3/244 Про стягнення заборгованості за поставлений товар - 07.12.2010 Прийняття

за позовом Прокурор Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Херсонського державного підприємства – біологічної фабрики

до ТОВ "Медико-фармацевтична компанія "Рідан-Інжиніринг"

про стягнення 29187,72 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2010р. у справі № 3/244 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіко-фармацевтична компанія "Рідан-Інжиніринг" на користь Херсонського державного підприємства – біологічної фабрики 22301,34 грн. основного боргу, 5325,29 грн. пені, 1561,09 грн. штрафу. Стягнуто з відповідача в дохід державного бюджету України 291,87 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду м. Києва від 12.08.2010 р., постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав порушення норм матеріального права.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін, клопотав про розгляд справи без участі представника.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга задоволенню не підлягає, та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2009р. між Херсонським державним підприємством–біологічна фабрика (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіко-фармацевтична компанія "Рідан-Інжиніринг" (покупець) було укладено договір № 2-02-348а (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник передає у власність покупця ветеринарні препарати (далі – товар), а покупець приймає їх згідно накладних на суму 148343,00 грн. і оплачує цей товар у зазначеній термін.

Згідно п. 2.1 Договору покупець проводить оплату товару у формі передоплати 100 % від вартості партії біопрепаратів шляхом безготівкового розрахунку та перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що при отриманні замовлення, покупець повинен прийняти товар, поставлений згідно накладних, з обов’язковою відміткою супровідних документів постачальника.

Термін поставки біопрепаратів до 31 грудня 2009 року (п. 3.3 Договору).

Пунктами 6.1, 6.2 Договору встановлено, що постачальник зобов’язується забезпечити покупця товаром, який по кількості та якості відповідає вимогам нормативно-технічної документації Держстандарту, у термін, погоджений з покупцем, а покупець зобов’язується прийняти замовлений товар разом з супровідними документами та оплатити його згідно накладних.

Згідно п. 9.2 даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2009 року.

На виконання умов Договору позивач поставив товар на загальну суму 148343,34 грн., що підтверджується накладною № 636о від 30.11.2009р. (а.с. 18), а відповідач отримав його, що підтверджується довіреністю на отримання цінностей від 30.11.2009р. (а.с. 19).

Відповідач частково оплатив отриманий товар на загальну суму 126042,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 18.01.2010р., 28.01.2010р., 01.02.2010р. (а.с. 35-37).

Таким чином, станом на дату звернення позивача до господарського суду заборгованість відповідача перед позивачем складає 22301,34 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712).

Статями 662, 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Частиною 7 зазначеної статті Господарського кодексу України (436-15) встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію № 3 від 09.06.2010р. з вимогою у місячний термін сплатити заборгованість (а.с. 20.21), яка отримана відповідачем 14.06.2010р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 24).

Відповідь на претензію відповідач не надав.

Також і доказів сплати заборгованості відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 22301,34 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо вій не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 30.11.2009р. по 19.03.2010р. в розмірі 5325,29 грн.

Разом з тим, задовольняючи позов в частині стягнення пені на підставі п. 7.1 Договору суд першої інстанції помилково не врахував, що зазначеним пунктом встановлена відповідальність саме постачальника, тобто позивача, у разі порушення ним строку поставки товару, а не покупця в разі порушення строків оплати.

Проте, згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач згідно Статуту Херсонського державного підприємства – біологічної фабрики – є державним підприємством та належить до державного сектора економіки (а.с. 6-14).

Таким чином, підставою для стягнення нарахованої позивачем пені є ст. 231 Господарського кодексу України, а не п. 7.1 Договору.

Місцевим господарським судом зазначені вище обставини досліджені не були, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Разом з тим, за розрахунком апеляційного господарського суду, розмір пені за прострочення виконання відповідачем зобов’язання з оплати товару значно перевищує (9481,62 грн.), ніж заявлено позивачем до стягнення, а отже згідно ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню у розмірі, що визначена у позовній заяві, оскільки позивачем не було заявлено клопотання про вихід господарського суду за межі позовних вимог.

Щодо висновків суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 1561,09 грн., колегія суддів вважає їх законними та обґрунтованими, оскільки прострочення відповідача з оплати товару становить понад 30 днів, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України є підставою для стягнення штрафу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянтом не надано будь-яких беззаперечних доказів на підтвердження тих доводів, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи, що порушення судом першої інстанції норм матеріального права не призвело до прийняття неправильного вирішення спору по суті, колегія суддів вважає за необхідне не застосовувати передбачені процесуальним законом підстави для скасування судового рішення та залишити його без змін, проте з врахуванням мотивувальної частини даної постанови.