31/149 Про визнання частково недійсним договору оренди нерухомого майна, визнання незаконною відмови у його приватизації та зобов'язання вчинити дії щодо включення цього майна до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу - 07.12.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.10.2010р. у справі № 31/149-2010 задоволено позов Приватного підприємства "Рекунс", м.Львів, та визнано недійсним п.6.5 договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 47 від 12.08.2008р. (з наступними змінами і доповненнями), що укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Приватним підприємством "Рекунс"; визнано незаконною відмову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області у включенні окремого індивідуально визначеного майна –вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв.м., які розташовані на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 105, орендованих Приватним підприємством "Рекунс", до переліку об’єктів державної власності групи А, які підлягають приватизації шляхом викупу; зобов’язано Регіональне відділенням Фонду державного майна України по Львівській області направити звернення до Фонду державного майна України із відповідним пакетом документів про включення окремого індивідуально визначеного майна –вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв.м., які розташовані на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 105, до об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (79013, м.Львів, вул.Січових Стрільців, 3; код ЄДРПОУ 20823070) на користь Приватного підприємства "Рекунс"(79013, м.Львів, вул.Бандери, 61, кв.4; код ЄДРПОУ 35227480) державне мито в сумі 255 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з норм Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) та ст.ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просили рішення суду скасувати з підстав неповного з’ясування обставин справи, неправильного за стосування та порушення норм матеріального і процесуального права, в позові відмовити, з мотивів у них наведених.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційних скарг підтримали.

Представник позивача проти вимог та доводів апеляційних скарг заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, з мотивів, наведених у письмовому запереченні на апеляційну скаргу відповідача.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, 12.08.2008р. було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 47, згідно з п.1.1 якого відповідач надав позивачу в строкове платне користування державне окреме індивідуально-визначене майно –вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 331,2 кв.м., які розміщені на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 105, що перебуває на балансі Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс", надалі - балансоутримувач.

З матеріалів справи зокрема листа відповідача від 20.06.2008р. № 11-03-03358 судом встановлено, що договір оренди був укладений за результатами конкурсу на право оренди індивідуально-визначеного нерухомого державного майна, який був проведений відповідачем 18.06.2008р. за згодою Державного департаменту надлишкового майна та земель Міністерства оборони України, наданою листом від 10.12.2007р. за № 270/5/212.

Згідно з актом приймання-передавання № 47/2008 від 12.08.2008р. вищевказане нерухоме майно було передане від відповідача до позивача в строкове платне користування на підставі договору оренди № 47 від 12.08.2008.

Строк дії договору оренди № 47 від 12.08.2008р. відповідно до договору від 27.04.2010р. про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.08.2008р. № 47, встановлений до 20.04.2013р.

Пунктом 4.3 договору оренди передбачено, що відновлення орендованого майна здійснюється орендарем відповідно до пунктів 5.4, 5.7, 6.2 цього договору. Згідно з п.5.7 договору оренди орендар зобов’язаний за власний рахунок здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів. Відповідно до п.6.2 договору оренди орендар за згодою орендодавця має право проводити заміну, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості.

Пунктом п.4.4 договору оренди передбачено, що для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар подає заяву, матеріали згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом ФДМ України від 03.10.2006р. за № 1523 (z1123-06) .

Згідно з п.3 вказаного Порядку (z1123-06) для розгляду питання про надання згоди орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна орендар подає заяву та такий пакет документів: опис передбачуваних поліпшень і кошторис витрат на їх проведення; інформацію про доцільність здійснення поліпшень орендованого майна; приписи органів пожежного нагляду, охорони праці; довідку балансоутримувача про вартість об'єкта оренди згідно з даними бухгалтерського обліку на початок поточного року.

Як вбачається із п.4 цього Порядку (z1123-06) інформація про доцільність здійснення невід'ємних поліпшень надається на підставі наданих орендарем документів, в разі оренди приміщень, частин будівель і споруд - органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, або за його дорученням балансоутримувачем.

