826/16533/13-а Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість і застосування штрафних (фінансових) санкцій - 15.03.2019 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 (колегія суддів: головуючий суддя - Степанюк А.Г., судді - Кузьменко В.В., Шурко О.І.)

у справі №826/16533/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фара-1"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фара-1" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ) від 09.10.2013.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДПІ дійшла помилкового висновку про те, що господарські операції позивача з його контрагентами не мали реального характеру, відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку та прибуток та податку на додану вартість і застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013 (головуючий суддя - Каракашьян С.К.) в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 задоволено апеляційну скаргу Товариства, скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 09 жовтня 2013 року №0005212220, №0005202220.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2016. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову та вказав, що апеляційним судом не враховано, що матеріали справи не підтверджують реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентом угод, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку складені з порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач у своєму відзиву на касаційну скаргу вважає постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою, а доводи викладені в касаційній скарзі безпідставними.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.03.2014 відрито касаційне провадження.

12.01.2018 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

Постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає в зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань правильності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "БК Палацо", ТОВ "РА "Лоцман" за період з 01.01.2011 по 30.06.2013 складено акт від 25.09.2013.

В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем:

- п.п. 138 .1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, .п.п.139.1.9. п. 139.2 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 38 955 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 38 272 грн.

На цій підставі 09.10.2013 ДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення:

- №0005212220, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 58 430 грн. в т.ч. 38 955 грн. - основний платіж, 19 478 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0005202220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 57 410грн. в т.ч. 38 272 грн. - основний платіж, 19 138 грн.- штрафні (фінансові) санкції.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДПІ мотивує тим, що документи бухгалтерської звітності позивача не підтверджують реального виконання укладених між Товариством та ТОВ "БК Палацо" і ТОВ "РА "Лоцман" угод.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України (2755-17) , Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та нормативними актами, прийнятими на їх виконання в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

З огляду на приписи статей 14, 44, 138, 139, 198 Податкового Кодексу України господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити цими операціями відповідні правові наслідки з метою отримання податкової вигоди, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

У якості доказів виконання умов укладених між Товариством та ТОВ "БК Палацо" і ТОВ "РА "Лоцман" договорів підряду, надання рекламно - поліграфічних та юридичних послуг позивачем надано податкові накладні, видані вищезгаданими суб'єктами господарювання, акти здачі-прийняття робіт, звіти про надання рекламно-поліграфічних послуг.

Здійснивши системний аналіз матеріалів справи, надавши належну оцінку доводам та запереченням наданим сторонами під час розгляду справи в суді та правильно застосувавши норми матеріального права, що регламентують спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що залучені до справи докази не підтверджують реальності виконання укладених позивачем та його контрагентами: ТОВ "БК Палацо", ТОВ "РА "Лоцман" договорів, не спростовують висновки ДПІ, викладені в акті перевірки про те, що контрагенти-виконавці робіт та послуг позивача не мали можливості виконати умови укладених між ними і Товариством договорів та фактично не виконували цих угод.

При цьому судом враховано, що під час розслідування кримінальної справи встановлено, що ТОВ "БК Палацо" та ТОВ "РА "Лоцман" здійснювали фіктивну господарську діяльність з метою формування незаконного податкового кредиту та переведення безготівкових коштів у готівку. Особи, які у наданих позивачем документів бухгалтерського обліку значаться як керівники ТОВ "БК Палацо" та ТОВ "РА "Лоцман" господарські договори з Товариством, податкові накладні та інші документи не підписували.

З огляду на це, судом першої інстанції зроблено правильний висновок щодо неможливості розцінювати надані позивачем документи бухгалтерської звітності такими, що відповідно до приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) підтверджують реальність виконання господарської угоди та правильність визначення позивачем податкових зобов'язань.

Жодних інших доказів фактичного виконання укладених договорів виконання робіт та надання послуг матеріали справи не містять.

Натомість, суд апеляційної інстанції, пославшись на наявність у позивача договорів виконання робіт та надання послуг, податкових накладних та інших документів, виданих контрагентами Товариства, дійшов висновку про те, що документи бухгалтерського обліку позивача відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , а реальність виконання укладених господарських угод належним чином підтверджено цими документами.

При цьому судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що надані позивачем документи бухгалтерської звітності, дійсність яких заперечується особами, які фігурують у цих документах як керівників ТОВ "БК Палацо" та ТОВ "РА "Лоцман", самі по собі, не підтверджують реальність виконання укладених угод та не спростовують доводів контролюючого органу щодо відсутності будь-яких доказів реального виконання вказаних договорів, фактичного отримання позивачем робіт та послуг від його контрагентів.

В порушення приписів статті 207 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) суд апеляційної інстанції не навів у своєму рішення які саме залучені до справи та досліджені під час її розгляду докази підтверджують реальне та фактичне виконання укладених договорів та спростовують висновки з цього приводу контролюючого органу.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що судом апеляційної інстанції, внаслідок невірної оцінки матеріалів справи, скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 352 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 скасувати, залишивши в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013.