3-23/31-10-2146 Про тлумачення змісту договору про співпрацю - 02.12.2010 Прийняття

14.05.2010 р. (вх. №3814) у господарському суді Одеської області ТОВ "Укржилстрой плюс" (далі –Позивач, Товариство ) пред'явлено позов до Іллічівської міської ради (далі - відповідач, Міська рада) про тлумачення змісту пункту 2.2.1 договору про співпрацю від 27.06.2004р. (а.с.2-5, т.1) Свої позовні вимоги позивач мотивував наступним.

27.06.2004р. сторони уклали договір про співпрацю (далі –Договір), яким передбачалось прийняття на себе взаємних прав та обов’язків для досягнення спільної мети –забудови і упорядкування території м. Іллічівськ в районі вул.Хантадзе,1-7.

Пунктом 2.2.1 цього Договору передбачено, що Товариство зобов’язано надати житлову площу для відселення громадян, які мешкають у тимчасових приміщеннях, розташованих на виділеній Товариству під забудову земельній ділянці по вул. Хантадзе, 1-7 відповідно до нормативів і правил, в установленому законом порядку по мірі освоєння ділянки.

Між Товариством і Міською радою виникли суперечності, щодо тлумачення змісту вказаного пункту, а саме, Товариство вважає, що вказаним пунктом передбачено надання житлової площі громадянам у користування, а Міська рада – у власність .

В обґрунтування своєї позиції позивач, пославшись на ст.ст. 213, 376, 311, 351 ЦК України, ст.ст. 109, 110, 111, 112, 114, 125, 126 та ст.ст. 7, 12, 13 Закону України "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", зазначив, що громадяни, які підлягають відселенню, не є власниками тимчасових приміщень у яких вони мешкають, а відтак, не мають в даному випадку права на отримання житла у власність.

Ухвалою господарського суду Одеської області від18.05.2010р. порушено провадження у справі за вказаним позовом (а.с.1,т.1)

У письмовому відзиві на позов (а.с.61-63, т.1) відповідач визнав факт різного тлумачення сторонами змісту п.2.2.1 Договору і просив суд визнати, що дійсна воля сторін при укладенні Договору направленна на забезпечення громадян, які підлягали відселенню з тимчасових приміщень, шляхом надання їм іншого благоустроєного житла у власність, а не користування як тлумачить цей пункт Договору позивач .

Ухвалами господарського суду Одеської області від 21.07.2010р., від 06.08.2010р. від 27.08.2010р. від10.09.2010р. (а.с.33, 137, т.1; а.с.47, т.2; а.с.12 т.3) до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

30.08.2010р. прокурор м. Іллічівська Одеської області звернувся до господарського суду Одеською області з заявою про вступ у справу.(а.с.49т.2)

10.09.2010р. позивач звернувся до місцевого суду з уточненням до позову (а.с.149.т. 2), у якому просив постановити рішення про тлумачення змісту п.2.2.1 договору, яким розтлумачити його наступним чином: Товариство надає у користування житлову площу для відселення громадян, які мешкають у тимчасових приміщеннях №45а, 48а,50,51,59а.62а, 71,78, 79,82, 84,84а, 86,99а, 108, 109а, 126,129,138,144а,147,150а, 151, 267а, 123, Портова 8, розташованих на відведеній Товариству земельній ділянці по вул. Ханадзе, 1-7, відповідно до нормативів та правил, в установленому законом порядку по мірі освоєння виділеної ділянки.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивач неодноразово надавав письмові пояснення в яких обґрунтовував свою позицію з посиланням на норми матеріального права, в т.ч. ЖК України (5464-10) .

Рішенням господарського суду Одеської області від 6.10.2010 р. (суддя Д’яченко Т.Г.) у задоволенні позову про тлумачення п.2.2.1 в редакції запропонованій позивачем (з урахуванням уточнень до позову) –відмовлено. Рішення місцевого суду вмотивоване тим, що п.2.2.1 договору слід тлумачити наступним чином :

"Товариство надає у власність житлову площу для відселення громадян, які мешкають у тимчасових приміщеннях №45а, 48а,50,51,59а.62а, 71,78, 79,82, 84,84а, 86,99а, 108, 109а, 126,129,138,144а,147,150а, 151, 267а, 123, Портова,8, розташованих на відведеній Товариству земельній ділянці по вул. Ханадзе,1-7, відповідно до нормативів та правил, в установленому законом порядку по мірі освоєння виділеної ділянки"

До цього висновку місцевий суд, з посиланням на ст. 627, 628, 629, 213, 181, 331 ЦК України та ст. 47 Конституції України дійшов з аналізу вищевказаного пункту Договору, а також практики виконання інших укладених сторонами договорів про співпрацю та наявних у справі доказів.

Не погоджуючись з зазначеним рішення позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, з тих самих підстав, що були викладені ним у позові та письмових поясненнях до позову.

Скаржник також зазначив, що місцевий суд виніс рішення без врахування норм ЖК (5464-10) і ЦК України (435-15) , а також безпідставно послався на інші договори та листування по ним, тобто на докази які не мають відношення до цього спору і не можуть прийматись до уваги.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.12.2010 р. о 12:30, про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Відповідач і третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з’явились хоча були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, про причини свого нез’явлення суд не повідомили.

Від позивача (скаржника) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою його представника .

Судова колегія, враховуючи думку інших учасників процесу, прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю позивача, 3-ї особи ОСОБА_6 та відповідача відхиливши клопотання останнього про відкладення розгляду справи, оскільки, по-перше, він не довів належними доказами хворобу свого представника, по-друге, представництво юридичної особи може здійснювати будь-яка інша особа за дорученням, або керівник підприємства, а по-третє, строк апеляційного провадження спливає.

В усних поясненнях наданих суду треті особи просили відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги і залишити рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась вступна та резолютивна частина судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, і ці обставини дослідив місцевий суд, 27.06.2004р. сторони уклали договір про співпрацію, яким передбачалось прийняття на себе взаємних прав та обов’язків для досягнення спільної мети –забудови і упорядкування території м.Іллічівськ в районі вул.Хантадзе,1-7.

Серед інших умов сторони пунктом 2.2.1 цього Договору передбачили, що "Товариство надає житлову площу для відселення громадян, які мешкають у тимчасових приміщеннях №45а, 48а, 50, 51, 59а, 62а, 71, 78, 79, 82, 84, 84а, 86, 99а, 108, 109а, 126, 129, 138, 144а, 147, 150а, 151, 267а, 123, Портова,8, розташованих на відведеній Товариству земельній ділянці по вул. Ханадзе, 1-7, відповідно до нормативів та правил, в установленому законом порядку по мірі освоєння виділеної ділянки (п.2.1.1)"

Товариство вважає, що згідно цього пункту воно зобов’язувалось надати житлову площу громадянам у користування, а Міська рада вважає, що житло повинно надаватись громадянам у власність.

Місцевий суд дійшов висновку, що Міська рада правильно тлумачить вказаний пункт Договору, а Товариство - невірно.

Проаналізувавши позиції сторін, наявні у справі докази, висновки місцевого суду та співпоставивши їх з нормами матеріального права судова колегія дійшла висновку, що місцевим судом зроблено правильний висновок щодо змісту вказаного пункту Договору.

Так у частині третій статті 213 ЦК України сформульовано основні способи, застосовувані при тлумаченні змісту правочину.

При цьому при тлумаченні змісту правочину насамперед необхідно брати до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Використання способу виявлення буквального значення слів і понять та загальноприйнятого у відповідній сфері відносин значення термінів може не дати можливості встановити зміст окремих частин правочину. У такому випадку їх зміст має встановлюватися шляхом порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Зазначеною статтею також передбачено, що якщо ж за вищезазначеними способами тлумачення правочину неможливо встановити справжню волю сторони правочину, необхідно враховувати мету правочину, зміст попередніх переговорів, усталену практику відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку сторін, текст письмового договору та інші обставини, що мають істотне значення. При цьому перелік способів тлумачення правочину, передбачених у частинах 3 і 4 ст. 213, не є вичерпним, оскільки можуть застосовуватися і інші способи. Тлумачення змісту правочину має здійснюватися також у контексті змісту закону. Тобто так чи інакше в суду може виникнути потреба у застосуванні загальноцивілістичних способів тлумачення правових норм, що регулюють спірні відносини. У тому ж разі, коли сторони взагалі не врегулювали договором певну частину відносин, суд має право поширювати на них відповідні правові норми.

Крім того, при тлумаченні правочинів, які є договорами, можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови. Ці останні положення також закріплені у ст. 637 ЦК України, яка встановлює можливість тлумачення договорів.

Товариство посилається на те, що громадяни, які підлягають відселенню мешкають у тимчасових приміщеннях і не є їх власниками, а тому житло повинно надаватись їм у користування, оскільки лише власники приміщень мають право в даному випадку отримати приміщення у власність.

Проте, при порівнянні умов п.2.2.1 Договору з п.2.2.2. цього ж Договору вбачається наступне.

Пунктом 2.2.2. Договору передбачено, що:"Товариство виділяє юридичним особам, які мають власність на земельній ділянці по вул. Хантадце, 1-7, рівноцінне приміщення на перших поверхах у побудованих товариством житлових будівлях."

З тексту цього пункту вбачається, що в даному випадку також чітко не визначено, що приміщення надаються юридичним особам (власникам приміщень, що підлягають знесенню) у власність, однак, Товариство визнає, що повинно надати юридичним особам приміщення у власність, тобто однаково сформульовані умови надання приміщень Товариство трактує по різному, що неприпустимо.

Крім того, з матеріалів справи вбачається наступне.

