19/052-10 Про стягнення заборгованості за поставлену електроенергію - 07.12.2010 Прийняття

Державне підприємство "Енергоринок" (далі – позивач) у березні 2010 року звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (далі – відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 622174753,49 грн. основного боргу, 66400194,59 грн. інфляційних, 13421013,41 грн. 3% річних, 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.08.2010р. № 19/052-10 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 622174753,49 грн. основного боргу, 66400194,59 грн. інфляційних, 13421013,41 грн. 3% річних, 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із згаданим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2010р. у справі № 19/052-10 скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити частково, відмовивши позивачу у стягненні індексу інфляції та 3% річних.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, а зроблені висновки є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції не було враховано особливостей оплати електричної енергії учасниками оптового ринку в частині алгоритму розподілу коштів, відповідно до якого позивач має право нараховувати штрафні та фінансові санкції лише на суму коштів, які надходять на поточний рахунок оптового постачальника електричної енергії та залишаються у його власності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2010р. № 19/052-10, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Представник відповідача в судове засідання Київського апеляційного господарського суду 09.11.2010р. не з’явився проте був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2010р. та поштовим повідомленням №12620849.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2010р. розгляд апеляційної скарги по даній справі було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 23.11.2010р. позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги Державного підприємства "Регіональні електричні мережі", просив залишити рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2010р. по справі № 19/052-10 без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" - без задоволення.

23.11.2010р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив, що рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2010р підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.05.2008р. між позивачем (ДПЕ) та Відкритим акціонерним товариством "Укренерговугілля" (ЕК) було укладено договір №3/08-ЕЕ/4695,01 (далі-договір), предметом якого відповідно до п. 2.1 договору є зобов’язання ДПЕ продавати, а ЕК зобов’язується купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 3.5 договору вартість електроенергії, купленої ЕК у ДПЕ у розрахунковому місяці, визначається у відповідності до Правил Оптового ринку електричної енергії України (Правил ОРЕ) за середньозваженою ціною та фактичними обсягами отриманої ЕК електроенергії.

Згідно п. 6.1 договору оплату за куплену електроенергію ЕК здійснює відповідно до Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку електричної енергії України (ІВКОР) грошовими коштами, що перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ДПЕ з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ЕК, відкритих відповідно до чинних нормативно-правових актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію, а також інших рахунків ЕК.

Перерахування коштів ЕК за куплену у ДПЕ електроенергію здійснюються кожного банківського дня розрахункового місяця, з урахуванням умов пункту 6.3 і зараховується сторонами як оплата за електричну енергію, куплену ЕК у ДПЕ у цьому місяці з урахуванням умов п.п. 6.4 та 6.5 цього договору та окремих рішень кабінету міністрів України (п. 6.2 договору).

Відповідно до п. 6.4 договору остаточний розрахунок за куплену ЕК в ДПЕ електроенергію в розрахунковому місяці здійснюється ЕК до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, з поточних або інших (крім поточного із спеціальним режимом використання) рахунків ЕК. У цьому випадку ЕК зобов’язана обов’язково вказати призначення платежу.

Згідно п. 7.3.1 договору ЕК несе відповідальність, зокрема за збитки які заподіяні ДПЕ внаслідок невиконання або неналежного виконання ЕК умов цього договору. Відшкодування збитків здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Додатки до цього договору є його невід’ємною частиною (ч. 3 п. 11.4 договору).

Відповідно до п. 11.6 договору цей договір укладено на термін з 01.06.2008р. до 31.12.2008р. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про намір розірвати цей договір за один місяць до дати закінчення строку дії цього договору.

Згідно наказу Міністерства палива та енергетики №557 від 13.11.2008р. (v0557558-08) "Про припинення діяльності Відкритого акціонерного товариства "Укренерговугілля" шляхом реорганізації (перетворення) в Державне підприємство "Регіональні електричні мережі", Державне підприємство "Регіональні електричні мережі" є правонаступником усіх майнових прав та обов’язків Відкритого акціонерного товариства "Укренерговугілля".

Відповідно до ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

07.09.2009р. було проведено державну реєстрацію юридичної особи Державного підприємства "Регіональні електричні мережі", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.

01.10.2009р. між сторонами було укладено додаткову угоду №5727/01 до договору, за умовами якої правонаступником всіх зобов’язань за договором є Державне підприємство "Регіональні електричні мережі". Всі інші умови договору залишились незмінними.

Так, позивач на виконання умов договору за період з 01.06.2008р. по 31.12.2009р. продав відповідачу електроенергію на загальну суму 4034068613,57 грн., що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії та рахунками-фактурами (наявні в матеріалах справи).

Відповідач в свою чергу обов’язки за спірним договором не виконав за куплену електроенергію розрахувався частково, в результаті чого у останнього виникла заборгованість в сумі 622174753,49 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що між позивачем та відповідачем щомісячно підписувались акти звірки розрахунків, в яких останній підтверджував свою заборгованість перед позивачем (наявні в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 622174753,49 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Так, для всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов’язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" (v_344600-05) ).

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши суму інфляційних та 3 % річних погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення інфляційних та 3% річних за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання підлягає задоволенню в сумі 66400194,59 грн. інфляційних та 13421013,41 грн. 3% річних.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з твердженням апелянта, що господарським судом першої інстанції неправомірно задоволено позов про стягнення інфляційних та 3% річних, оскільки судом першої інстанції не було враховано особливостей оплати електричної енергії учасниками оптового ринку в частині алгоритму розподілу коштів, відповідно до якого позивач має право нараховувати штрафні та фінансові санкції лише на суму коштів, які надходять на поточний рахунок оптового постачальника електричної енергії та залишаються у його власності, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що 3% річних та інфляційні не відносяться до штрафних та фінансових санкцій, а є незалежно від надходження коштів боржника окремим видом відповідальності за неналежне виконання грошового зобов’язання.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідач відповідно до вимог ст.ст. 1, 151 Закону України "Про електроенергетику" та Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку електричної енергії України може розраховуватись з позивачем як із рахунків із спеціальним режимом використання так і зі своїх поточних рахунків, а тому алгоритм відповідача не встановлює будь-яких обмежень зобов’язань останнього за своєчасний та повний розрахунок за куповану у позивача електроенергію або звільнення його від відповідальності за несвоєчасні рахунки.

Також, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта, що судом першої інстанції при винесенні спірного рішення не було надано належної оцінки зверненням відповідача до органів виконавчої влади з приводу погашення заборгованості минулих періодів яка виникла внаслідок боргу з несплати спожитої електричної енергії споживачам, які фінансуються з Державного бюджету України, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Крім того, відповідно ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірне рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а інші доводи Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.