26/327 Про визнання недійсною додаткової угоди до договору строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи –резидента - 22.03.2012 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року

у справі № 26/327 ( суддя Пінчук В.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»,

до Закритого акціонерного товариства «Укргаз-Енерго»,

провизнання додаткової угоди № 3 до договору № 79.1/18-Д-08 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи резидента від 29.02.2008 року недійсною з моменту її укладення,

У жовтні 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання додаткової угоди № 3 до договору № 79.1/18-Д-08 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи резидента від 29.02.2008 року недійсною з моменту її укладення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року (повний текст рішення підписано 13.01.2012 року) в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.

ЗАТ «Укргаз-Енерго» у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Відповідно до розпорядження секретаря палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/10 від 21.02.2012 року здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПАТ «Родовід Банк» на рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Зубець Л.П.

В судовому засіданні 21.02.2012 року було оголошено перерву до 23.02.2012 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 23.02.2012 року було оголошено перерву до 22.03.2012 року.

Відповідно до розпорядження секретаря палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/3 від 22.03.2012 року здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПАТ «Родовід Банк» на рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Борисенко І.В.

В судовому засіданні 22.03.2012 року представником позивача та представником відповідача було подано додаткові документи, які колегією суддів долучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 22.03.2012 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав викладених вище.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.03.2012 року заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 22.03.2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Родовід Банк» слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) . Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи 29.02.2008 р. між позивачем (Банк) та відповідачем (Вкладник) був укладений договір № 79.1/18-Д-08 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи резидента (Договір), відповідно до умов якого Банк приймає від Вкладника на строковий депозитний рахунок № 26108501000009 грошові кошти в сумі 552000000, 00 грн. та зобовязався повернути Вкладникові суму вкладу 29.08.2008 року і сплатити нараховані проценти за вкладом на умовах та в порядку, встановлених цим договором (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 2.7 Договору Банк за повний строк зберігання вкладу, що вказаний в п. 1.1 цього Договору, нараховує вкладнику 9% річних.

На підставі зазначеного Договору між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 29.02.2008 року, якою було змінено п. 2.9 Договору та передбачено окрему виплату процентів, нарахованих у відповідності до договору, при поверненні вкладу зі спливом строку або при достроковому поверненні.

Також, 21.07.2008 року сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до Договору, якою сторони продовжили строк дії договору до 10.03.2009 року та змінили номер депозитного рахунку на 26157501000050.

Крім того, 10.03.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, якою сторони змінили п. 1.1, 2.7 Договору та погодили обовязок Банку повернути Вкладникові суму вкладу 08.02.2010 року і сплатити нараховані проценти за вкладом на умовах та в порядку, встановлених цим договором; Банк за повний строк зберігання вкладу, що вказаний в п. 1.1 цього Договору, нараховує Вкладнику 24% річних. Також сторони передбачили, що у разі знаходження грошових коштів в сумі не менше ніж 550000000,00 грн. в період з 01.01.2009 року по 08.02.2010 року, процентна ставка за таким вкладом становить 48% річних.

Додаткову угоду № 3 від 10.03.2009 року до Договору позивач просить визнати недійсною з моменту її укладення на підставі статей 203, 215, 228 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності право чину є недодержання в момент вчинення право чину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст право чину не може суперечити Цивільному кодексу (435-15) , іншим актами цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 228 ЦК України право чин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на те, що встановлена зазначеною Додатковою угодою № 3 процентна ставка в розмірі 48% річних не відповідає встановленим у банку процентним ставкам, і є значно завищеною.

При цьому позивач зазначає, що згідно п. 1.20.7. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , яким визначено звичайну процентну ставку за депозитом як процентну ставку, що встановлюється залежно від строків та розміру депозиту за рішенням платника податку, яке має бути оприлюдненим та встановлювати однакові правила щодо укладення депозитного договору з будь якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом.

Як стверджую позивач, станом на 10.03.2009 року рішенням АТ "Родовід Банк" (протокол фінансового комітету ВАТ "Родовід Банк" від 04.03.2009 року № 40 ) була затверджена гранична процентна ставка на залучення грошових коштів в розмірі 17% річних. Зазначена інформація була оприлюднена, в тому числі розміщена на офіційному сайті банку.

Однак дані твердження позивача є безпідставними та спростовуються з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 13 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банку надано право самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Крім того, п. 23.6 Статуту ПАТ "Родовід банк" передбачено, що банк реалізує послуги за цінами і тарифами, що встановлює самостійно або на договірній основі, а у випадках передбачених законодавством України за державними (регульованими) цінами і тарифами.

Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку (ч. 2 ст. 53 Закону України "Про банки та банківську діяльність"). При цьому законодавчо визначена гранична ставка процентів за депозитами відсутня.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що встановлення індивідуальної процентної ставки за Договором банківського вкладу № 79.1/18-Д-08 від 29.02.2008 року у розмірі 24% згідно п. 2.7 Договору та у розмірі 48% згідно п. 2.7.1 Договору відповідає вимогам чинного законодавства та жодним чином не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, а відтак відсутні підстави для визнання спірної Додаткової угоди № 3 недійсною.

Крім того позивач у своїй апеляційній скарзі стверджує, що оскаржувана Додаткова угода була укладена значно пізніше ніж 10.03.2009 року, тобто вже після призначення тимчасової адміністрації Банку 13.03.2009 року, що свідчить про її недійсність на підставі ст. 78 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Однак, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного вище позивачем суду не надано

При цьому, рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2010 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2010 року по справі № 6/484, на які посилається позивач, жодним чином не встановлено факту не укладення між сторонами спірної Додаткової угоди № 3 до Договору від 10.03.2009 року на момент прийняття вказаних судових рішень.

Як вбачається із Додаткової угоди № 3 до Договору від 10.03.2009 року, належним чином завірена копія якої міститься в матеріалах справи і оригінал якої оглядався судом в судовому засіданні, її оформлено належним чином, підписано позивачем і відповідачем та скріплено печатками сторін. Жодних застережень чи зауважень стосовно дати підписання спірної Додаткової угоди сторонами на ній не зазначено, а відтак твердження позивача, що спірну Додаткову угоду було укладено значно пізніше ніж 10.03.2009 року не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Натомість, позивач всупереч вимогам вказаної статті ГПК України (1798-12) , не надав суду доказів, які би свідчили про те, що спірна додаткова угода № 3 від 10.03.2009 р. суперечить вимогам чинного законодавства, а тому повинна бути визнаною недійсною.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позивач не надав суду доказів, які би свідчили про те, що спірна Додаткова угода № 3 від 10.03.2009 року суперечить вимогам чинного законодавства, позивачем не доведено наявності підстав для визнання її недійсною, а відтак у позові слід відмовити повністю.

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позивачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних письмових документів та матеріалів на підтвердження та обґрунтування своїх позовних вимог, доводи позивача викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2011 року у справі №26/327 залишити без задоволення.