інвентаризації від 27.10.2009 р. підтверджено наявність у відповідача матеріальних цінностей придбаних за рахунок коштів Державного інноваційного фонду, а саме обладнання в кількості семи одиниць (т.6 а.с.39)

Додатковою угодою № 1 від 04.08.2000 р. сторони підтвердили наявність заборгованості Підприємства перед Інвестором в розмірі 2 260 800,00 грн., а Додатковою угодою № 2 від 04.08.2000 р. визначилися щодо сторін інноваційного договору. Як вбачається зі змісту вказаних Додаткових угод, необхідність їх підписання була викликана тим, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2000 р. № 654 (654-2000-п) утворена Українська державна інноваційна компанія, яка є правонаступником майнових прав та обов’язків у тому числі за договорами про надання інноваційних позик Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень. (т.1 а.с.12, 13).

Матеріалами справи підтверджено і не заперечується сторонами, що на час прийняття рішення господарським судом Харківської області, відповідачем позивачу в рахунок погашення інноваційної позики було сплачено 1 105 800,00 грн., залишок коштів склав 1 155 000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд Харківської області керувався нормами ЦК України (435-15) 2003 р., посилаючись на те, що рішенням господарського суду м. Києва від 24.09.2002 р. по справі № 24/388 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2002 р.) було визнано укладеною з моменту набрання рішенням законної сили на умовах, зазначених у проекті, поданому позивачем, додаткову угоду до інноваційного договору № 6397-28/53 від 17.12.1997 р. умовами якої було передбачено строки виконання проекту: початок - грудень 1997 р., кінець –31.12.2007 р.

Строки перерахування платежів Підприємства визначено сторонами згідно до відповідного графіку, що є невід'ємною частиною договору. Додатком № 1 до додаткової угоди був передбачений графік погашення заборгованості по інноваційному договору № 6397-28/53 від 17.12.1997 р. шляхом щомісячних платежів, а саме:

у 2002 році - 10 тис. грн./міс. (серпень-грудень 2002 р.);

у 2003 році - 20 тис. грн./міс.;

у 2004 році - 30 тис. грн./міс.;

у 2005 році - 35 тис. грн./міс.;

у 2006 році - 40 тис. грн./міс.;

у 2007 році - 47,65 тис. грн./міс.;

разом - 2121,8 тис. грн.

Судом було встановлено, що в матеріалах справи доказів скасування рішення господарського суду м. Києва від 24.09.2002 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2002 р. по справі № 24/388 не міститься.

Колегія суддів не може погодитися з висновками місцевого господарського суду, зважаючи на таке.

Як вбачається з наданих на вимогу апеляційного господарського суду документів (як позивачем, так і відповідачем), рішенням господарського суду м. Києва від 24.09.2002 р. у справі № 24/388 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2002 р.) визнано Додаткову угоду до інноваційного договору № 6397-28/53 від 17.12.1997 р. такою, укладена з моменту набрання рішенням законної сили на умовах (перелічені вище), зазначених у проекті угоди між ТОВ "Укрпінополіетилен" та Українською державною інноваційною компанією про продовження погашення заборгованості по інноваційному договору № 6397-28/53 від 17.12.1997 р. (т.6 а.с.112-121)

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 13.03.2003 р. у справі № 24/388 постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2002 р. у даній справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду. (т.6 а.с.122-123).

За результатами нового розгляду постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2003 р. (залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2003 р.) рішення господарського суду м. Києва від 24.09.2002 р. у справі № 24/388 скасовано повністю і у задоволенні позову відмовлено. (т.6 а.с.124-130).

Ухвалою Верховного Суду України від 16.10.2003 р. відмовлено в порушенні провадження з перегляджу у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26.06.2003 р. у справі № 24/388. (т.6 а.с.131).

Таким чином, не можна визнати обґрунтованими посилання в рішенні господарського суду Харківської області від 23.09.2010 р. у справі № 11/495 на рішення господарського суду м. Києва від 24.09.2002 р. у справі № 24/388 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2002 р.

З цього випливає, що правовідносини сторін за Договором не зазнали змін в частині строків і порядку розрахунків за наданою інноваційною позикою.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір був укладений 17.12.1997 р.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР 1963 р. цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Підстави виникнення цивільних прав і обов’язків встановлено ст. 4 ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 6 ЦК УРСР, захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом, зокрема, стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків.

Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР, в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з договору, або інших підстав, зазначених у ст.4 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР, зобов’язання повинні виконуватися належним чином, і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 р., Цивільний кодекс (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , його положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжуються існувати після набранням ним чинності.

