53/243 Про стягнення заборгованості за договором підряду - 07.12.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду м.Києва від 04.10.2010 у справі №53/243 позов задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на користь Приватного підприємства "Спецтехбуд-Т" основного боргу у розмірі 45 145,20 грн., пеню у розмірі 4 551,00 грн. та судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Телесистеми України" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 04.10.2010 у справі №53/243 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Так відповідач, зазначає, що позивач направив на адресу відповідача лист №3 від 15.03.2010, в якому міститься посилання на те, що позивач здійснив демонтаж обладнання. В зв’язку з чим, у відповідача відсутній обов’язок по оплаті за виконані позивачем роботи.

Скаржник вважає, що позивачем невірно нараховано суму пені.

Місцевим господарським судом порушено норми п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у відповідача відсутній обов’язок сплати 45145,20грн.

Крім того, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги положення Договору, у якому зазначається адреса для листування, а саме, 02098, м. Київ, вул..Шумського,1а та розглянув справу без участі представника відповідача.

Ухвалою від 06.11.2010 розгляд справи було призначено на 07.12.2010.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2010 №01-23/2/6 було змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Кондес Л.О., судді – Авдеєв П.В., Нєсвєтова Н.М.

В судове засідання 07.12.2010 представники сторін з’явилися, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представники позивача заперечили проти апеляційної скарги.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне:

ПП "Спецтехбуд - Т" звернулося до Господарського суду м.Києва про стягнення з ТОВ "Телесистеми України" заборгованості за Договором № 10-11/09т від 10.11.2009р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що ним виконано на користь відповідача підрядні роботи на загальну суму 45 145,20 грн. В свою чергу, відповідач роботи прийняв, проте, в порушення умов вищезазначеного Договору зобов’язання з оплати робіт не виконав.

Відзиву на позовну заяву відповідач не надав, тобто, не скористався відповідно до ст. 59 ГПК України, процесуальним правом надати відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між ПП "Спецтехбуд - Т" (виконавець) та ТОВ "Телесистеми України" (замовник) було укладено Договір підряду №10-11/09 від 10.11.2009 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору позивач зобов’язався виконати ремонтні роботи системи кондиціювання, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Даний договір передбачає виконання робіт, необхідних для нормальної роботи та функціонування кондиціонерів, що знаходяться у приміщенні відповідача за адресою: м. Київ, вул. Шумського, 1-А (п.1.2 Договору).

Пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що загальна вартість Договору складає 71 790,00 грн. з ПДВ.

Перед початком робіт відповідач сплачує виконавцю аванс в розмірі 60 000,00 грн. з ПДВ від загальної вартості договору на підставі виставленого позивачем рахунку. Залишок в розмірі 11 790,00 грн. з ПДВ відповідач перераховує виконавцю протягом 10 банківських днів після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт (п.п. 3.1, 3.2 Договору).

В свою чергу, зобов’язання з авансування відповідач не виконав, передбачений пунктом 3.1 Договору аванс на поточний рахунок позивача не перерахував.

Однак, незважаючи на порушення відповідачем умов Договору, позивач приступив до виконання робіт.

Виходячи зі змісту пункту 3.2 Договору, оплачувати виконані роботи відповідач зобов’язався протягом 10 банківських днів після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт.

В п.4.2.2 Договору сторони передбачили, що відповідач зобов’язався прийняти у виконавця за Актом приймання – передачі виконані роботи протягом 5 (п’яти) робочих днів з моменту надання виконавцем Акту на підпис. У випадку виявлення недоліків замовник вправі не підписувати наданий Акт приймання – передачі та надати виконавцю обґрунтовану відмову від його підписання. Виконавець зобов’язаний усунути виявлені недоліки протягом строку, встановленого даним Договором.

На виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 45 145,20 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом приймання виконаних підрядних робіт типової форми Кб-2в № 02/11/09 від 30.11.2009 за листопад 2009 року на суму 45 145,20 грн., який підписаний повноважними представниками сторін та скріплені печатками.

Враховуючи дату підписання зазначеного Акту, роботи виконані в листопаді 2009 року, відповідач зобов’язаний був оплатити у термін до 11.12.2009 року. Однак, за виконані позивачем роботи відповідач не розрахувався, що не заперечується і самим відповідачем. Таким чином, у відповідача існує основна заборгованість перед позивачем у розмірі 45 145,20 грн.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України (435-15) ), виникли цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ), в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Аналогічна позиція міститься і в ст. 509 ЦК України.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами або договором.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов’язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою спірний Договір є договором підряду.

Відповідно до приписів ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 45 145,20 грн. - основного боргу є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до п. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що у випадку затримки відповідачем виконання зобов’язань передбачених п. 3.2 даного договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

В зв’язку з вищезазначеним, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 4 551,00 грн. – пені.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні письмові докази (ст..32 ГПК України (1798-12) ), що ним було виконано зобов’язання за Договором в повному обсязі та вчасно.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача, мають формальний характер, з огляду на те, що лист №3 від 15.03.2010, який наданий лише до суду апеляційної інстанції, не може бути належним доказом, оскільки підрядні роботи прийняті відповідачем 30.11.2009. Відповідно до умов Договору скаржник мав повністю оплатити роботи протягом 10 банківських днів після підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт, тобто 11.12.2009, що відповідачем зроблено не було у добровільному порядку, тобто відповідачем порушено умови спірного Договору (п.п.3.1, 3.2).

Враховуючи зазначене, та той факт, що умовами Договору (п.6.4) та нормами чинного законодавства передбачена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, позивачем правомірно нараховано суму пені.

Слід визнати необґрунтованим твердження відповідача, щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки матеріали справи свідчать про те, що господарський суд здійснив всі заходи відповідно до вимог ГПК України (1798-12) для реалізації відповідачами судового захисту своїх прав та інтересів, а саме: відкладав розгляд справи, надсилав ухвали на адреси відповідачів.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 (v_289800-97) із змінами та доповненнями станом на 19.07.2010р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 ГПК позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У Інформаційному листі Вищого господарського суду від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (v_675600-07) (зі змінами та доповненнями, станом на 21.04.2008) йде посилання на те, що у пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК (1798-12) , не зобов’язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до ст.. 22 ГПК України (1798-12) сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом (1798-12) порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Стосовно посилань на те, що місцевим господарським судом порушено норми п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, то вони є недоведеними та такими, що не відповідають матеріалам справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду м. Києва від 04.10.2010 у справі №53/243 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається.