27/287 Про стягнення заборгованості за договором позики - 01.12.2010 Прийняття

У вересні 2010 року ТОВ "Зюд-Кемі Алвіго Кетелістс Україна" звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ "Науково-технічний центр "Алвіго" про стягнення 1 316 579,20 грн., з яких 800 000, 00 грн. основного боргу, 445 600, 00 грн. інфляційних нарахувань та 70 979, 20 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору щодо строків повернення позики.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2010 року (дата підписання – 08.10.2010 року) у справі № 27/287 (суддя – Дідиченко М.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Зюд-Кемі Алвіго Кетелістс Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення господарського суду і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з’ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального права судом першої інстанції. Так, апелянт зазначає, що висновок суду про те, що наявні в матеріалах справи листи не свідчать про визнання відповідачем свого боргу, є помилковим. Крім того, позивач 10.08.2010 року звертався до суду з позовом до ТОВ "Науково-технічний центр "Алвіго" про стягнення 1 316 579,20 грн., однак ухвалою господарського суду міста Києва від 17.08.2010 року № 05-5-25/9728 позовна заява була повернута без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.12.2010 року.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 року № 01-23/1/15 "Про зміну складу колегії суддів" були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 27/287 колегії суддів у складі: Поляк О.І. - головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Кропивна Л.В.

У судове засідання 01.12.2010 року з’явилися представники сторін.

У судовому засіданні представником відповідача було подано заперечення на апеляційну скаргу, у якому він просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Алвіго-КС" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Алвіго" (позичальник) було укладено договір безпроцентної позики № 49-НТЦ-2006 (далі –договір).

10.12.2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Алвіго-КС" було перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Зюд-Кемі Алвіго Кетелістс Україна".

Відповідно до 2.4 Статуту ТОВ "Зюд-Кемі Алвіго Кетелістс Україна" останнє є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Алвіго-КС".

Згідно з п. 1.1 договору позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі установленому договором, а позичальник зобов’язується повернути їх позикодавцю.

Сума позики за договором становить 800 000, 00 грн. (п. 2.1 договору).

Згідно із п. 4.1 договору строк повернення позики становить 120 календарних днів з моменту надання суми позики. Позичальник зобов’язаний повернути суму позики (або повернути її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п. 4.1 договору (п. 5.1 договору).

На виконання умов договору 30.08.2006 року позивач перерахував на рахунок відповідача суму позики у розмірі 800 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14 від 30.08.2006 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2006 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, у якій погодили, що строк повернення позики становить 355 календарних днів з моменту надання суми позики.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідач повинен був повернути суму позики у строк до 20.08.2007 року.

Однак, в порушення умов договору та додаткової угоди № 1, у зазначений строк відповідач суму позики не повернув, у зв’язку з чим у нього утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 800 000,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 800 000,00 грн. заборгованості, 445 600,00 грн. 3% річних та 70 979,20 грн. інфляційних нарахувань, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач звернувся до суду після закінчення строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між позивачем та відповідачем договір № 49-НТЦ-2006 за своєю правовою природою є договорами позики.

В силу ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст.1049 вказаного Кодексу).

Частина 3 статті 1049 ЦК України визначає, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже зазначалось, додатковою угодою № 1 від 25.12.2006 року до договору сторони погодили, що строк повернення позики становить 355 календарних днів з моменту надання суми позики.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Оскільки відповідач повинен був повернути позику у строк до 20.08.2007 року, то строк позовної давності щодо стягнення суми позики закінчився 21.08.2010 року.

Разом з цим, позовна заява була направлена позивачем на адресу господарського суду міста Києва 31.08.2010 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті (а. с. – 24), тобто після закінчення строку позовної давності.

За таких обставин колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено ТОВ "Зюд-Кемі Алвіго Кетелістс Україна" в задоволенні позовних вимог.

Посилання позивача на листи № 26-НТЦ від 04.03.2010 року, № 33-НТЦ від 10.03.2010 року та № 59-НТЦ від 07.05.2010 року, як на підставу переривання перебігу позовної давності, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Такими діями можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання.

Так, відповідно до листів № 33-НТЦ від 10.03.2010 року та № 26-НТЦ від 04.03.2010 року відповідач просив позивача списати 1 370 000, 00 грн., з яких 800 000 грн. – неповернута сума позики за договором № 49-НТЦ-2006 від 30.08.2006 року, у витрати підприємства. Однак, вказані дії відповідача в силу вищезазначеної норми не можуть вважатися діями по визнанню ним боргу.

Щодо листа № 59 НТЦ від 07.05.2010 року, відповідно до якого відповідач просить позивача відстрочити термін повернення боргу до 30.06.2010 року, колегія суддів зазначає, що оригінал даного листа на вимогу суду позивачем наданий не був.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 36 вказаного Кодексу письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ксерокопія листа не є допустимим доказом у даній справі, а відтак вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв в якості доказу визнання відповідачем заборгованості за договором № 49-НТЦ-2006 від 30.08.2006 року ксерокопію листа № 59 НТЦ від 07.05.2010 року.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з цим, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин щодо визнання відповідачем себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача за договором № 49-НТЦ-2006 від 30.08.2006 року.

Посилання апелянта на те, що 10.08.2010 року він звертався до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Науково-технічний центр "Алвіго" про стягнення 1 316 579,20 грн., однак ухвалою господарського суду міста Києва від 17.08.2010 року № 05-5-25/9728 позовна заява була повернута без розгляду, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки відмова господарського суду в прийнятті позовної заяви до розгляду в порядку статті 62 ГПК України або повернення позовної заяви у відповідності до статті 63 ГПК України свідчить, що не був дотриманий встановлений порядок подання позову і позовна давність у таких випадках не переривається (зазначене узгоджується з п. 24 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" (v_211600-08) ).

Частина 4 статті 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні з відповідача на користь позивача 1 316 579,20 грн. заборгованості.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2010 року у справі № 27/287 та задоволення апеляційної скарги.

В силу ст. 49 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Зюд-Кемі Алвіго Кетелістс Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2010 року у справі № 27/287 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 27/287 скерувати до господарського суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.