КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.12.2010 № 45/163
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Михальська Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Василів В.А. - адвокат
від відповідача - представник не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мале підприємство у формі ТОВ "Рів"єра"
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.09.2010
у справі № 45/163 (Балац С.В. .....)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Брабус Україна"
до Мале підприємство у формі ТОВ "Рів"єра"
Товариство з обмеженою відповідальністю "Громада"
про визнання недійсним догвору
ВСТАНОВИВ :
Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.09.2010 у справі №45/163 позовні вимоги було задоволено повністю.
Визнано недійсним договір про спільну діяльність №1 від 01.03.1992, визнано недійсною додаткову угоду від 03.04.1994, визнано недійсними угоду про проведення ремонтних і будівельних робіт від 01.03.1992 та угоду про використання будівлі по вул.. Пітерській, 5 від 05.04.1992.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач ТОВ "Рів’єра" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заперечуючи проти рішення суду, відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначає про те, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення безпідставно відхилив доводи відповідача про те, що оскаржувані правочини жодним чином не порушують прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Суд першої інстанції також не прийняв до уваги посилання відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Відповідач також звертає увагу колегії на ту обставину, що судом першої інстанції був зроблений невірний висновок про те, що при укладенні оскаржуваних правочинів було вирішено питання про відчуження державної власності всупереч діючому на час їх укладення законодавства.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення уповноважених представників, колегією встановлено наступне:
01.03.1992 між Виробничо-торговим об’єднанням "Общєпіт" Залізничного району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рів’єра" укладено договір про спільну діяльність № 1 (далі –Договір про спільну діяльність). Згідно умов цього договору сторони на основі об’єднання зусиль, виробничих і фінансових ресурсів здійснюють спільну діяльність в галузях, дозволених законодавством України, а кожен вид спільної діяльності, а також разові спільні заходи і операції, здійснюються у відповідності з окремими протоколами, договорами або угодами, які оформлятимуться окремо і являтимуться невід’ємними додатками до цього договору (п. 1.1., 1.2. Договору про спільну діяльність).
Згідно п. 2.1. Договору про спільну діяльність на основі цього договору, у відповідності з додатковими протоколами, договорами і угодами сторони можуть фінансувати спільні роботи і комерційні операції.
01.03.1992 між Виробничо-торговим об’єднанням "Общєпіт"Залізничного району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рів’єра"укладено угоду про проведення ремонтних і будівельних робіт (далі –Угода про проведення ремонтних і будівельних робіт). За умовами Угоди про проведення ремонтних і будівельних робіт сторони домовились провести ремонт і реконструкцію будівлі по вул. Пітерській, 5, яка перебуває на балансі Виробничо-торгового об’єднання "Общєпіт"Залізничного району м. Києва, а також здійснення добудови двох поверхів до цієї будівлі, про що є рішення виконкому. А після ремонту і добудови поверхів будівля по вул.. Пітерській, 5 буде повністю належати Виробничо-торговому об’єднанню "Общєпіт"Залізничного району м. Києва, а Товариству з обмеженою відповідальністю "Рів’єра", яка проводила ремонтні і будівельні роботи за рахунок власних засобів, будуть виділені в користування приміщення в цій будівлі (п. 1., 4. Угоди про проведення ремонтних і будівельних робіт).
05.04.1992 між Виробничо-торговим об’єднанням "Общєпіт" Залізничного району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рів’єра" укладено угоду про використання будівлі по вул.. Пітерській, 5 (далі - Угода про використання будівлі). За умовами Угоди про використання будівлі сторони погодили по закінченні ремонту по вул.. Пітерській, 5 і добудові до нього 3, 4 поверхів здійснювати спільну експлуатацію всієї будівлі, прибуток від експлуатації 2-го поверху ділити пропорційно вкладених коштам, прибуток від експлуатації 3, 4 поверхів належить повністю Товариству з обмеженою відповідальністю "Рів’єра", а при зміні форми власності (приватизації будівлі Виробничо-торговим об’єднанням "Общєпіт" Залізничного району м. Києва) право власності на 3 і 4 поверхи безоплатно передається Товариству з обмеженою відповідальністю "Рів’єра"(п. 1., 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. Угоди про використання будівлі). Вказана Угода про використання будівлі є додатком № 2 до Договору про спільну діяльність (п. 2. Угоди про використання будівлі).