Позивач на підставі п.6.2 договору оренди № 47 від 12.08.2008р. звернувся до відповідача із заявою № 4 від 23.09.2008р. про надання дозволу на проведення невід’ємних поліпшень орендодавного майна на загальну суму 551489 грн. Позивачем було подано відповідачу заяву про надання дозволу на проведення невід’ємних поліпшень орендованого майна у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, у відповідності до вищевказаного наказу ФДМ України від 03.10. 2006р. № 1523 (z1123-06) . До цієї заяви були долучені відповідні документи, а саме: кошторис витрат на проведення поліпшень, що складений ліцензованою проектною організацією ПП "Львівбудпроект"; припис органу охорони праці № 9-16/84 від 29.08.2008р; припис органів пожежного нагляду від 18.08.2008р.; довідку балансоутримувача, яка містить інформацію про доцільність здійснення поліпшень орендованого майна, зокрема, у ній зазначено, що станом на 23.09.2008р. приміщення торгово-побутового комплексу № 2 площею 331,2 кв.м. у м.Львові по вул.Стрийській, 105 перебувають на балансі цієї філії, експлуатуються з 1993 року, протягом періоду експлуатації ремонт приміщень не проводився, на даний час ці приміщення потребують проведення ремонтних робіт, а саме: заміна прогнилих вікон і дверей, ремонт м’якої покрівлі, ремонт та часткова заміна системи опалення та каналізації, заміна електропроводки. Також до заяви додано довідку балансоутримувача від 09.09.2008р. про те, що станом на 01.09.2008р. в бухгалтерському обліку філії обліковується вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 331,2 кв.м. за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 105, його початкова вартість –48887 грн., знос –20317 грн., залишкова вартість –28570 грн.

Відповідач за результатами розгляду вищевказаного звернення позивача листом від 14.10.2008р. за № 11-03-05636 повідомив, що не заперечує щодо проведення за рахунок власних коштів орендаря робіт, спрямованих на покращення стану орендованого державного нерухомого майна –вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв.м., які розміщені на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 105, згідно з кошторисами, складеними ПП "Кірамід П"та ПП "Львівбудпроект"на загальну суму 551489 грн. без врахування ПДВ.

З наявних у матеріалах справи доказів зокрема договорів на виконання підрядних робіт, актів виконаних робіт, довідок про вартість робіт, платіжних доручень про перерахування коштів за виконані підрядні роботи, аудиторського висновку та бухгалтерської довідки, складених аудитором приватним підприємцем Бобрович О.Б., вбачається, що позивачем на підставі отриманої згоди відповідача за рахунок власних коштів було здійснено невід’ємні покращення орендованого майна - нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв.м., які розміщені на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 105, на загальну суму 555743,26 грн. без ПДВ.

Правовідносини щодо приватизації державного майна регулюються нормами Законів України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , законами про затвердження державних програм приватизації. Так, згідно з преамбулою Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) саме цей Закон (2163-12) регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України. Також згідно з ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна"законодавство України про приватизацію складається з цього Закону (2163-12) , інших законів України з питань приватизації.

Згідно з ст. 6 Закону України "Про приватизацію державного майна"суб'єктами приватизації є, зокрема, державні органи приватизації, покупці (їх представники). Державну ж політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні (ч.1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна"). У відповідності до ст.8 вказаного Закону покупцями об'єктів приватизації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи, зареєстровані на території України. Законом України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) затверджено Державну програму приватизації на 2000 - 2002 роки, яка діє до затвердження чергової Державної програми приватизації, а оскільки чергової Державної програми приватизації не затверджувалось, то норми Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки є чинними та застосовуються до даних правовідносин.

Пунктом 51 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки передбачено, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення).

Оскільки згідно з довідкою балансоутримувача від 09.09.2008р. залишкова вартість орендованих позивачем нежитлових приміщень складала 28570 грн., а згідно звіту про оцінку майна, як зазначено в п.1.1 договору оренди № 47 від 12.08.2008р., 546560 грн. без ПДВ, а позивач за згодою відповідача здійснив за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю 555743,26 грн. без ПДВ, тобто на суму більшу як 25 відсотків залишкової вартості орендованого майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач у відповідності до п.51 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки має право на викуп орендованого державного майна за умов, визначених чинним законодавством.