Пунктом 12.1 спірного Договору встановлено, що він вступає в силу після його підписання уповноваженими представниками Інвестора та Підприємства. Дія договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов’язань, що виникли з договору та у зв’язку з ним.

Як вбачається з матеріалів справи, позову був поданий в листопаді 2003 р., тобто до набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 р.

Проте, протягом строку розгляду справи, позивач неодноразово змінював позовні вимоги в частині збільшення 3 % річних та інфляційних втрат, посилаючись на ст. 625 ЦК України 2003 р.

Так, порівняно з позовом у первісній редакції сума заявлених до стягнення 3 % річних збільшилися з 20 072,94 грн. до 462 207,61 грн., сума втрат від інфляції збільшилася з 149 712,4 грн. до 1 790 875,60 грн.

Враховуючи тривалість розгляду справи, а також те, що відносини сторін продовжували існувати після набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 р., подібність врегулювання спірних правовідносин нормами ЦК УРСР (1540-06) 1963 р. та ЦК України (435-15) 2003 р., колегія суддів вважає за необхідне застосувати при розгляді даної справи норми ЦК України (435-15) 2003 р.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Цивільні права і обов’язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) –тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Як передбачено умовами Договору, інноваційна позика повинна бути повернута в червні 2000 р. (п.2.2., п.4.9. Договору).

Разом з тим, інноваційним договором був встановлений певний механізм гарантування дотримання прав Інвестора в разі неповернення Підприємством у передбачений Договором строк інноваційної позики.

Так, пунктами 2.3., 2.4., 2.5., 5.4., 7.1., 9.3., 9.4. прямо або опосередковано встановлено право Інвестора щодо набуття прав власності на майно, придбане Підприємством за кошти інноваційної позики та встановлені обмеження щодо розпорядження Підприємством отриманим майном.

Право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Згідно п.2.5. Договору, якщо Підприємство не виконало у строк своїх зобов’язань перед Інвестором (у т.ч. п.2.2. та п.4.9. щодо строку повернення позики) то воно втрачає всі права на вищезгадані матеріальні цінності та зобов’язується у двотижневий строк з часу письмового повідомлення Інвестора передати це майно на баланс Інвестора як власнику майна, або за його рішенням іншій стороні.

Позивач не надав доказів того, що у період з липня 2000 р. по день подання позову до господарського суду, він звертався до відповідача з письмовим повідомленням про передачу майна на свій баланс як власника майна, як то передбачено умовами Договору.

Згідно ст. 604 ЦК України, зобов’язання припиняється за домовленістю сторін.

Аналогічну норму містить ч.1 ст. 220 ЦК УРСР 1963 р.

З матеріалів справи вбачається, що усе отримане внаслідок виконання інноваційного договору майно знаходиться у відповідача.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що у позивача відсутні правові підстави вимагати від відповідача виконання обов’язку сплатити грошові кошти, натомість у позивача, як у власника майна, є право вимагати повернення майна.

Відповідно, відсутні правові підстави для нарахування та стягнення 3 % річних та інфляційних.

Той факт, що відповідач протягом 2000-2009 рр. перераховував позивачу грошові кошти в погашення заборгованості за інноваційним договором, на правову кваліфікацію спірних правовідносин не впливає.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2010 р. у даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Крім того, згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони. Витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на відповідача –при задоволенні позову, на позивача –при відмові в позові, при частковому задоволенні позову –на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви позивач сплатив державне мито у розмірі 1 700,00 грн. (т.1 а.с.6).

В подальшому збільшуючи позовні вимоги, позивач сплатив 23 800,00 державного мита (т.2 а.с.59) всього з урахуванням раніше сплаченого витрати по державному миту склали 25 500,00 грн.

При поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено державне мито у розмірі 12 750,00 грн. (т.6 а.с.9), витрати по якому підлягають покладенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 604 ЦК України, ст. 173 ГК України, ст.ст. 49, 99, п.2 ч.1 ст. 103, п.п.2, 3 ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія, -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінополіетилен", м. Харків –задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2010 р. у справі № 11/495-03 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Державній інноваційній фінансово-кредитній установі в особі Харківського регіонального відділення м. Харків відмовити повністю.

Стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Харківського регіонального відділення (61058, м. Харків, вул. Ромена Ролана, 12, ідентифікаційний код Харківського відділення 22682945, р/р № 26506000125834 в ХВ Укрексімбанку м. Харків, МФО 351618, ідентифікаційний код ДІФКУ 00041467) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпінополіетилен"(61012, м. Харків, вул. Енгельса, 33, ідентифікаційний код 25181920, р/р 2600406162571 у ПАТ КБ "Правексбанк" м. Києва, МФО 321983) 12 750,00 грн. витрат по державному миту.