КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.12.2010 № 13/113-10
( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs13931863) )
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача – Навроцький А.В.;
відповідача – Фесенко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "БМБ Бленд"
на рішення Господарського суду м.Києва від 25.08.2010
у справі № 13/113-10 ( )
за позовом ТОВ "Сілезія Флейворс Україна"
до ТОВ "БМБ Бленд"
про стягнення 29422,26 грн.
ВСТАНОВИВ :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілезія Флейворс Україна" (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд" (далі – відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 29422,26 грн., з яких 27020,40 грн. – основний борг, 946,51 грн. пеня та 1455,35 грн. штрафні санкції
Ухвалою господарського суду Київської області від 02.07.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 13/113-10.
Рішенням господарського суду Київської області від 25.08.2010 у справі № 13/113-10 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 27020,40 грн. основного боргу та 946,51 грн. пені. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Київської області від 25.08.2010 відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, наслідком чого є безпідставне задоволення позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2010 порушено апеляційне провадження у справі № 13/113-10.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Між сторонами 04.01.2008 був укладений договір поставки № 04/02/8 (далі - Договір) відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язався поставляти харчові ароматизатори та натуральні екстракти (далі - продукція), а покупець (відповідач) зобов'язався приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату на умовах та в порядку, визначеному цим Договором (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.2 Договору загальну суму останнього становить загальна вартість продукції, фактично поставленої за даним Договором.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, він за своєю правовою природою є договором поставки (ст. 265 ГК України), за умовами якого одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов’язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України, статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в межах виконання укладеного між сторонами договору, згідно специфікацій № 16 від 08.02.2010, №17 від 10.03.2010 відповідач отримав від позивача продукцію на загальну суму 27 020,40 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000022 від 08.02.2010, № РН-0000050 від 10.03.2010 та рахунками-фактури № СФ-0000025 від 08.02.2010, № СФ-0000056 від 10.03.2010 належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не виконано своїх зобов’язань щодо здійснення оплати за поставлену Продукцію.
Відповідно до п. 7.2 договору оплата за продукцію здійснюється у розмірі 100% загальної вартості окремої партії продукції протягом 30 календарних днів з моменту поставки відповідної партії продукції.
В зв’язку з тим, що відповідач не оплатив продукцію у встановлений п. 7.2 Договору строк, 23.04.2010 позивач надіслав відповідачу претензію з вимогою терміново оплатити борг за поставлену продукцію в розмірі 27020,40 грн.
Вищевказану претензію відповідач отримав 05.05.2010, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
З матеріалів справи вбачається, що зазначена претензія відповідачем залишена без уваги. Заборгованість відповідача перед позивачем не погашена та становить 27020,40 грн.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
Позивачем доведено належне виконання прийнятого на себе за Договором зобов’язання з поставки замовленої відповідачем продукції. Разом з тим, доказів оплати останньої чи наявності підстав для не проведення платежу, відповідачем не надано, а отже судом першої інстанції правомірно задоволені вимоги в цій частині.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем порушені строки розрахунку за отриману продукцію, що узгоджені сторонами в п. 7.2 Договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом ( ст. 611 ЦК України).
Згідно п 8.2 договору у разі порушення відповідачем строків оплати товару визначених у п. 7.2 договору, він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. У випадку затримки платежу більше ніж на 5 банківських днів відповідач додатково до пені за користування грошовими коштами позивача сплачує йому 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день затримки.
Як вбачається з приєднаного до позову розрахунку, враховуючи вимоги ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", пеня була розрахована позивачем у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України.
З огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов’язання перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення з відповідача 946,51 грн. пені, розрахунок якої є арифметично вірним та не суперечить чинному законодавству.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1455,35 грн. штрафних санкцій, виходячи з наступного.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Отже, штрафна санкція за порушення грошового зобов’язання має визначатися обліковою ставкою НБУ та обчислюватися її подвійним (або за погодженням сторін меншим) розміром.
Оскільки зобов’язання відповідача полягали в своєчасній оплаті за поставлену продукцію, порушення останніх є підставою для застосування штрафної санкції за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Враховуючи, що відповідальність за прострочення оплати отриманої продукції покладається на відповідача відповідно до п. 8.2 Договору, суд першої інстанції обґрунтовано за це ж саме порушення не застосував до відповідача штрафну санкцію в розмірі 1455,35 грн., яка фактично за правовою природою є пенею.
Крім цього, представник відповідача був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, поважних причин відсутності представника суду не було надано, а тому суд першої інстанції правомірно розглянув даний позов за наявними у справі матеріалами, яких було достатньо для розгляду справи.
Інші доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду Київської області від 25.08.2010.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд" залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 25.08.2010 у справі № 13/113-10 - без змін.
2. Матеріали справи № 13/113-10 повернути до господарського суду Київської області.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді