12/110/5022-1599/2011 Про зобов'язання звільнити самовільно заняту земельну ділянку та знести самочинно збудовану будівлю та споруду (огорожу), які незаконно збудовані на земельній ділянці - 07.02.2012 Прийняття

про зобов’язання звільнити земельну ділянку площею 0,219га, що по вул..Текстильній, 30, м. Тернопіль, яка належить ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" ДТГО "Львівська залізниця"; зобов’язання знести самочинно збудовану будівлю та споруду (огорожу), які незаконно збудовані на земельній ділянці площею 0,219га, що по вул.Текстильній, 30, м. Тернопіль, яка належить ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" ДТГО "Львівська залізниця"; стягнення з відповідача завданих збитків в загальній сумі 57489,16грн., а саме: 48153,00грн. втрат лісового виробництва, 6119,19грн. затрат на відновлення орієнтовної площі насаджень за перший рік, 3216,97грн. шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

за участю представників сторін:

від прокуратури: не з’явився

від позивача 1: Ковба В.А. –представник

від позивача 2: Жовтонецький В.М. - представник

від відповідача: не з’явився

Представникам позивачів роз‘яснено їх права та обов‘язки, передбачені ст. 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Прокурор та відповідач явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.12.2011р. у справі №12/110/5022-1599/2011 (суддя Френдій Н.А.) у позові Тернопільського транспортного прокурора про зобов’язання ВАТ "Архітектурно-будівельної науково-проектної виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс" звільнити земельну ділянку площею 0,219га, що по вул..Текстильній, 30, м. Тернопіль та знести самочинно збудовану будівлю та споруду (огорожу) на ній, оскільки остання належить ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" ДТГО "Львіська залізниця", а також про стягнення з відповідача завданих збитків в загальній сумі 57489,16грн., а саме: 48153,00грн. втрат лісового виробництва, 6119,19грн. затрат на відновлення орієнтовної площі насаджень за перший рік, 3216,97грн. шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Однак, прокурор та позивач відповідно до вимог ст. 33, 34 ГПК України не надали доказів наявності у позивача передбачених діючим законодавством документів, що посвідчують право на земельну ділянку, що свідчить про безпідставність тверджень останніх щодо порушення прав позивача як землекористувача спірної земельної ділянки. Щодо вимог про стягнення збитків, то такі є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи, оскільки у позивача відсутні документи, що посвідчують право постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою, а надані позивачем у справі документи і докази не дають підстав для достовірного і безумовного висновку щодо розмірів збитків і не доводять причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і заподіянням шкоди позивачу.

З даним рішенням суду Тернопільський транспортний прокурор не погодився і оскаржив його в апеляційному порядку оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як місцевим господарським судом неповно з‘ясовано усі обставини справи, що мають значення для справи, у зв‘язку з чим просить назване рішення скасувати та позовні вимоги задоволити повністю. Зокрема скаржник зазначає, що судом безпідставно не взято до уваги те, що належність вказаної земельної ділянки до земель залізничного транспорту підтверджується "Планом границ полосы отвода линии Лановцы-Тернополь Львовськой ж.д. в административньїх границах Тернопольського района Тернопольськой области от км. 134+020 до км. 151+506", розробленого в 1987 році Київським філіалом інституту "Укржелдорпроект", згідно якого ширина смуги відведення залізниці на 148 км. Пк 2-4 перегону Тернопіль-Шляхтинці становить 100м; листом заступника завідуючого відділу по земельних ресурсах Тернопільської міської ради за №413/14 від 01.09.1994 року з приводу додаткового виділення ВАТ "Тернопільдіпроцивільпромбуд"земельної ділянки за рахунок захисних лісонасаджень Львівської залізниці; листом ВАТ "Тернопільдіпроцивільпромбуд"від 16.08.1994 року за №01/571. Крім цього стверджує, що не відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для віднесення спірної земельної ділянки до лісових земель. Згідно з статтею 4 Лісового кодексу України захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га відносяться до лісового фонду України і відповідно до ст. 207 Земельного кодексу України підлягають відшкодуванню втрат лісогосподарського виробництва як лісових земель.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 24.01.2012р. (вх.№390 від 24.01.2012р.) ВАТ "Архітектурно-будівельна науково-проектна виробнича корпорація по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс" спростовує доводи прокурора та зазначає про законність та обгрунтованість рішення місцевого суду, у зв‘язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Натомість у поясненні на апеляційну скаргу від 06.02.2012р. (вх. №816 від 07.02.2012р.) Державне територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" підтримало доводи прокурора та просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати.

Інші письмові пояснення чи відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Враховуючи, що пояснення прокурора заслухано в судовому засіданні 24.01.2012р., а також повторну неявку в судове засідання представника відповідача, який був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, оскільки ухвалою суду від 24.01.2012р. явка повноважних представників сторін була визнана судом на власний розсуд.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, заслухавши пояснення представників позивачів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 16.12.2011р. у справі №12/110/5022-1599/2011 залишити без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Тернопільський транспортний прокурор звернувся до господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України в особі Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" до ВАТ "Архітектурно-будівельної науково-проектної виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс" про зобов’язання останнього звільнити земельну ділянку площею 0,219га, що по вул..Текстильній, 30, м. Тернопіль та знести самочинно збудовану будівлю та споруду (огорожу), які незаконно збудовані на цій земельній ділянці, оскільки вона належить ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" ДТГО "Львіська залізниця" Крім цього просить стягнути з відповідача завданих збитків в загальній сумі 57489,16грн., а саме: 48153,00грн. втрат лісового виробництва, 6119,19грн. затрат на відновлення орієнтовної площі насаджень за перший рік, 3216,97грн. шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що відповідачем в порушення ст.ст. 64, 84, 92, 125, 126 Земельного кодексу України самовільно зайнято земельну ділянку по вул.. Текстильній, 30а у м. Тернополі в смузі відведення залізниці площею 0,219га в перегоні "Тернопіль-Шляхтинці" на 148 км пікету 3-4, яка відноситься до земель залізничного транспорту та зони особливого режиму, і яка належить відокремленому підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", здійснено на ній незаконну порубку захисних лісонасаджень та проведено самочинне будівництво на вказаній земельній ділянці.

Господарським судом Тернопільської області встановлено, що рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 178 від 18.11.1994 року акціонерному товариству "Тернільдіпроцивільпромбуд", (правонаступником якого є відповідач), надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,95 га по вул. Текстильна під розширення автотранспортної бази (п.2), проте даний пункт рішення втратив чинність на підставі рішення № 1183 від 22.11.2000 року виконавчого комітету Тернопільської міської ради.

Разом з тим, рішенням (без номера) від 05.05.2000 року сесії Тернопільської міської ради, надано дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування (уже реорганізованому підприємству) експериментально-виробничій базі ЗАТ АБ НПВ Корпорація "Терно - Корс"на земельні ділянці площею 0,95 га, за адресою вул. Текстильна.

Рішенням №1645 від 26.12.2001 року виконавчого комітету Тернопільської міської ради надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,63712 га, ЗАТ АБ НПВ Корпорації "Терно - Корс"для обслуговування існуючого приміщення виробничої бази за адресою вул. Текстильна.

Головним управлінням Держкомзему в Тернопільській області в квітні 2011 року було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, про що складено відповідний акт від 04.04.2011р., відповідно до якого встановлено, що генеральним директором ВАТ "Архітектурно-будівельної науково-проектної виробничої корпорації по комплексній організації та регенерації середовища "Терно-Корс" самовільно зайнята земельна ділянка площею 0,219 із земель транспорту для розширення виробничої бази на території м. Тернополя по вул. Текстильна, 30а. Під час перевірки складено акт обстеження земельної ділянки №000064 від 04.04.2011р., в якому вказано, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку у відповідача відсутні. Внаслідок встановлених правопорушень повноважній особі відповідача винесено припис від 04.04.2011р. №000102, складено протокол про адміністративне правопорушення від 04.04.2011р. та притягнуто генерального директора відповідача до адміністративної відповідальності, винісши постанову про накладення адміністративного стягнення від 05.04.2011р. №000087, в тому числі нараховано шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в розмірі 3216,97грн.

Крім того, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області винесено постанову №24-18/11/0 про адміністративне правопорушення у сфері містобудування від 05.04.2011р., якою посадову особу товариства відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за виконання відповідачем будівельних робіт без належного дозволу та без відповідно погодженої та затвердженої проектної документації у м. Тернополі по вул. Текстильна, 30а.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (2768-14) .

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються у постійне користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) .

Відповідно до приписів ст. 19 ЗК України за цільовим призначенням землі поділяють, між іншим, на землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони. Статтею 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії, а також зміна цільового призначення земель проводиться на підставі рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 67 ЗК України, до земель транспорту належать землі надані підприємствам, установам та організаціям залізничного автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об’єктів транспорту.

Статтею 68 Земельного Кодексу України передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Таким чином, Статтею 68 ЗК України, статтею 6 Закону України "Про залізничний транспорт", статтею 23 Закону України "Про транспорт" встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України.

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що самовільним зайняттям земельної ділянки –є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України (2768-14) , та за процедурою, визначеною Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 (284-93-п) .

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач на день розгляду справи будь-яких доказів, які б свідчили про правомірність та законність користування ним спірною земельною ділянкою площею 0,219га для розширення виробничої бази на території м. Тернополя по вул. Текстильна, 30а, суду не надав.

При цьому, прокурором та позивачами також не надано передбачених діючим законодавством правовстановлюючих документів, що посвідчують право відокремленого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на земельну ділянку, що свідчить про безпідставність тверджень останніх щодо порушення прав позивача як землекористувача спірної земельної ділянки.

Щодо вимог прокурора про стягнення з відповідача збитків за самовільне зайняття земельної ділянки та незаконною порубкою захисних лісонасаджень, то слід зазначити наступне.

Відповідно до приписів ст. 22 Цивільного кодексу України, на яку посилається прокурор, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1). При цьому збитками є: "1" втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); "2" доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2). Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Під збитками відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, далі – ГК України (436-15) , розуміються втрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В силу ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктами, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків - це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками; вини.

Вимоги щодо стягнення збитків прокурор та позивач обґрунтовують порушенням відповідачем права позивача як правомочного землекористувача спірною земельною ділянкою, що полягає в незаконному та самовільному зайнятті земельної ділянки площею 0,219 га., незаконною порубкою захисних лісонасаджень та самочинному будівництві будівель і споруд (огорожа) на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка знаходиться на праві постійного користування у ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень"ДТГО "Львівська залізниця".

Однак, прокурором не доведено права ВП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень"ДТГО "Львівська залізниця"постійного користування спірною земельною ділянкою.

Крім цього, прокурором та позивачами документально не обґрунтовано віднесення зелених насаджень на спірній земельній ділянці до лісів будь-якої категорії, не наведено розрахунку заявлених до стягнення втрат лісогосподарського виробництва, а також підстави їх нарахування.

Щодо відшкодування шкоди в сумі 3216,97грн. заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, то стягнення такої передбачено Постановою про накладення адміністративного стягнення від 05.04.2011 року за № 000087, винесеною старшим державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Тернопільській області Іваськівим І.Я., а тому повторна вимога щодо стягнення шкоди є безпідставною та не може бути задоволена.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно не враховано "План границ полосы отвода линии Лановцы-Тернополь Львовоской ж.д. в административных границах Тернопольского района Тернопольськой области от км 134+020 до км151+506", розроблений в 1987 році Київським філіалом інституту "Укржелдорпроект"(проект № 459-Л) та погоджений з головним інженером - землевпорядником Тернопільського району Шведом Я.П., акт погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки (проведеного з 07.02.2011р. по 25.02.2011р.) з додатком, які на його думку свідчать про те, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні позивача, то слід зазначити, що названі вище документи не є належними і допустимими доказами права постійного користування земельною ділянкою в силу приписів ст.ст. 116, 125, 126 ЗК України, а тому господарський суд Тернопільської області правомірно не взяв їх до уваги.