3/128-32/84-9/119 Про визнання частково недійсним інвестиційного договору - 07.12.2010 Прийняття

У лютому 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "О.М.С." звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної госпрозрахункової організації "Житло-Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа -21" про визнання недійсним інвестиційного договору № 10-241 від 20.06.2002 року, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, в частині продажу тамбуру площею 28, 0 кв.м., який є частиною нежитлового приміщення з інвентаризаційним № 45 та знаходиться на першому поверсі громадського центру, розташованого в м. Києві по проспекту Перемоги, 136.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2008 р. (суддя: Хрипун О. О.) провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до відповідача 1, припинено на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України у зв’язку з ліквідацією відповідача 1; в іншій частині позову відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2008 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 р. у справі № 3/128-32/84 рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2008 р. в частині відмови в позові скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, позовні вимоги до відповідача 2 задоволено, визнано недійсним інвестиційний договір № 10-241 від 20.06.2002 р., в частині продажу тамбуру площею 28, 0 кв.м., який є частиною нежилого приміщення з інвентаризаційним № 45 та знаходиться на першому поверсі будівлі літ. "А" громадського центру, розташованого по проспекту Перемоги, 136 в м. Києві, в іншій частині – рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2010 р. рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, з мотивів винесення рішень при неповно встановлених обставинах справи. А саме, судами не звернуто належної уваги на те, яким чином визнання недійсним інвестиційного договору № 10-241 від 20.06.2002 р., укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, в частині продажу тамбуру площею 28, 0 кв.м., який є частиною нежилого приміщення з інвентаризаційним № 45 та знаходиться на першому поверсі будівлі літ. "А" громадського центру, розташованого по проспекту Перемоги, 136 в м. Києві вплине на право власності відповідача 2, підтверджене свідоцтвом про право власності від 01.06.2004 р. Також в постанові зазначено, що суду необхідно встановити : на підставі якого саме акту було видано свідоцтво про право власності від 01.06.2004 р. та зазначити, який саме причинний зв'язок між інвестиційним договором № 10-241 від 20.06.2002 р. та Наказом головного управління житлового забезпечення від 24.05.2004 р. за № 946-С/НП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2010 р. справу № 3/128-32/84 призначено до розгляду на 01.06.2010 р. та присвоєно № 3/128-32/84-9/119.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2010 р. у справі № 3/128-32/84-9/119 провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до Державної госпрозрахункової організації "Житло-інвест" припинено. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення Господарського суду міста Києва обґрунтоване тим, що при укладанні інвестиційного договору сторонами були дотримані вимоги встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України. Крім того, суд першої інстанції відзначив, що позивач на момент укладання інвестиційного договору не був балансоутримувачем та експлуатуючою організацією приміщень загальною площею 6 968, 3 кв.м. в нежитловому будинку по пр. Перемоги, 136, а відповідно його права та законні інтереси не могли бути порушені укладанням інвестиційного договору. При цьому, виконуючи вказівки Вищого господарського суду України, суд першої інстанції встановив, що визнання недійсним інвестиційного договору № 10-241 від 20.06.2002 р., укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, в частині продажу тамбуру площею 28, 0 кв.м., який є частиною нежилого приміщення з інвентаризаційним № 45 та знаходиться на першому поверсі будівлі літ. "А" громадського центру, розташованого по проспекту Перемоги, 136 в м. Києві могло вплинути на право власності відповідача 2, адже зменшиться площа приміщення № 45, яке належить йому на праві приватної власності на момент укладення оскаржуваного інвестиційного договору. Разом з тим, враховуючи те, що спірне приміщення було неодноразово відчужене на підставі оплатних договорів (договорів купівлі-продажу), суд першої інстанції дійшов висновку, що на даний момент визнання недійсним інвестиційного договору не може вплинути на право власності відповідача-2 щодо спірних приміщень.

Щодо заявлених позовних вимог до ДГО "Житло-інвест", то суд першої інстанції зазначив, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 13.10.06р. за № 13-6259 12.10.06р. Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація провела реєстрацію ліквідації Державної госпрозрахункової організації "Житло-інвест", а тому, у зв’язку з ліквідацією підприємства, провадження у справі в частині заявлених до ДГО "Житло-інвест", на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України, підлягає припиненню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2010 р. у справі № 3/128-32/84-9/119 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "О. М. С." до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-21".

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при вирішенні даного спору місцевим господарським судом не було здійснено всебічного, повного і об’єктивного розгляду усіх обставин справи.

Заявник апеляційної скарги відзначає наступне :

- суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини справи щодо статусу ТОВ "О.М.С", як балансоутримувача приміщення тамбуру площею 28 кв.м та врахував, що вказане майно не може знаходитись у власності однієї особи, оскільки це порушує права інших співвласників нежитлових приміщень нежитлового будинку, суперечить державним будівельним нормам, вимогам законодавства про пожежну безпеку та Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) .

- місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що оспорюваний договір відповідає нормам пожежної безпеки, та безпідставно не взяв до уваги, що Святошинське районне управління МНС України в м. Києві листом вих. .№ 3383 від 25.11.2005р. повідомило ТОВ "О.М.С" про те, що "...блокування тамбуру, який є одним з шляхів евакуації людей є порушенням будівельних норм та правил пожежної безпеки. Згідно пункту 4.3.11 "Правил пожежної безпеки в Україні" не допускається забивати, заварювати, замикати на навісні замки, болтові з'єднання та інші запори, що важко відчиняються зсередини, зовнішні евакуаційні двері будівель, а також згідно пунктів 5.3. та 5.11. ДБН В. 1.1.-7-2002 "Пожежна безпека об'єктів будівництва" евакуація людей на випадок пожежі повинна передбачатися по шляхах евакуації через евакуаційні виходи, а евакуаційні виходи на зовні здійснюється через тамбури." Оскільки створення та одноособове використання одним інвестором - ТОВ "Альфа-21" тамбуру є порушенням норм пожежної безпеки та протипожежних норм, а також порушує права інших співвласників нежитлових приміщень будинку, позивач вважає, що інвестиційний договір № 10-241 від 20.02.2002 року є частково недійсним згідно пункту 1 статті 203 та статті 228 Цивільного кодексу України.

- під час винесення рішення судом першої інстанції не враховано, що кожним з співвласників нежитлових приміщень торгівельного центру крім будівництва власного приміщення проінвестовано ще й будівництво місць загального користування (підвалів, сходових клітин, коридорів та тамбурів). Таким чином, реконструкція будинку піонерів та школярів по вул. Ф. Пушиної, 13-23 (після вводу об'єкта в експлуатацію –громадського центру по пр. Перемоги, 136 в м. Києві) була здійснена за рахунок коштів інвесторів. Тамбур площею 28 кв.м є об'єктом сумісної власності, а тому не міг бути переданий одному власнику — ТОВ "Альфа-21", оскільки це суперечить нормам ст. 369 Цивільного кодексу України та порушує права інших співвласників приміщення.

- оскільки відносини власності на допоміжні приміщення нежитлового будинку є подібними за змістом відносинам власності на допоміжні приміщення житлового будинку, які регулюються Законами України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) , при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми вказаних законів за аналогією закону, проте суд першої інстанції безпідставно не застосував зазначені норми.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "О. М. С." було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.10.2010 р.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неоднаразово відкладався.

19.11.2010р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-21" через відділ документального забезпечення суду подав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 30.09.2010 р. у справі № 3/128-32/84-9/119 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

23.11.2010 р. представник на підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, надав пояснення, в яких зазначив, що договір № 10-241 від 20.02.2002 р., укладений між ДГО "Житло-Інвест" та ТОВ "Альфа-21" в частині фінансування будівицтва тамбуру площею 28,00 кв.м суперечить нормам пожежної безпеки, ст. 4 Закону України "Про інфвестиційну дільяність", ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та ст. 19 Закону України "Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку" та рішенню Вищого господарського суду по справі № 3/637 від 20.04.2006 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 р. № 01-23/1/6 внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 3/128-32/84-9/119 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя – Кондратова І.Д., судді: Калатай Н.Ф., Попікова О.В.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 20.06.2002 р. між Державною госпрозрахункової організацією "Житло-Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-21" був укладений інвестиційний договір № 10-241 про участь відповідача 2 у фінансуванні будівництва нежитлового приміщення (об’єкт інвестування) на першому поверсі (у вісях: 13-17; У-Ж та У-Р; 6-19) площею 681, 69 кв.м. (згідно проектної документації) у нежитловому будинку за адресою: вул. Ф. Пушиної, 13-23.

За умовами зазначеного договору після оплати повної вартості нежитлового приміщення відповідач 1 зобов'язувався надати відповідачу 2 необхідні документи для подальшого оформлення об’єкта у власність. Тобто умовами інвестиційного договору передбачено перехід у приватну власність відповідача 2 після оплати вартості нежитлового приміщення об’єкту інвестування площею 681, 69 кв.м. При цьому, як вірно відзначив суд першої інстанції, ніяких умов щодо спільної часткової/сумісної власності окремих площ із визначених договором 681,69 кв.м. з іншими інвесторами інвестиційний договір не містить. Згідно п. 4.5. зазначеного договору загальна площа об’єкту підлягала уточненню після введення його в експлуатацію на підставі даних технічного паспорту виданого БТІ.

Розпорядженням № 1907 Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 23.10.2003р. "Про прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією будинку піонерів і школярів за будівельною адресою: вул. Ф.Пушиної, 13-23 у Святошинському районі м.Києва", вказане нежитлове приміщення прийнято в експлуатацію після його реконструкції, при цьому визначено, що майно має бути передано на баланс Управління освіти Святошинського району в м. Києві.

Згідно з авізо № 17 від 16.02.2004 р. та розшифруванням до нього відповідач 1 передав на баланс позивача вбудовані приміщення в будинку піонерів і школярів (після реконструкції) по пр. Перемоги, 136 (будівельна адреса вул. Ф. Пушиної, 13-23), загальною площею 6 968, 3 кв. м., зокрема, частину приміщення першого поверху № 18 (тамбур) площею 28, 0 кв.м. При цьому, в авізо № 17 від 16.02.2004 р. не вказано правової підстави проведення операції по передачі на баланс позивача вбудованих приміщень в будинку піонерів і школярів (після реконструкції) по пр. Перемоги, 136.

11.05.2004 р. сторони інвестиційного договору № 10-241 підписали зміни до договору, оскільки на підставі технічного паспорту, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації на нежитлове приміщення в будинку № 136 по пр. Перемоги (затверджена згодом поштова адреса предмету інвестиційного договору № 10-241) загальна площа нежитлового приміщення замість 681, 61 кв. м. склала 689, 0 кв.м.

01.06.2004р. Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу від 24.04.2004 року № 946-С/НП було видано ТОВ "Альфа-21" свідоцтво про право власності на нежиле приміщення №45, площею 689,00 кв.м. по пр-ту Перемоги, 136 в м.Києві, яке зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації за № 6049-п 10.06.2004 р.