03.04.1994 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Громада"(що створено шляхом реорганізації Виробничо-торгового об’єднання "Громадське харчування" та є його правонаступником) в особі директора Базелюка В.І. і Малим підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рів’єра"(що є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Рів’єра") в особі директора Токарського Є.Я. укладено додаткову угоду (додаток № 3 до Договору про спільну діяльність) (далі –Додаткова угода), якою виклали п. 2.1. Договору про спільну діяльність в іншій редакції та визначили, що фінансувати сумісні роботи та комерційні операції в відповідній пропорції, а саме ТОВ "Громада"бере на себе фінансування в обсязі 30%, а МП у формі ТОВ "Рів’єра" - 70% . за домовленістю сторін по закінченню робіт або по підсумкам кожного фінансового року, проводиться звірка та підрахунок внесків кожної із сторін (п. 1. Додаткової угоди).
Предметом спору у цій справі є визнання недійсними Договору про спільну діяльність, Угоди про проведення ремонтних і будівельних робіт, Угоди про використання будівлі, Додаткової угоди (далі разом –Спірні правочини).
Відповідно до нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу нежилого приміщення шляхом викупу від 17.08.2006, укладеного між Фондом приватизації комунального майна Солом’янського району міста Києва (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брабус Україна"(покупець), останній придбав нежитлові приміщення з № 1 по № 31 (групи приміщень № 1) підвалу, з № 1 по № 29 (групи приміщень № 2) першого поверху, з № 1 по № 44 (групи приміщень № 3) другого поверху по вул. Пітерська, 5 в м. Києві, загальною площею 1.822,20 кв.м.
13.10.2006 приміщення придбані позивачем за вищевказаним договором передано Фондом приватизації комунального майна Солом’янського району міста Києва (продавцем) Товариству з обмеженою відповідальністю "Брабус Україна"(покупцю), про що складено Акт передачі № 378.
В матеріалах справи містяться документи, в яких йдеться про "Производственно-торговое объединение "Общепит" Зализничного района г. Киева" (російська мова) та про "Виробничо-торгове об’єднання "Громадське харчування""(українська мова). Матеріалами справи в сукупності та поясненнями сторін встановлено, що це є однією і тією ж самою юридичною особою, яка в цьому рішенні суду згадуватиметься під найменуванням - Виробничо-торгове об’єднання "Общєпіт"Залізничного району м. Києва.
Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що Спірні правочині укладені з порушенням законодавства, яке діяло на момент їх укладення.
Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, виходячи із наступного:
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однією з засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу (п. 5 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (v018p710-04)
поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не супер ечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як власник підвалу, першого поверху, другого поверху приміщень по вул. Пітерська, 5 в м. Києві, загальною площею 1.822,20 кв.м., прагне до здійснення своїх повноважень власника та відповідно до відновлення своїх повноважень на використання цієї будівлі за призначенням, на здійснення надбудови вище 2-го поверху самостійно. Таке прагнення позивача зумовлене загальним змістом об’єктивного права власності.
Оскільки прагнення позивача не суперечить Конституції, нормам що регулюють речові та зобов’язальні відносини, то інтерес позивача є –охоронюваним законом інтересом.
Отже охоронюваний законом інтерес позивача, є самостійним об’єктом судового захисту. Тому твердження апелянта про те, що позивач не має права подавати такий позов колегією відхиляється.
Також колегія не приймає до уваги твердження апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності, виходячи з наступного.
Позивач дізнався про факт існування Спірних правочинів саме з позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору у справі № 32/301-21/148 - МП у формі ТОВ "Рів’єра", яка свої вимоги обґрунтувала фактом наявності Спірних правочинів, які є предметом оскарження у справі № 45/163, отже ТОВ "Брабус Україна"дізналася про існування спірних договорів лише після подачі МП у формі ТОВ "Рів’єра"позовної заяви у справі № 32/301-21/148, тобто у 2009 році.
Отже, позивачем відповідно до норм ст.ст. 257, 260, 261, 267 Цивільного кодексу України не пропущено строк позовної давності на звернення до суду за захистом свого інтересу.
Враховуючи те, що Спірні правочини були укладені під час дії Цивільного кодексу УРСР (1540-06)
, то норми останнього підлягають застосуванню до спірних договірних правовідносин.
Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Згідно ст. 57 Цивільного кодексу УРСР угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Відповідно до додатку № 10 до Рішення Київської міської ради від 27.12.2001 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва" (ra_208023-01)
нежитлова будівля по вул. Пітерська, 5 у м. Києві до моменту її приватизації була об’єктом комунальної власності.
Відповідно до ст. 31 Закону України "Про власність"(в редакції, яка діяла на час укладення Спірних правочинів) до державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Отже, будівля по вул. Пітерська, 5 у м. Києві, за законодавством що діяло на момент укладення Спірних договорів належала до державної форми власності.
Згідно ст. 91 Цивільного кодексу УРСР порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Нормами п. 5 постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" (285-80-п)
встановлено, що передача будинків і споруд провадиться, зокрема, одними підприємствами, об'єднаннями, організаціями і установами місцевого підпорядкування іншим підприємствам, об'єднанням організаціям та установам місцевого підпорядкування того ж самого виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів - за рішенням цього виконавчого комітету.
Згідно п. 6 вказаної постанови міністерства, державні комітети, відомства УРСР виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів передають кооперативним та іншим громадянським організаціям (за погодженням з центральними органами цих організацій) і приймають від них будинки і споруди. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів передають і приймають будинки і споруди з дозволу виконавчого комітету обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.
Відповідно до ст. 432 Цивільного кодексу УРСР для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.
Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам (ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про власність", в редакції, що діяла на час укладення Спірних договорів).
З текстів Договору про спільну діяльність, Угоди про проведення ремонтних і будівельних робіт, Угоди про використання будівлі, Додаткової угоди вбачається, що останніми неправомірно, всупереч діючому на час їх укладення законодавству, вирішено питання про відчуження державної власності. При цьому учасниками вказаних договорів не дотримано процедури передбаченої ст. 91 Цивільного кодексу УРСР та положеннями постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" (285-80-п)
. Відповідно є підстави для визнання вказаних договорів недійсними на підставі ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР.
Крім того, Спірні правочини, укладено між Виробничо-торговим об’єднанням "Общєпіт"Залізничного району м. Києва та його правонаступником в особі генерального директора Базелюка В.І. і Товариством з обмеженою відповідальністю "Рів’єра" та його правонаступником особі директора Токарського Є.Я.
Як вбачається з статуту відповідача 1, його учасниками були, зокрема, Базелюк В.І. і Токарський Є.Я., і статут відповідача 1, зареєстрованого Виконкомом Ленінградської районної Ради народних депутатів м. Києва 15.01.1992, підписано директором відповідача 1 - Базелюком В.І.
Отже, з наведених фактів вбачається, що Спірні правочини були укладені внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони (генерального директора Виробничо-торгового об’єднання "Общєпіт"Залізничного району м. Києва) з другою стороною (Товариством з обмеженою відповідальністю "Рів’єра"), що є правовою підставою для визнання їх недійсними згідно зі ст. 57 ЦК України.
При цьому, позивач чий охоронюваний законом інтерес порушується Спірними правочинами, є потерпілою особою в розумінні ст. 57 ЦК України.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про визнання недійсними Спірних правочинів є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи, а тому рішення суду першої інстанції про їх задоволення є таким, що відповідає нормам чинного законодавства.
За таких обставин, колегія приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування немає.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівєра" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2010 р. у справі №45/163 залишити без змін.
3. Матеріали справи №45/163 повернути Господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя Отрюх Б.В.
Судді Михальська Ю.Б.
Тищенко А.І.