Пунктом 6.5 договору оренди передбачено, що укладення цього договору не дає права орендарю на приватизацію орендованого майна. Прийняття рішення про приватизацію орендованого майна можливе лише за згодою органу, уповноваженого управляти даним майном.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з 1 ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Аналіз зазначених вище правових норм дає підстави стверджувати, що право на приватизацію згідно з вимогами чинного законодавства України є невід’ємним майновим правом, зокрема, юридичних осіб, зареєстрованих на території України. Крім того, чинне законодавство України про приватизацію не передбачає отримання згоди органу, уповноваженого управляти державним майном, на його приватизацію.

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що п.6.5 договору оренди суперечить ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", п.51 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженої Законом України від 18.05.2000р. за № 1723-III (1723-14) . У зв’язку з цим п.6.5 договору оренди підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України. При цьому судом враховано, що умова договору оренди про можливість приватизації чи викупу орендарем орендованих приміщень не належить до істотних умов, які передбачені ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому без п.6.5 цей договір не вважатиметься неукладеним.

Відповідно до п.5 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, якою визначено класифікація об'єктів приватизації, орендоване позивачем нерухоме майно віднесене до групи А об'єктів приватизації, оскільки є індивідуально визначеним майном. Пунктом 48 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки передбачено, що продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та цієї Програми.

Частинами 1, 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають, відповідно, у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, шляхом викупу. Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині 1 цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.

Таким чином, приписами даної правової норми визначено, Фонд державного майна України затверджує переліки об’єктів, які перебувають у державній власності та підлягають продажу шляхом продажу на аукціоні, за конкурсом, шляхом викупу, при цьому включення об’єкті приватизації до відповідних переліків здійснюється Фондом державного майна України проте, ініціювати включення об’єктів до відповідного переліку можуть покупці цих об’єктів.

Відповідно до ч.4 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"покупці подають відповідні заяви про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації, до відповідного органу приватизації. Заява має містити: назву об'єкта малої приватизації, його місцезнаходження; запропоновані умови купівлі та експлуатації об'єкта. Разом із заявою покупці - юридичні особи подають: повну назву заявника та його юридичну адресу; прізвище, ім'я, по батькові керівника; номери розрахункових рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об'єкт приватизації. Цією нормою визначено також перелік документів, який додається до заяви. Додаткові відомості та документи подаються органу приватизації лише за згодою заявника. Форму заяви та розмір плати за її подання встановлює орган приватизації. При цьому розмір плати за подання заяви не повинен перевищувати половини розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Наказом ФДМ України від 27.04.2004р. № 848 (z0616-04) (із змінами і доповненнями, внесеними наказом ФДМ України від 05.07.2004р. № 1347 (z0922-04) ) було затверджено Порядок подання та розгляду заяви про включення об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, та заяви про приватизацію об'єктів груп А, Д та Ж, а також форма заяви про включення об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

ФДМ України 09.04.2009р. було видано наказ № 519 (v0519224-09) "Про встановлення процедури визначення способів приватизації орендованого державного майна", яким з метою забезпечення прав орендарів об'єктів державної власності, що підлягають продажу у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого майна, згідно з пунктом 51 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки та прав орендарів, які належно виконують свої обов'язки за договорами оренди та мають переважне право на придбання орендованого об'єкта, згідно зі ст. 777 ЦК України, а також враховуючи судову практику, визначено наступну процедуру: за поданням органів, уповноважених управляти державним майном, органів приватизації, потенційних покупців тощо наказами Фонду приймати рішення про приватизацію об'єктів державної власності групи А, які перебувають в оренді; після отримання від орендарів документів, що підтверджують їх переважне право викупу орендованого майна, затверджувати наказами Фонду переліки об'єктів державної власності групи А, які перебувають в оренді і підлягають приватизації, із визначенням способу приватизації.

Інструктивним листом ФДМ України від 09.04.2009р. № 10-20-4940 (v4940224-09) "Щодо процедури визначення способів приватизації орендованого державного майна"передбачено, що за поданням органів, уповноважених управляти державним майном, органів приватизації, потенційних покупців тощо Фонд державного майна приймає рішення про приватизацію об'єктів державної власності групи А, які перебувають в оренді. Орган приватизації повідомляє орендаря про затвердження зазначеного переліку.

