12/113 Про визнання частково недійсним іпотечного договору - 02.12.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 18 жовтня 2010 року у справі № 12/113 (суддя Макаренко Т.В.) в задоволенні позовних вимог ПП "Будівельна компанія "Левша" про визнання частково недійсним іпотечного договору від 31 серпня 2007 року –відмовлено.

При винесенні рішення господарський суд виходив із відсутності підстав для визнання недійсним іпотечного договору та відповідності вказаного договору в оспорюваній частині вимогам Закону України "Про іпотеку" (898-15) та Господарського і Цивільного кодексів України (435-15) .

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач –ПП "Будівельна компанія "Левша", звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить зупинити провадження у даній справі до вирішення пов’язаної з нею справи №12/140 про визнання недійсним кредитного договору від 24 липня 2007 року № 90 та прийняти постанову, якою скасувати рішення господарського суду і прийняти нове про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про неправомірність відхилення судом його клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов’язаною з нею іншої справи №12/140 про визнання недійсним кредитного договору від 24 липня 2007 року №90, оскільки рішення суду у тій справі у разі задоволення може встановлювати факти, що мають преюдиціальне значення для даної справи. Також, позивач зазначає, що встановлення штрафу за невиконання іпотекодавцем зобов’язань зі страхування майна не відповідає принципам справедливості, добросовісності і розумності та суперечить положенням ч.2 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", якою встановлений виключний перелік прав іпотекодержателя в разі порушення іпотекодавцем зобов’язань щодо страхування предмету застави.

Відповідач –ПАТ КБ "ПриватБанк", проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін. У поданому відзиві зазначає, що застосування штрафу в договірних відносинах передбачено ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України. Стаття 12 Закону України "Про іпотеку" не забороняє застосування в договорі іпотеки штрафу, неустойки. Сторони є вільними в укладенні договору і визначенні його умов. Також вказує про безпідставність вимоги позивача про зупинення провадження у справі, оскільки предмет і підстави позовів у справах різні, не пов’язані між собою, і розгляд справи про визнання окремого пункту договору іпотеки не є неможливим.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, у забезпечення виконання укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПП "Будівельна компанія "Левша" від 24 липня 2007 року кредитного договору № 90 сторонами 31 серпня 2007 року укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 2734.

Відповідно до умов вказаного іпотечного договору позивач –ПП "Будівельна компанія "Левша" (іпотекодавець) надав банку (іпотекодержатель) в іпотеку нерухоме майно –нежитлову будівлю, яка належить позивачу ПП "Будівельна компанія "Левша" на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 23 липня 2007 року №79 (п.7 договору).

В серпні 2010 року позивач –ПП "Будівельна компанія "Левша" звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк", в якому просив визнати на підставі ст. 203, ст. 215 ЦК України недійсним іпотечний договір в частині п.21 щодо застосування до іпотекодавця штрафу у разі порушення зобов’язання, передбаченого п.20.1 договору.

Судова колегія вважає вірним висновок господарського суду про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до оспорюваного позивачем п.21 іпотечного договору від 31 серпня 2007 року у разі порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов’язань, передбачених п.п.20.1, 20.4, 20.7, 20.8 цього договору, він сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 30 % від вартості предмету іпотеки, яка зазначена в п.12 цього договору.

Позивачем оспорюється п.21 договору в частині застосування штрафу за порушення п.20.1 договору, в якому сторонами передбачений обов’язок іпотекодавця в день укладення цього договору застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість, зазначену в п.12 договору, на користь іпотекодержателя від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, пожежі, стихійних явищ (лих), техногенних аварій, протиправних дій третіх осіб, а також надати в цей термін іпотекодержателю договір страхування та докази сплати страхового платежу; не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії зазначеного договору страхування іпотекодавець зобов’язаний продовжити строк його дії у встановленому законом порядку та надати іпотекодержателю докази цього та сплати страхового платежу; до повного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором іпотекодавець зобов’язується не призначати будь-яку іншу особу вигодонабувачем за договором страхування предмету іпотеки.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про невідповідність п.2.1 договору в частині застосування штрафу за порушення п.20.1 договору положенням ст. 12 Закону України "Про іпотеку", якою, на думку позивача, встановлено виключний перелік прав іпотекодерджателя у разі порушення іпотекодавцем обов’язку щодо страхування предмету іпотеки, та не передбачено застосування у разі даного порушення будь-яких штрафів.

Як встановлено ч.ч.1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин згідно з ч.3 ст. 215 ЦК України може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідно положень вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вірно зазначено в рішенні господарського суду, позивачем всупереч ст.ст. 33, 34 ГПК України наявності підстав для визнання недійсним іпотечного договору від 31 серпня 2007 року, в тому числі в частині п.21, - не доведено. При укладенні іпотечного договору сторонами дотримані всі вимоги ст. 203 ЦК України, а тому підстави для визнання недійсним п.21 договору в частині застосування штрафу за порушення зобов’язання, передбаченого п.20.1 вказаного договору –відсутні.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 546- 548 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі; виконання зобов’язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч.ч.1, 2 ст. 549 ЦК України).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч.ч.1, 4 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, сторони можуть на власний розсуд передбачити у договорі умови щодо сплати неустойки (штрафу, пені) та її розміру у разі порушення будь-якої із сторін своїх зобов’язань. Оскільки нормами законодавства, що регулює відносини іпотеки, не встановлений розмір штрафних санкцій за невиконання іпотекодавцем зобов’язань зі страхування предмету іпотеки, сторонами правомірно встановлено в договорі підстави, умови та розмір вказаного штрафу.

Судова колегія визнає безпідставним твердження позивача з посиланням на положення ст. 12 Закону України "Про іпотеку" щодо встановлення законом виключного переліку прав іпотекодержателя при порушенні іпотекодавцем обов’язку зі страхування предмету іпотеки.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд; цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Положення ж ст. 12 Закону України "Про іпотеку" не містять заборони або обмежень щодо можливості застосування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання сторонами зобов’язань за договором, в тому числі невиконання іпотекодавцем зобов’язання зі страхування предмету іпотеки.

Що стосується посилання позивача на те, що відповідачу не заподіяно збитків або шкоди у разі невиконання іпотекодавцем зобов’язань у вказаній частині, то відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Отже, встановлення сторонами в іпотечному договорі умов щодо застосування до іпотекодавця штрафу за невиконання зобов’язань зі страхуванням предмету не суперечить чинному законодавству та відповідає принципу свободи договору.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду покладених в обґрунтування рішення.

Твердження позивача про порушення та неправильне застосування господарським судом норм процесуального права з посиланням на неправомірність відхилення його клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 12/140 за його позовом про визнання недійсним кредитного договору від 24 липня 2007 року № 90 судова колегія визнає неспроможними.

Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Отже, обов’язок господарського суду щодо зупинення провадження у справі виникає у разі пов’язаності справи, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом, а також неможливості розгляду справи до вирішення взаємопов’язаного спору.

Подання позивачем до господарського суду позову про визнання недійсним кредитного договору від 24 липня 2007 року № 90 не перешкоджає з’ясуванню обставин даної справи, оцінці наданих сторонами чи зібраних судом доказів, тобто фактичному розгляду справі і винесенні остаточного рішення і не свідчить про неможливість розгляду цієї справи по суті.

З урахуванням вищенаведеного судова колегія вважає, що господарським судом повно, всебічно та об’єктивно розглянуті всі обставини справи та їм надана належна правова оцінка, рішення господарського суду відповідає вимогам закону і підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 18 жовтня 2010 року у справі №12/113 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будівельна компанія "Левша" –без задоволення.