17.11.2004р. між Товариством та ОСОБА_1, мешканкою житлового будинку АДРЕСА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого Товариство зобов'язувалось придбати за власний рахунок житло для ОСОБА_1, передати вказане житло громадянці, а ОСОБА_1, в свою чергу, зобов'язалась прийняти від Товариства придбане для неї та на її ім'я житло і документи на квартиру та звільнити самовільну будівлю АДРЕСА_1, на протязі 5-ти днів з моменту повідомлення забудовника про готовність придбаного житла.

07.09.2006р. між Товариством та ОСОБА_2, власницею об'єкта незавершеного будівництва на ділянці по АДРЕСА_2 було укладено договір №24, відповідно до умов якого Товариство зобов'язувалось придбати за власний рахунок житло для власниці незавершеного будівництва ОСОБА_2 передати вказане житло громадянці, а ОСОБА_2, в свою чергу, зобов'язалась прийняти від Товариства придбане для неї та на її ім'я житло та документи на квартиру та звільнити ділянку по АДРЕСА_2 від будівельних матеріалів та передати ділянку по акту на протязі 5-ти днів з моменту повідомлення забудовника про готовність придбаного житла.

06.03.2008р. між Товариством та ОСОБА_3, мешканкою житлового будинку АДРЕСА_3, який згорів, про що складено акт про пожежу від 21.10.2007р., було укладено договір про наміри, відповідно до умов якого Товариство зобов'язувалось надати у власність квартиру у незавершеному будівництвом будинку, будівельний номер Хантадзе 7г, з терміном здачі будинку у 2 кварталі 2010р., а ОСОБА_3, в свою чергу, зобов'язалась передати по акту про пожежу забудовнику землю, розташовану за адресою: АДРЕСА_3

24.06.2008р. між Товариством та ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, мешканцями житлового будинку АДРЕСА_4, було укладено договір про наміри, відповідно до умов якого Товариство зобов'язувалось надати у власність квартиру АДРЕСА_5, а громадянка ОСОБА_9. в свою чергу зобов'язалась звільнити та передати по акту самовільну будівлю, за адресою: АДРЕСА_4 для подальшого знесення.

З листа Товариства від 12.04.2010р. №21, надісланого першому заступнику голови Іллічівської міської ради, забудовником повідомлялось про придбання квартир загальною площею 1142,4 кв. м для мешканців, що проживають та прописані у тимчасових будинках на території майбутньої забудови, повідомлялось про відселення мешканців з 24 будівель.

Матеріали справи також містять відомості про укладення 07.04.2005р. між Міською радою та Товариством аналогічного спірному Договору, відповідно до якого сторони договору передбачили обов'язок Товариства надати житлову площу для відселення громадян, які мешкають у тимчасових приміщеннях, згідно переліку, наведеного у договорі.

З наявних у матеріалах справи ухвал Іллічівського міського суду від 16.08.2007 р. у справі № 2-1152/07 та від 22.04.2010р.у справі № 2-1249/10 між окремими власниками самовільно збудованих приміщень, розташованих на території майбутньої забудови ОСОБА_12 та ОСОБА_13 і Товариством під час розгляду справи у суді, у першому випадку, та на стадії виконання нового рішення, у другому випадку, було досягнуто згоди про мирне врегулювання спору, у зв’язку з чим, між сторонами спору були укладені мирові угоди, затверджені судом. Відповідно до положень вказаних мирових угод Товариством було прийнято на себе зобов'язання передати власникам самовільно зведених будинків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у власність квартири, відповідно, власники самовільно зведених будівель прийняли на себе зобов'язання виселитись з самовільно збудованих приміщень на користь забудовника.

Зазначеним доказам місцевий суд дав належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку, що за спірним Договором житло фізичним особам повинно передаватись Товариством на праві власності.

Доводи скаржника щодо невірної оцінки місцевим судом вищезазначених доказів і неможливості їх врахування не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки ці докази в їх сукупності, на переконання судової колегії, підтверджують правильність висновків місцевого суду щодо волевиявлення Товариства про надання громадянам згідно п.2.1.1 Договору житла саме у власність, а не у користування.

Посилання скаржника на норми ЖК України (5464-10) також не можна прийняти до уваги, оскільки положення цього кодексу не можна застосовувати до спірного Договору та у відносинах Товариства по наданню фізичним особам житла.

Згідно п.3 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України №02-5\422 від 10.12.1996р. (v_422800-96) "Про судове рішення" (з наступними змінами та доповненнями) рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду зазда легідь встановленої сили. .

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та дійшов правильно висновку щодо змісту п.2.2.1 Договору застосувавши норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для скасування цього рішення передбачених ст. 104 ГПК України судова колегія не вбачає.

Наведені Позивачем у апеляційній скарзі доводи фактично повторюють його доводи викладені у позові та письмових поясненнях до нього, яким, як зазначалось вище, місцевий суд дав належну оцінку та вмотивовано визнав їх необґрунтованими. Зазначені доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.