57/62 Про стягнення заборгованості по лізингових платежах відповідно до договору фінансового лізингу - 07.12.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 45 370,70 грн., в т.ч. 42 631,45 грн. основного боргу, 2236,87 грн. пені, 167,72 грн. інфляційних втрат та 334,66 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2010 у справі № 57/62 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" 42631,45 грн. основного боргу, 2236,87 грн. пені, 167,72 грн. збитків від інфляції, 334,66 грн. 3% річних, 453,71 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Підставами для скасування рішення відповідач вважає порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 07.12.2010.

Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

21.08.2007 Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" як лізингодавцем та Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю як лізингоодержувачем був укладений договір фінансового лізингу № 961/08/2007 (а.с.19-27).

Відповідно до п. 1.1 договору фінансового лізингу лізингодавець (позивач) зобов’язався придбати у свою власність техніку (далі - майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем (відповідачем) специфікації:

Тип: Обладнання;

Марка, модель: Гідравлічний молот НМ 1260Q (одна одиниця);

№ шасі: буде встановлений в Акті здачі-приймання майна;

Рік випуску: 2007р.;

Специфікація продавця: Додаток до договору купівлі-продажу від 21.08.2007р.;

та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу (відповідачу) у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач (відповідач) зобов’язався прийняти його на умовах даного договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що передача лізингодавцем майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невід’ємною частиною майна, і прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання Акта здачі-приймання майна.

У матеріалах справи відсутній акт здачі-приймання майна, однак містяться видаткова накладна № РН-0000428 від 16.11.2007 на суму 290 008,03 грн. (а.с. 32) та довіреність серії ЯОД № 847196 від 14.11.2007 (а.с. 31), які підтверджують факт передачі позивачем відповідачу техніки за договором фінансового лізингу, а також прийняття вказаної техніки уповноваженим працівником відповідача.

Відповідно до п. 2.3 договору вартість майна, яке передається позивачем відповідачеві, складає суму еквівалентну 39622,00 "у.о.", в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 6603,67 "у.о.", виражена у гривнях України.

У пункті 6.1 договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1 договору.

При цьому, пунктом 6.1.1 договору визначені такі поняття:

- "Курс 1" - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 05.11.2007;

- "Курс 2" - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів.

Згідно з п. 6.1.2 договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та "Курсу 2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 та "Курсу 1".

Вартість майна (включаючи ПДВ), яке передається позивачем відповідачеві, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності до п. 6.4 договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в "Графі 4" Графіка внесення платежів (далі - додаток № 1 до договору) по "Курсу 1" та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до договору по "Курсу 1".

Пунктом 6.5 договору встановлено, що лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до договору.

Згідно з п. 6.6 договору порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів.

У відповідності до п. 6.8 договору лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

В матеріалах справи міститься підписаний та скріплений печатками сторін додаток № 1 до договору – "Графік внесення платежів" (а.с. 28).

30.07.2009 між сторонами по справі підписано додаткову угоду № 961/08/2007/R до договору, якою було викладено у новій редакції графік внесення платежів (а.с. 29-30).

Відповідно до Графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку додатковою угодою) сума лізингових платежів щомісяця складає 661,45 у.о. (з 16.12.2009 по 15.06.2010), сума платежу в погашення суми заборгованості складає 25,05 у.о.

Крім того, згідно з Графіком внесення платежів, відповідач повинен був провести лізингові платежі відповідно 15.01.2010, 15.02.2010, 15.03.2010, 15.04.2010, 15.05.2010, 15.06.2010.

У зв’язку з тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов’язання зі сплати лізингових платежів, а саме з січня по червень 2010 р. лізингові платежі не перерахував, а лізинговий платіж за період з 16.12.2009 по 15.01.2010 сплатив частково у розмірі 7683,69 грн., позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 42 631,45 грн. основного боргу за період з січня по червень 2010 року.

Доводи відповідача про те, що умови договору суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки вартість предмету лізингу та розміри лізингових платежів за договором встановлені в умовній одиниці (Євро), тоді як мають встановлюватись у грошовій одиниці України (гривні), суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною третьою статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 524 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі в гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Стаття 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає статус валюти України, згідно якого валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом (15-93) , іншими актами валютного законодавства України.

На підставі викладеного, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що хоча вищевказані законодавчі акти і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони, а навпаки, дозволяють виражати у договорі грошові зобов’язання в іноземній валюті, визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, а також здійснювати перерахунок грошового зобов’язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

При цьому, необхідно також зазначити, що умови договору фінансового лізингу відповідають вимогам чинного законодавства, адже у п. 2.3 договору сторони визначили гривневий еквівалент вартості майна, а у п. 6.1. договору – встановили порядок проведення розрахунків у гривні.

Відповідач у відзиві на позов і в апеляційній скарзі вказував, що розрахунок суми позовних вимог є невірним і неточним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для Євро, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Відповідно до ст. 3.2.2 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не є об’єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об’єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об’єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.

На момент укладення договору фінансового лізингу комісія виражена у гривневому еквіваленті не перевищувала подвійну облікову ставку. У зв’язку із зміною курсу гривні відбулось відповідне збільшення комісійного платежу та у відповідності до ст. 3.2.2 Закону (168/97-ВР) зміна необхідних відрахувань податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 6.10 договору у випадку виникнення обов’язкових платежів (зборів, платежів) та/або зміни ставок та/або бази (порядку) нарахування діючих податків, пов’язаних з майном та/або фактом наявності права власності на майно, лізингодавець вправі відповідно змінити загальну суму лізингових платежів, співрозмірно змін, а лізингоодержувач зобов’язується відповідно прийняти такі зміни.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано визнав правомірним нарахування позивачем ПДВ на розмір різниці між комісією лізингового платежу (розраховану на день сплати) та величини рівній подвійній обліковій ставці, розрахованій від вартості майна за період лізингу у відповідності до ст. 3.2.2 Закону (168/97-ВР) .

Доводи відповідача про відсутність у договорі фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007 ціни договору не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки предметом лізингу є майно (обладнання), вартість якого встановлена сторонами у п. 2.3. договору.

Відповідач також зазначає, що позивач передав відповідачу товар - гідравлічний молот НМ 1260Q згідно видаткової накладної № РН-0000428 від 16.11.2007 з умовою попередньої оплати, а тому заявлений предмет спору не відповідає обставинам справи.

Проте, вказані твердження колегія суддів вважає необґрунтованими в силу того, що у накладній є посилання на договір фінансового лізингу № 961/08/2007 від 21.08.2007, і крім того, відповідно до умов даного договору до моменту передачі майна (предмету договору) відповідач зобов’язаний здійснити часткову оплату – аванс комісії на умовах попередньої оплати, а всі інші платежі здійснюються відповідно до графіку внесення платежів.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи те, що відповідач належним чином не виконав свої зобов’язання зі сплати лізингових платежів, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 42 631,45 грн. основного боргу.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).

Пунктом 8.5 договору передбачено, що у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п’ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоодержувач зобов’язується її сплатити.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно з п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача пені, інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних, встановила, що їх нарахування здійснено згідно з фактичними обставинами справи та у відповідності до норм чинного законодавства, у зв’язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення 2236,87 грн. пені, 167,72 грн. збитків від інфляції, 334,66 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В порушення ст. 33 ГПК України відповідач належними і допустимими доказами не спростував обставин, які покладені в основу рішення та не довів відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2010 у справі № 57/62 не підлягає скасуванню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2010 у справі № 57/62 - без змін.