56/216 Про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажів - 06.12.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дзвони-Транс" звернулося до господарського суду першої інстанції з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдінг-Восток" про стягнення 25 079,05 грн. заборгованості та 3 % річних у розмірі 258,27 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.10.2010 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції при прийняті рішення дійшов висновку проте, що оплата транспортних послуг, які були надані згідно заявки № 500_255/10 має здійснюватись з огляду на п. 4.3 укладеного договору № UA076/04/10 через 5-10 днів після отримання оригіналів документів: рахунку-фактури, акту виконаних робіт, CMR, а позивачем не доведено факту направлення відповідачу вказаних документів.

Апелянт вважає, що суд не зробив належної оцінки всім обставинам справи та наявним у матеріалах справи документів.

Крім того, позивач не погоджується з твердженням суду першої інстанції щодо ненадання ним відповідачу оригіналу міжнародної товарно-транспортної накладної, оскільки відповідач без оригіналу не зміг би здійснити митне очищення товару.

Позивач вважає необґрунтованою відмову суду у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій за простій. Тому, що відповідно до заявки № 500_198/10 від 29.04.2010 р. датою подачі транспортного засобу під завантаження встановлено з 30.04.2010 р. по 03.05.2010 р.

Твердження суду про те, що 01.05.2010 р. та 02.05.2010 р. були святкові дні, а 03.05.2010 р., 04.05.2010 р. були вихідними днями, мотивуються тим, що у Латвійській республіці святкові та вихідні дні співпадають з днями в Україні, однак не навів в рішенні жодного нормативного підтвердження.

Представник відповідача відзив на апеляційну скаргу не надав, у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений, про що свідчить відповідний штамп апеляційного господарського суду на звороті у лівому нижньому куті ухвали від 25.11.2010 р. про прийняття апеляційної скарги до провадження з відміткою про відправку документа, причин неявки представника у судове засідання не надано.

Дослідивши всі докази по справі, з’ясувавши всі обставини, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Встановлено, що 29.04.2010 р. між сторонами по справі було укладено договір № UA076/04/10 на транспортне обслуговування.

Відповідно до п. 1 укладеного договору перевізник (позивач) здійснює перевезення вантажів, наданих експедитором (відповідачем), а експедитор бере на себе зобов‘язання оплачувати послуги перевізнику в порядку та на умовах, викладених в даному договорі.

Згідно п. 2.1.1 договору від 29.04.2010 р. експедитор зобов’язаний повідомляти перевізника про необхідність перевезення вантажів не пізніше як за два дні бажаної дати здійснення перевезення. Повідомлення здійснюється шляхом надання перевізнику заявки, в якій зазначаються всі необхідні для перевезення відомості. Сторони не мають права змінювати будь-який пункт заявки без взаємного письмового узгодження. Сторони визнають юридичну силу письмового узгодження, переданого по факсимільному зв’язку.

Відповідно до п. 2.1.4 укладеного договору експедитор зобов’язаний організувати завантажувально-розвантажувальні роботи і митне оформлення вантажів в наступні строки, якщо інше не вказано у заявці: на території України та країн СНД за 48 годин; на території інших держав за 24 години. За виключенням вихідних та святкових днів, якщо автомобіль було подано менш ніж за 36 годин до початку таких.

Згідно п. 4.2 договору оплата здійснюється на підставі оригіналів наступних документів – рахунку перевізника, виставленого згідно умов даного договору, акту виконаних робіт та оригіналу СМR.

Як передбачено п. 4.3 договору оплата здійснюється через 5-20 днів після отримання оригіналів документів, вказаних в п. 4.2 цього договору.

В матеріалах справи наявна підписана двома сторонами заявка № 500_198/10 від 29.04.2010 р. на перевезення вантажу маршрутом м. Рига - м. Сімферополь. Вказану заявку відповідач надав позивачу, відповідно до якої дата подачі вантажу визначена 30.04.2010 р. -03.05.2010 р., а дата доставки вантажу на митний термінал - 05.05.2010 р. Крім того, визначений тип рухомого складу – АА2064 ЕВ/АА1485ХТ, нормативний простой під митним оформленням та навантаженням / розвантаженням (виключає вихідні та святкові дні) - 24-48 годин.

В позовній заяві позивач зазначає, що на підставі міжнародних товарно–транспортних накладних № 0093115 та № 0093121 завантажування автомобіля відбувалося 29.04.2010 р. та 30.04.2010 р., а подальше оформлення вантажу здійснювалося 05.05.2010 р. та 11.05.2010 р.,

що призвело до простою автомобіля у цілому на 4 доби, а тому відповідач повинен сплатити штраф у розмірі 400 євро.

Таким чином, позивач виставив відповідачу рахунок –фактуру від 10.06.2010 р. № СФ-0000214 на загальну суму 4279,05 грн. без ПДВ.

Апеляційний господарський суд не погоджується з позицією позивача, оскільки за міжнародною товарно–транспортною накладною № 0093115 завантаження відбувалось 05.05.2010 р., що підтверджується відміткою латвійської митниці, вантаж перебував під митним контролем на Яготинській митниці - 07.05.2010 р., а перевезення вантажу здійснювалось транспортом державні номери яких АА2064ЕВ/ АА1485ХТ.

Тому твердження позивача стосовно того, що завантаження вантажу за вищевказаною накладною відбувалося 29.04.2010 р. є необґрунтованим.

Аналізуючи другу міжнародну товарно–транспортну накладну № 0093121, апеляційний суд дійшов висновку, що завантаження відбувалось 30.04.2010 р., вантаж перебував під митним контролем на Яготинській митниці - 07.05.2010 р., а не як зазначає позивач 11.05.2010 р. Крім того, в даній накладній відсутня відмітка латвійської митниці.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що відсутність відмітки латвійської митниці на міжнародній товарно–транспортній накладній № 0093121 пояснюється тим, що за накладними № 0093115 та № 0093121 перевезення вантажу здійснювали одним транспортним засобом, а тому латвійська митниця не робить відмітки на обох накладних.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої, що надані матеріали справи в сукупності не є належними доказами наявності заборгованості відповідача по штрафним санкціям, оскільки відповідно до вказаних міжнародних товарно–транспортних накладних перевезення здійснювалось транспортом державні номери яких АА2064 ЕВ/ АА1485ХТ, а рахунок-фактура виставлена за простой автомобіля АА 2054 ЕВ.

Також, позивач у позовній заяві зазначає про те, що машина простоювала 4 діб, а між тим в рахунку-фактурі зазначено 7 діб.

Крім того, в рахунку-фактурі від 10.06.2010 р. № СФ-0000214 відповідачем помилково зазначено, що рахунок дійсний до сплати до 11.05.2010 р.

Апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що 01.05.2010 р. та 02.05.2010 р. були святкові дні, а 03.05.2010 р., 04.05.2010 р. були вихідними днями, порушень з боку відповідача щодо строків митного оформлення вантажу по зазначеним міжнародним товарно –транспортним накладним не встановлено.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 4279,05 грн. є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав позивачу заявку № 500_255/10 від 14.06.2010 р. на перевезення вантажу маршрутом м. Рига - м. Симферополь.

За вказаною заявкою дата подачі вантажу визначена 17.06.2010 р. - 19.06.2010 р., дата доставки вантажу на митний термінал – не зазначено, пограничний перехід – Яготин, тип рухомого складу – АА5264 ЕН/АА1488ХТ, нормативний простой під митним оформленням та навантаженням / розвантаженням (виключає вихідні та святкові дні) - 24-48 годин, ставка за перевезення 20 000 грн.

Після перевезення вантажу позивачем було виставлено відповідачу рахунок –фактуру від 18.06.2010 № СФ-0000225 на загальну суму 20000 грн.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не сплатив вартість послуг з перевезення на загальну суму 20000 грн., проти наявності таких зобов‘язань станом на момент звернення позивача до суду першої інстанції заперечує, оскільки оригіналів документів та вимоги не отримував.

Встановлено, що позивачем надіслано відповідачу претензію від 13.07.2010 р. № 13/07 з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 20000 грн. та штрафу у розмірі 4279,05 грн.

Однак, як вбачається з доданих позивачем доказів направлення відповідачу претензії від 13.07.2010 повідомлень про вручення поштового відправлення, одне повідомлення було направлено на адресу: м. Київ, вул. Ігоревська, 12-А, було вручено 07.07.2010, однак штамп пошти стоїть за 13.07.2010, а інше повідомлення було направлено на адресу вул. Шолуденка, 3, офіс 112 та отримано 19.07.2010 і штамп пошти за 19.07.2010.

Апеляційний господарський суд вважає, що надані повідомлення про вручення поштової кореспонденції не є належними доказами направлення відповідачу претензії, оскільки дати поштових штампів та дати вручень повідомлень суперечать один одному.

В матеріалах справи наявна копія акту здачі-прийняття робіт від 22.06.2010 р. № ОУ-0000140 на загальну суму 20000 грн., який підписаний двома сторонами по справі, однак він не є належним доказом надання відповідачу оригіналу документів, у тому числі СМR, оскільки відповідно до СМR вантаж перебував під митним контролем на кримській митниці 24.06.2010.

Відповідно до п. 4.2 договору оплата здійснюється на підставі оригіналів наступних документів – рахунку перевізника, виставленого згідно умов даного договору, акту виконаних робіт та оригіналу СМR.

А позивачем в свою чергу не надано суду жодних документів, які б підтверджували направлення відповідачу та отримання ним оригіналів документів.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 20000 грн. заборгованості за перевезення.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Стаття 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З огляду на позовну заяву позивач просив стягнути з відповідача суму 3% річних у розмірі 258,27 грн.

Як передбачено ч. 1 ст. 216 ГК України господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вина відповідача у порушенні зобов’язання щодо сплати вартості отриманих послуг з перевезення та сплати штрафу у період з травня 2010 р. по серпень 2010 р. не доведена, тому позовні вимоги про стягнення 3% річних є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки та на майно відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі.

Щодо доводів апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням зазначеного та матеріалів справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне й обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, суд -

Рішення Господарського суду міста Києва від18.10.2010 р. у справі №56/216 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дзвони-Транс" без задоволення.

Справу № 56/216 повернути до Господарського суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.