24.04.2009р. позивач звернувся до відповідача із заявою про включення об’єкта до переліку об’єктів, що підлягають приватизації (реєстраційний № 002001/09, вх. № 14-3В від 24.04.2009р.), у якій просив включити окреме індивідуально-визначене майно –вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 331,2 кв.м., які розташовані на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 105, способом викупу. Крім того, листами, наявними у справі, позивач звертався до відповідача з проханням розглянути питання щодо приватизації вищевказаного об’єкта оренди.

Вказана заява подана позивачем належними чином в порядку, передбаченому ч.4 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", наказом ФДМ України від 27.04.2004р. № 848 (z0616-04) (із наступними змінами і доповненнями), зокрема, заява подана у належній формі, до неї були долучені всі необхідні для її розгляду документи.

Листом № 11-04-07735 від 16.11.2009р. відповідач повідомив, що скерував лист з відповідним пакетом документів на адресу Міністерства оборони України щодо погодження приватизації вказаного об’єкта державної власності групи А, що підтверджується листом відповідача № 07-04-07717 від 16.11.2009р.

Листом № 11-04-05515 від 17.09.2010р. відповідач повідомив позивача про відмову у приватизації цього майна, оскільки Міністерство оборони України не надало згоду на приватизацію вищезазначених приміщень, і ця відмова оскаржена позивачем в судовому порядку. До матеріалів справи долучено копії відповідних листів Міністерства оборони України.

Відповідно до ч.5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у ч.1 цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі. Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом (2171-12) ; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.

Положенням ч.5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" дано офіційне тлумачення згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2000р. (v014p710-00) у справі № 1-16/2000 (№ 14-рп/2000) за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина"(м.Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"(справа про визначення способу малої приватизації). В п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000р. (v014p710-00) у справі № 1-16/2000 (№ 14-рп/2000) зазначено, що з положень ч.5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"випливає, що орган приватизації зобов'язаний розглянути заяву покупця і не пізніше як через місяць повідомити його про результати її розгляду. При цьому Конституційний Суд України відзначив, що відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачений у цій статті Закону. Якщо підстав для відмови немає, орган приватизації включає конкретні підприємства до переліку об'єктів приватизації і направляє цей перелік органу, який його затверджує. Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених ст. 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації. Конституційний Суд України також вказав, що, виходячи з того, що спосіб приватизації визначає орган, який затверджує переліки об'єктів малої приватизації, положення частини п'ятої ст.7 Закону слід розуміти таким чином, що орган приватизації, який отримав заяву від покупця, зобов'язаний розглянути її та в разі відсутності підстав для відмови, включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або відмовити у приватизації.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000р. (v014p710-00) у справі № 1-16/2000 (№ 14-рп/2000) вирішено, що положення ч.5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"слід розуміти так, що органи приватизації зобов'язані розглянути подані покупцями заяви та у разі відсутності встановлених цим Законом підстав для відмови у приватизації включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або прийняти рішення про відмову в приватизації.

Таким чином, відповідач вправі був відмовити позивачу у здійсненні приватизації орендованих приміщень шляхом викупу тільки з підстав, виключний перелік яких передбачений ч.5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Судом проаналізовано підстави для відмови у приватизації, що передбачені ч.5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Так, заявнику може бути відмовлено у приватизації у випадках, коли особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом. Проте, позивач не належить до жодної з категорій осіб, які не можуть бути визнані покупцем згідно з Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) . У матеріалах справи відсутні докази, які б виключали можливість визнати юридичну особу позивача покупцем об’єкта малої приватизації.

Так, при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом встановлена обставина реєстрації позивача юридичною особою, у встановленому законом порядку, на момент його звернення із заявою про приватизацію спірного об’єкта. У матеріалах справи відсутні та сторонами не подані докази того, що у майні юридичної особи позивача була частка державної власності, яка перевищувала 25%, або юридична особа позивач є органом державної влади.

Другою підставою для відмови у приватизації згідно з ч.5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.

До відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , застосовується Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) . Так, згідно із п.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна"приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення має, зокрема, і майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом (2163-12) встановлено особливості приватизації). Однак, орендоване позивачем майно згідно з договором оренди не належить до військового майна чи інших об’єктів, які не підлягають приватизації.

