КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.12.2010 № 22/31
( Додатково див. рішення господарського суду міста Києва (rs12124909) )
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Амєліна О.О. – дов. №269 від 12.03.2010р.;
від відповідача: Чабан К.І. – дов. від 01.04.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"
на рішення Господарського суду м.Києва від 06.10.2010
у справі № 22/31 ( .....)
за позовом ПАТ "Страхова компанія "Уніка"
до ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"
про стягнення шкоди в порядку регресу
ВСТАНОВИВ :
Закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Кредо Класик", яке змінило назву на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - відповідач) збитків в порядку регресу у розмірі 6 389, 30 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач відмовляється в добровільному порядку сплатити страхове відшкодування.
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про відсутність доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема, на підтвердження вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу.
Під час судового розгляду у справі було призначено та проведено судову автотоварознавчу експертизу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2010р. у справі №22/31 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 6 389,30 грн. страхової виплати в порядку регресу, 2 838,00 грн. судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2010р. у справі №22/31 скасувати в частині стягнення з відповідача 2 550,00 грн. витрат за проведення судової експертизи.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неправомірно покладено витрати за проведення судової автотоварознавчої експертизи у даній справі, оскільки саме позивач повинен був підтверджувати розмір заявленого до стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, а не судовий експерт.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.12.2010р.
В судовому засіданні 01.12.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2010р. у справі №22/31 скасувати в частині стягнення з відповідача 2 550,00 грн. витрат за проведення судової експертизи.
В судовому засіданні 01.12.2010р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
За договором страхування №191001/431000107 від 12.01.2007р., відповідно до страхового сертифікату від 03.08.2007р., позивачем було застраховано автомобіль Toyota Camry 2.4 I (д.н. НОМЕР_1). Страхувальником за цим договором є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", вигодонабувачем – Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерголюкс-79".
22.01.2008р. на проспекті Ватутіна у м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобілів Toyota Camry 2.4 I (д.н. НОМЕР_1), застрахованого позивачем, яким керував ОСОБА_1., та DAF (д.н. НОМЕР_2), яким керував ОСОБА_2., що підтверджується довідкою відділення ДАІ з обслуговування Дніпровського району м. Києва.
Згідно з постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 24.04.2008р. у справі №3-3268-1/08 ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2. вимог п.п.10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
Відповідно до страхового акту №7682 від 08.02.2008р. по договору страхування №5191001/431000107 від 12.01.2007р. було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 6 389,30 грн., яка виплачена позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №002578 від 13.02.2008р.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВА/5919592, позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.
Господарський суд міста Києва задовольнив позов в повному обсязі, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) та Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) . Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
В п.37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України "Про страхування", згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВА/5919592 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_2. встановлена постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 24.04.2008р. у справі №3-3268-1/08.
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу DAF (д.н. НОМЕР_2) будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс ВА/5919592), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля Toyota Camry 2.4 I (д.н. НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" (1961-15) в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс ВА/5919592), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування №191001/431000107 від 12.01.2007р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс ВА/5919592) передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі 35 000 грн., франшиза - 0 грн.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Як уже зазначалось вище, позивачем пред’явлено вимогу про стягнення в порядку регресу з відповідача, як страховика, яким застраховано відповідальність винної особи, 6 389,30 грн. (6 389,30 грн. - 0 грн. франшиза).
В процесі судового розгляду по справі було призначено судову авто товарознавчу експертизу, за результатами проведення якої складено експертний висновок №0219 від 19.08.2010р. В ході експертного дослідження встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Toyota Camry 2.4 I (д.н. НОМЕР_1), застрахованого позивачем, який отримав пошкодження внаслідок ДТП, становить 6 493,36 грн.
За зверненням позивача відповідач виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснив.
Доказів на підтвердження протилежного ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду надано не було.
Зважаючи на вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.
Єдиною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі, на думку відповідача, є порушення норм процесуального права, яке полягає у неправомірному покладенні на нього витрат за проведення судової експертизи.
З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.
У відповідності до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, зокрема, складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом (ч.1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України).
Порядок розподілу господарських витрат за результатами розгляду справи судом визначений в ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, згідно з частиною п’ятою якої суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.
Зважаючи на те, що позовні вимоги були задоволені судом в повному обсязі, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку судові витрати, в т.ч. за проведення експертизи, призначеної судом, повинні бути покладені на відповідача.
За таких обставин, твердження відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розподілі судових витрат є необґрунтованим.
Окрім того, апеляційний суд вважає звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Однак, в апеляційній скарзі відповідач не заперечував правомірність рішення суду в частині стягнення страхової виплати в порядку регресу та не оскаржував його в цій частині.
В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2010р. у справі №22/31 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32- 34, 49, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2010р. у справі №22/31 – без змін.
2. Матеріали справи №22/31 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
07.12.10 (відправлено)