Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", м.Львів

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.12.2011р.

у справі № 6/79/5022-1382/2011

за позовом Тернопільського транспортного прокурора, м.Тернопіль, в інтересах держави в особі 1.Міністерства інфраструктури України, м.Київ, 2.Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", м.Львів

до відповідача Тернопільської міської ради, м.Тернопіль

про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна

За участю представників:

позивача 1: не з’явився

позивача 2: Жовтонецький В.М.

відповідача: не з’явився

прокурора: не з’явився

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.12.2011р. у справі № 6/79/5022-1382/2011 Тернопільського транспортного прокурора, м.Тернопіль, в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, м.Київ, Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", м.Львів до Тернопільської міської ради, м.Тернопіль про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - будівлю виробничо - побутового блоку бази комплектації, загальною площею 725,8 м.кв., що знаходиться за адресою вул.Бродівська, 67, м.Тернопіль, перебуває в господарському віданні ДТГО "Львівська залізниця"і входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст. 15, 16, 182, 326, 392 Цивільного кодексу України, ст. 22 Господарського кодексу України, ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (z0157-02) , та того, що відповідач Тернопільська міська рада не оспорює та не заперечує право власності позивача на спірний об’єкт, а відтак не може бути відповідачем у справі.

Не погоджуючись з рішення суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, позовні вимоги задоволити, з мотивів у ній наведених. Зокрема апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку про те, що листи відповідача № 2587/06 від 24.05.2011р., № 1992 від 12.08.2011р. є роз’ясненням щодо порядку оформлення права власності та об’єкти нерухомості; стверджує, що такі містять явні ознаки відмови в оформленні свідоцтва на право державної власності на спірний об’єкт, оспорення і невизнання відповідачем права державної власності на нерухоме майно, шляхом встановлення до відповідача неправомірних вимог; вважає, що суд першої інстанції вирішив спір у даній справі з порушенням ст. 392 ЦК України, ст. 43 ГПК України, а також з порушенням ст. 129 Конституції України та ст. 4-3 ГПК України, не залучивши до участі у справі Міністерство інфраструктури України; стверджує, що в справі відсутні докази повідомлення позивача 1 належним чином про місце, час і дату слухання справи, що є безумовною підставою для скасування судового рішення відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст. 104 ГПК України; в обґрунтування своєї позиції по суті спору покликається на постанову Вищого господарського суду України від 11.10.2007р. у подібній справі № 3/118-1483 та постанову Верховного суду України від 04.07.2011р. у справі № 3-67гс11/32/13.

В судове засідання представники позивача 1, відповідача та прокурор не з’явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомили, а тому суд розцінює їх неявку як вчинену без поважних причин та вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги без їх участі за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні представник позивача 2 вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Розглянувши доводи позивача 2, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача 1, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, згідно з інвентарною карточкою обліку основних засобів № 11149 інвентаризаційної справи Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, на балансі Тернопільської дистанції колії Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"знаходиться будівля виробничо - побутового блоку бази комплектації, загальною площею 725,8 м.кв., що знаходиться за адресою вул.Бродівська, 67, м.Тернопіль.

Право власності чи користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об’єкт нерухомості, у встановленому законом порядку не оформлено, однак, згідно з довідкою Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції № 24151/10-02 від 06.06.2011р., земельний податок Тернопільська дистанція колії вносить у повному обсязі.

На запит Тернопільської дистанції колії Львівської залізниці № 1431 від 16.05.2011р., листом № 73/05-13 від 25.05.2011р. Державний архів Тернопільської області Тернопільської обласної державної адміністрації повідомив, що у документах архівного фонду Виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих, Управління капітального будівництва виконкому Тернопільської обласної ради, Відділу у справах будівництва та архітектури виконкому Тернопільської обласної ради за 1950,1953,1958-1962, 1967-1968 роки, рішень про відведення земельних ділянок під будівництво та актів відведення в експлуатацію, документів про їх затвердження, у ттому числі щодо спірного об’єкта, немає.

20.04.2011р. та 21.07.2011р. Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" звернулось до міського голови м.Тернополя із листами № 1095 та № ПЮ-573 про оформлення права власності на ряд об’єктів нерухомості, у тому числі і будівлю виробничо - побутового блоку бази комплектації, загальною площею 725,8 м.кв., що знаходиться за адресою вул.Бродівська, 67, м.Тернопіль, перебуває на балансі відокремленого підрозділу "Тернопільська дистанція колії"ДТГО "Львівська залізниця".

У відповідь на перелічені клопотання, листами № 2587/06 від 24.05.2011р., № 1992 від 12.08.2011р. заступником міського голови з питань економіки та начальником відділу квартирного обліку та нерухомості, надано роз’яснення щодо порядку оформлення права власності на об’єкти нерухомості та наведено перелік документів, необхідних для оформлення такого права.

ДТГО "Львівська залізниця" розцінило такі дії орану місцевого самоврядування як порушення його права власності на об’єкт нерухомості та звернулось в Господарський суд Тернопільської області з позовом про його відновлення.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому, в ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Статтею 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами.

За приписами ч.5 ст. 22 ГК України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч.4 ст. 182 ЦК України).

Позивач підтвердив відсутність у нього необхідних документів, визначених Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (z0157-02) , зокрема тих, що посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою, на якій знаходиться спірний об’єкт, введення об’єкта в експлуатацію (закінчення будівництвом та інше).

У відповідності до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", право власності на нерухоме майно розміщене на території України, що належить зокрема державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Пункт 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (z0157-02) (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), встановлював, що оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Тобто відповідач, як орган місцевого самоврядування, здійснює оформлення та видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно і у даній справі, не перебуваючи з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання про визнання права власності, не оспорює, не заперечує та не претендує на таке право.

Таким чином, суд першої інстанції, вірно встановивши з наявних у справі доказів (зокрема з листів Тернопільської міської ради, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог), що відповідач не оспорює право державної власності на об’єкти нерухомості, а відмовляє в його оформленні та видачі свідоцтва з підстав ненадання усіх необхідних документів для оформлення такого права, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову відповідно до ст. 392 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України № 16/55 від 12.09.2011р., № 6/315 від 12.09.2011р., № 11/191 від 10.10.2011р., № 12/41/5022-561/2011 від 25.10.2011р., № 6/313 від 30.01.2012р., № 11/189 від 06.02.2012р. щодо відмови в задоволенні позовів державних територіально–галузевих об’єднань залізниці про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна.

Судові рішення у перелічених справах переглядались Верховним судом України з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Відтак, згадана судова практика Верховного Суду України згідно з приписами ч.1 ст. 111-28 ГПК України підлягає обов’язковому застосуванню всіма судами України.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом (ч.2 ст. 111-28 ГПК України).

Виходячи із наведеного в сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що господарський суд правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, підстав для скасування юридично правильного судового рішення, прийнятого у даній справі, у суду апеляційної інстанції немає.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі Міністерство інфраструктури України та прийняв рішення при відсутності доказів повідомлення позивача 1 належним чином про місце, час і дату слухання справи, не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами, зокрема повідомленнями про вручення поштового відправлення позивачу 1 - Міністерству інфраструктури України (а.с.5, 82)

Як вбачається з роз'яснень, викладених у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. № 14 (v0014700-09) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що прийняте у даній справі судове рішення наведеним вище вимогам відповідає; а доводи апеляційної скарги відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених місцевим господарським судом висновків.

Відтак, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.12.2011р. у справі № 6/79/5022-1382/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", м.Львів - без задоволення.

постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.