Так, згідно з ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). Як передбачено ч.1 ст.3 цього Закону, військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України, під якими згідно з ст.1 Закону законодавцем розуміються військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Згідно з наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про право власності на приміщення від 11.12.2000р., виданим Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради, приміщення торгово-побутового комплексу у м.Львові по вул.Стрийській, 105 є державною власністю і належало на праві повного господарського відання Державному підприємству Міністерства оборони України "Управління Західного оперативного командування". Ні відповідачем, ні третьою особою не надано суду доказів належності орендованого державного майна третій особі саме на праві оперативного управління.

Відносно третьої підстави для відмови у приватизації, що передбачена ч.5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а саме: не затвердження переліків, передбачених ч.1 цієї статті, тобто переліків об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу, то судом з’ясовано, що відповідач у відмові, наданій позивачеві, не вказав наявності такої підстави для відмови та не подав суду доказів відсутності відповідних переліків.

Як вбачається з листа відповідача № 11-04-05515 від 17.09.2010р., підставою для відмови у приватизації орендованих позивачем приміщень є відсутність згоди на приватизацію цих приміщень Міністерством оборони України. Однак, ця підстава не належить до вичерпного переліку підстав для відмови у приватизації, що зазначені в ч.5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідач, посилаючись на норму ст. 326 Цивільного кодексу України, стверджує, що для прийняття рішення про включення відповідно майна до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, йому потрібно отримати згоду органу, уповноваженого управляти державним майном, в даному випадку –Міністерства оборони України.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Тобто, ст. 326 Цивільного кодексу України є загальною нормою, яка визначає порядок здійснення права власності.

Згідно ж ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", яка є спеціальною нормою, передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами. У відповідності до пп.и) п.2 ч.1 ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності"саме Фонд державного майна України відповідно до законодавства дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна.

Таким чином, чинним законодавством передбачено, що належним органом, який здійснює право державної власності в процедурі приватизації і виступає продавцем державного майна, є Фонд державного майна України та його регіональні відділення. В свою чергу, відповідні міністерства, які є органами, уповноваженими управляти державним майном, не наділені повноваженнями надавати згоду на приватизацію об’єктів, що є у їх віданні. Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відмова відповідача у приватизації орендованих позивачем приміщень шляхом викупу, оформлена листом відповідача № 11-04-05515 від 17.09.2010р., підлягає визнанню незаконною, оскільки суперечить ч.5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст.ст. 6, 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"встановлений обов’язок органів приватизації подавати оформлені ними переліки, передбачені цією статтею Закону (2171-12) , на затвердження Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих Рад тощо.

Інструктивним листом ФДМ України від 17.07.2000р. № 10-20-8586 (v8586224-00) "Про порядок затвердження Фондом державного майна України переліків об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації", передбачено, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"Фонд державного майна України за поданням органів приватизації затверджує переліки об'єктів державної власності групи А, що підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу. Переліки об’єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації, формуються та направляються до Фонду державного майна України окремо по кожному способу приватизації в одному примірнику.

Відповідач, виступаючи органом приватизації по об’єктах права державного власності від імені та за дорученням Фонду державного майна України відповідно до Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.06.1994р. № 412 (412-94-п) , всупереч положенням частини 1 статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оформленого переліку до якого увійшов би об’єкт, приватизація якого ініціювалась позивачем, на затвердження Фонду державного майна України не подав, чим унеможливив розгляд даного питання останнім.

За таких обставин, враховуючи неприпустимість прийняття судового рішення, яке звужувало б повноваження власника державного майна в частині затвердження оформлених та поданих органом приватизації переліків, передбачених ч.1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"та в частині вибору власником майна способів приватизації, з метою захисту прав позивача, суд першої інстанції правомірно зобов’язав відповідача направити звернення до Фонду державного майна України із відповідним пакетом документів про включення окремого індивідуально визначеного майна –вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 331,2 кв.м., які розташовані на І та ІІ поверхах двоповерхової будівлі за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 105, до об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Наведені способи захисту прав позивача узгоджуються зі ст. 16 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що одними із способів захисту порушених прав є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, визнання прав, зобов’язання виконати обов’язок в натурі.

За таких обставин в сукупності, позовні вимоги задоволені судом першої інстанції правомірно, як законні та обґрунтовані.

Тому виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційних скарг правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову не спростовано, обставин, які відповідно до ст. 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України апелянтами не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційних скарг не вбачає.