Розпорядженням № 1922 Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 29.10.2004р. "Про надання дозволу ТОВ "О.М.С." на експлуатацію приміщень в нежитловому будинку (раніше будинок піонерів та школярів) по пр. Перемоги, 136 у Святошинському районі м. Києва", ТОВ "О.М.С." визнано балансоутримувачем та експлуатуючою організацією приміщень загальною площею 6 968,3 кв.м. в нежитловому будинку (раніше будинок піонерів та школярів) по пр. Перемоги, 136.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним інвестиційного договору № 10-241 від 20.06.2002 року, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, в частині продажу тамбуру площею 28,00 кв.м, який є частиною нежитлового приміщення з інвентаризаційним № 45 та знаходиться на першому поверсі громадського центру, розташованого в м. Києві по проспекту Перемоги, 136, як такий, що суперечить нормам пожежної безпеки, ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та ст. 19 Закону України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Разом з тим, як вірно відзначив суд першої інстанції, норми Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) не підлягають застосуванню до відносин власності на допоміжні приміщення нежитлового будинку, які стосуються відносин власності на допоміжні приміщення житлового будинку, а відтак доводи заявника апеляційної скарги з цього приводу визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив висновок № 9968 судово-будівельної експертизи від 16.06.2009 р. в частині, що "допоміжні приміщення складаються із загального та неподільного майна і належать співвласникам приміщень нежитлового фонду на праві спільної власності", оскільки зазначений висновок зроблений експертом на підставі норм Закону України "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) .

В свою чергу, суд апеляційної інстанції відзначає, що при винесенні рішення суд першої інстанції не врахував, що, оскільки спірний договір укладено між сторонами 20.06.2002 року, підставами визнання його недійсним можуть бути лише норми Цивільного кодексу УРСР (1540-06) (1963 року); а відтак суд першої інстанції безпідставно застосував норми статей 215- 216 Цивільного кодексу України, які визначають наслідки та підстави визнання недійсним оспорюваного правочину. Зазначені порушення, в розумінні статті 104 ГПК України не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

Відповідно до ст. 48 ЦК України, недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону. Колегією суддів враховано, що положеннями Закону України "Про підприємництво" (698-12) , чинного на момент укладення договору, було закріплено принцип свободи договору, згідно з яким сторони вправі укладати будь-які договори, що не суперечать актам цивільного законодавства.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначені в Законі України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.91 р. (1560-12) , який передбачає, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Законом України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) встановлено, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, чинне законодавство на момент укладення спірного договору, в тому числі і ДБН не містили норми, відповідно до яких тамбури вхідної групи, евакуаційні шляхи та/або допоміжні приміщення у будинках нежитлового фонду не могли бути об'єктом інвестиційної діяльності та перебувати у приватній власності. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не довів наявність обставин, з якими закон пов'язує право вимагати визнання угоди недійсною, а також порушення його прав та інтересів відповідачами при укладанні спірного договору.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають особи, визначені в ч. 1 цієї статті з метою захисту своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Так, одним способом захисту порушених прав ст. 16 Цивільного кодексу України передбачає визнання правочину недійсним.

При цьому, колегія суддів відзначає, що наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Разом з тим, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд першої інстанції вірно встановив відсутність у особи, яка звернулася з позовом, порушення суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, оскільки на момент укладання інвестиційного договору позивач не був балансоутримувачем та експлуатуючою організацією приміщень загальною площею 6 968,3 кв.м. в нежитловому будинку по пр. Перемоги, 136. І відповідно його права та законні інтереси не могли бути порушені укладанням інвестиційного договору. Більш того, як встановлено судом статусу балансоутримувача та експлуатуючої організації приміщень загальною площею 6 968, 3 кв.м. в нежитловому будинку по пр. Перемоги, 136 позивач набув тільки 29.10.2004 р. відповідно до розпорядження Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації № 1922, тобто вже після реєстрації права власності відповідача 2. Таким чином, колегія суддів відзначає, що встановлені обставини укладання спірного договору (26.02.2002р.) до моменту передачі майна балансоутримувачу (16.02.2004 р. згідно авізо та 29.10.2004р. згідно розпорядження) виключають можливість порушення прав позивача.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін та ухвалив правильне рішення.

Щодо заявлених позовних вимог до ДГО "Житло-інвест", суд першої інстанції провомірно припинив провадження у справі в частині на підставі п. 6 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з ліквідацією підприємства. Підстави для зміни або скасування рішення суду в цій частині також відсутні.