6/322 Про стягнення заборгованості за договором поставки - 07.12.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.09.2010 у справі №6/322 позов задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Всесвіт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофармахім" 1551677,74 грн. - боргу з урахуванням індексу інфляції, 35553,15 грн. - трьох процентів річних, 242946,51 грн. – пені та судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "ЛК "Всесвіт" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2010 у справі №6/322 скасувати в частині стягнення пені в сумі 38630,21грн., посилаючись на порушення норм матеріального права.

Скаржник в апеляційній скарзі наголошує на тому, що розмір пені становить 204316,30 грн., а не 242946,51 грн., як було стягнуто судом першої інстанції та посилається на ст. 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань".

Ухвалою від 06.11.2010 розгляд апеляційної скарги було призначено на 07.12.2010.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2010 №01-23/2/9 було змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Кондес Л.О., судді – Авдеєв П.В., Нєсвєтова Н.М.

Представник позивача в судове засідання з’явився, заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін. Представник відповідача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 (v_289800-97) із змінами та доповненнями станом на 19.07.2010р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (v_113600-10) ).

Зважаючи на зазначене та враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу (а.с. 86,87) про час та місце судового засідання по розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін у засіданні суду апеляційної інстанції не була визнана обов’язковою, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду м.Києва за наявними у справі матеріалами без представника позивача.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне:

До Господарського суду м. Києва звернулося з позовною заявою ТОВ "Агрофармахім" до ТОВ "ЛК "Всесвіт" про стягнення 1830177,40 грн. (1440306,48 грн. - основний борг, 242946,51 грн. - пеня, 111371,26 грн. - інфляційні та 35553,15 грн. - три проценти річних).

Позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав договірні грошові зобов’язання, а саме, не оплатив позивачу за поставлений товар.

Відзиву на позовну заяву відповідач не надав, тобто не скористався наданим йому ст. 59 ГПК України процесуальним правом щодо надання всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між ТОВ "Агрофармахім" (постачальником) та ТОВ "ЛК "Всесвіт" (покупцем) було укладено Договір поставки № 06/05/09-А від 06.05.2009 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених даним Договором, постачальник зобов’язався передати у власність покупцю товар (засоби захисту рослин), а покупець - прийняти та оплатити даний товар.

Найменування товарів, їх кількість, ціни товарів, їх вартість загальна та за одиницю визначаються в специфікаціях та видаткових накладних, які є невід’ємною частиною даного Договору (п. 2.1 Договору).

В п. 3.3 Договору сторони передбачили, що розрахунок здійснюється шляхом перерахування попередньої оплати в розмірі 30 процентів вартості поставки в строк до 14.05.2009 р. та 70 процентів оплати поставленої партії товару в строк до 01.10.2009 р.

Позивачем було здійснено відповідачу поставку засобів рослин на загальну суму 2434586,27 грн.

Однак, відповідач товар оплатив частково, в зв’язку з чим за останнім виникла заборгованість сумі 1440306,48 грн.

В подальшому, позивач направив відповідачу претензію від 29.12.2009 р. № 1503 про сплату заборгованості, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.41). Дана претензія залишена відповідачем без задоволення.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України (435-15) ), виникли цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ), в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами або договором.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов’язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ст.. 692 ЦК України (435-15) ).

Приписами ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В зв’язку з вищезазначеним, позовні вимоги про стягнення 1440306,48 грн. – залишок основного боргу суд першої інстанції визнав обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений (п 2 ст. 625 ЦК України).

В зв’язку з вищезазначеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 35553,15грн. – трьох процентів річних та 111371,26 грн. - інфляційних є обґрунтованими та такими, що доведені матеріалами справи.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 5.3 Договору у разі прострочення оплати за поставлену партію товарів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 процента нарахованої на суму несвоєчасно перерахованих коштів, за кожний день прострочення.

Відповідно до п.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки, сума основного боргу існує, то судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій (242946,51 грн. – пені).

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні докази, що ним було виконано зобов’язання за Договором належним чином в повному обсязі та вчасно.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції невірно стягнуто розмір пені, є недоведеним, оскільки в матеріалах справи присутній розгорнутий розрахунок пені позивача, в свою чергу, контрозрахунку пені відповідач ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2010 у справі №6/322 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

1.Рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2010 у справі №6/322 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК "Всесвіт" – без задоволення.