47/413 Про стягнення збитків, спричинених пошкодженням майна, переданого на зберігання за договором складського зберігання - 01.12.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.09.2010р. у справі № 47/413 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатор-К" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКІО БАНК ЛІЗИНГ збитки в розмірі 1 164 000 (один мільйон сто шістдесят чотири тисячі) грн. 00 коп., а також судові витрати по сплаті державного мита – 11 640 (одинадцять тисяч шістсот сорок) грн. 00 коп. та витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг –236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Новатор-К" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2010р. у справі № 47/413 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимогах.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, що 16.12.2009 між відповідачем –ТОВ "Новатор-К", як товарним складом, та позивачем –ТОВ "УКІО БАНК ЛІЗИНГ", як поклажодавцем, було укладено договір складського зберігання № 1612-01 (далі –договір № 1612-01 від 16.12.2009), відповідно до умов якого товарний склад зобов’язався за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності та належної якості, а також надавати інші складські послуги за цінами згідно тарифів товарного складу (п. 1.1), місце зберігання товару –м. Київ, пр.-т. Перемоги, 67 (п. 1.2), прийняття товару на товарний склад посвідчується складською квитанцією, яка видається поклажодавцю (п. 2.2), товарний склад зобов’язаний своєчасно повернути товар на вимогу поклажодавця за умови, якщо поклажодавець попередив товарний склад про часткове або повне повернення товару за 1 день до повернення товару (п.2.10), у разі невиконання товарним складом зобов’язання про видачу поклажодавцю товару, поклажодавець має право вимагати відібрання товару у товарного складу або вимагати відшкодування останнім збитків (п. 5.4), збитки стягуються у повній сумі вартості неповернутого товару понад штрафні санкції (п. 5.5), сторони погодили, що у разі виникнення обставин непереборної сили, зокрема пожежі, які унеможливлюють виконання стороною своїх зобов’язань за даним договором, сторона звільняється від виконання своїх зобов’язань на час дії зазначених обставин (п. 10.1).

Відповідно до банківських виписок по особовому рахунку позивача, ним було перераховано відповідачу у якості оплати за складське зберігання товару грошові кошти загалом в сумі 256,50 грн.

Відповідно до складської накладної на відповідальне зберігання № 5 від 15.06.2010, яка підписана представниками позивача та відповідача і посвідчена печатками сторін, поклажодавцем (позивачем) на підставі договору № 1612-01 від 16.12.2009 було передано на зберігання товарному складу (відповідачу) товар – лабораторію NORITSU 3411 у кількості 1 шт. та загальною ціною 1 164 000,00 грн.

16.08.2010 та 30.08.2010 позивачем на фактичну та юридичну адресу відповідача було надіслано листи № 39/08 та № 86/08, в яких позивач, посилаючись на п. 2.10 укладеного між сторонами договору № 1612-01 від 16.12.2009, просив повернути лабораторію NORITSU 3411, отримання яких підтверджено поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень з відмітками про отримання.

Як зазначав позивач у позові, відповідач всупереч умов договору № 1612-01 від 16.12.2009 лабораторію NORITSU 3411 – у встановлений договором строк – не повернув, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду, в якому він на підставі п. 5.4 договору № 1612-01 від 16.12.2009 заявив вимогу про стягнення збитків.

Представником відповідача було надано для долучення до матеріалів справи Акт про пожежу від 15.08.2010, складений за участю ст. інспектора ВНГД Святошинського РУГУ МНС України в м. Києві та охоронців об’єкту, згідно якого 15.08.2010 на покрівлі даху складського приміщення корпусу № 3 по пр. Перемоги, 67 виникла пожежа, яка була ліквідована 16.08.2010.

Крім того, відповідач зазначив, що фотолабораторію NORITSU 3411 є в наявності і лише частково пошкоджена.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Вимогами статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 953 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Вимогами статті 957 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Згідно статті 961 Цивільного кодексу України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає складський документ, зокрема складську квитанцію.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Обґрунтовуючи рішення суд першої інстанції зазначає, що позивач на підставі статті 953 Цивільного кодексу України звернувся до відповідача з листами № 39/08 від 16.08.2010 та № 86/08 30.08.2010, які були направлені позивачем відповідачу на фактичну та юридичну адреси згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) і отримання яких підтверджено поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень з відмітками про отримання, в яких позивач, посилаючись на п. 2.10 договору № 1612-01 від 16.12.2009, просив повернути лабораторію NORITSU 3411, оскільки відповідач не виконав вимоги позивача, місцевий суд стягнув з відповідача завдані збитки в розмірі вартості товару в сумі 1 164 000,00 грн.

Колегія суддів не погоджується з так5им твердженням суду виходячи з наступного.

Відповідно до укладеного договору складського зберігання №1612-01 від 16 грудня 2009 року (надалі - Договір), позивач 15 червня 2010 року передав на складі відповідача фотолабораторію NORITSU 3411 (надалі - фотолабораторія), про що свідчить, складська накладна №5 від 15 червня 2010 року (надалі - накладна).

У відповідності до умов договору позивач передав фотолабораторію до вимоги, без конкретної дати повернення.

Відповідно до п. 2. ст. 938 ЦК України, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

У відповідності до Додатку № 1 до договору складського зберігання, відповідач не надає послуги з доставки товару, який зберігається до поклажодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано лист від 16.08.2010 року, з вимогою повернути фотолабораторію, але до суду першої інстанції не надано жодних доказів, того що позивач приїздив забрати фотолабораторію зі складу відповідача. Такими доказами можуть служити, договір перевезення с транспортною організацією, заявка на перевезення, Акт складений позивачем та третьою особою у випадку відмови відповідача відати фотолабораторію.

Отже, відповідач не відмовляв позивачу жодним чином в поверненні фотолабораторії, позивач може її забрати в будь-який момент, оскільки у відповідності до укладеного договору а саме п.2.3. відповідач не має право розпоряджатись отриманим на зберігання товаром.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що позивач має в будь-який момент роботи складу оглянути товар, який зберігається у робочі часи складу, чим позивач не скористався на даний час.

Відповідно до пункту 2.6. Договору поклажодавець може при поверненні товару вимагати його огляду.

Оскільки, позивач жодним чином не повідомив про дату та час коли він приїде до Товарного складу забирати товар, ця вимога відсутня в матеріалах справи, за таких обставин відповідач відповідно до п. 2 ст. 938 Цивільного кодексу України повинен зберігати товар до моменту пред’явлення такої вимоги.

Позивач надав в апеляційній інстанції договір про поставку транспортних послуг, заявку на транспортно-експедиційне обслуговування та доповідну записку, колегія суддів не приймає до уваги ці докази, оскільки позивач не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції на момент розгляду справи, відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, ці докази є односторонніми, з них не вбачається відмова відповідача в видачі товару.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2010 р. у справі № 47/413 не відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам і матеріалам справи та підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

1) Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатор-К" задовольнити.

2) Рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2010 р. у справі № 47/413 скасувати.

3) Прийняти нове рішення.

4) В позові відмовити повністю.

5) Судові витрати покласти на позивача.

6) Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКІО БАНК ЛІЗИНГ" (код ЄДРПОУ 34003114, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатор-К" (код ЄДРПОУ 33229266, місцезнаходження: 02225, м. Київ, вул. Ніколаєва, 7) за подачу апеляційної скарги суму державного мита в розмірі 2910,00 грн.