Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г

суддів: Агрикової О.В.

Сухового В.Г.

секретар судового засідання: Лесковець В.П.,

в судове засідання з’явились представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.11.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 23.06.2010 року,

розглянувши апеляційну скаргу фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю,

на рішення господарського суду міста Києва від 14 грудня 2011 року,

у справі № 30/207 (суддя Ващенко Т.М.),

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", м. Київ,

до фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ,

про стягнення 104 495 грн. 19 коп.,

ТОВ "Ласка Лізинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до фірми "Т.М.М." - ТОВ про стягнення заборгованості, неустойки, інфляційних витрат та 3% річних у сумі 104 495 грн. 19 коп. (а.с. 5-8).

Рішенням господарського суду міста Києва від 14 грудня 2011 року по справі № 30/207 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з фірми "Т.М.М." - ТОВ на користь ТОВ "Ласка Лізинг" 99 895 грн. 85 коп. основного боргу, 1 027 грн. 31 коп. збитків від інфляції, 579 грн. 34 коп. 3% річних, 2 993 грн. 26 коп. неустойки, 1 044 грн. 95 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 122-126).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14 грудня 2011 року у справі № 30/207 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неврахуванням місцевим господарським судом неправомірності розрахунків за Договором фінансового лізингу в іноземній валюті. Також, скаржник вважає, що договір фінансового лізингу №1287/04/2008 від 11 квітня 2008 року за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2012 року прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 03 лютого 2012 року.

У судовому засіданні 03 лютого 2012 року представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14 грудня 2011 року по справі № 30/207 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти вимог та доводів апеляційної скарги та просив залишити спірне рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 03 лютого 2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

20 березня 2007 року між ТОВ "Ласка Лізинг" (лізингодавець) та фірмою "Т.М.М."-ТОВ (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 710/03/2007 (надалі-Договір) (а.с. 17-26), відповідно до умов якого Лізингодавець зобов’язався набути у свою власність транспортний засіб (Майно) згідно з установленою Лізингоодержувачем специфікацією: Краново-маніпуляторну установку Palfinger РК 18500С (дві одиниці), рік випуску 2007 і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач, зобов’язався прийняти його на умовах договору.

Відповідно до п. 2.3 Договору вартість Майна, що передається Лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 92 200 у.о, в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 15366,67 у.о., виражена в гривнях України.

На виконання договору позивачем наданий в користування відповідача дві краново-маніпуляторні установки Palfinger РК 18500С, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000444 від 14 листопада 2007 року та № РН-0000445 від 29 листопада 2007 року, а також довіреністю серії ЯОД № 847039 від 05 листопада 2007 року. Вартість переданого майна складає 619 400 грн. 98 коп. (а.с. 30-32).

Умовами п.7.1 договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно з п. 7.1.1 договору.

Пунктом 7.1.1. Договору визначені такі поняття:

- "Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 20 березня 2007 року;

- "Курс2" курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток №1) до договору.

Відповідно до п. 7.1.2. Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно з "Графою 3" Додатку №1 до договору на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2". При цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 та "Курсу1".

Згідно п. 7.4 Договору лізингоодержувач зобов’язується вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, вказані в Додатку №1 до договору. Сума авансового платежу, що підлягає сплаті в гривні, розраховується як проведення суми авансового платежу, вказаного в Додатку №1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату, встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів застосовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, встановлену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів починаючи з відповідної дати, встановленої для проведення платежу відповідно до Додатку №1 до договору.

Відповідно до п. 7.5. Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів (п. 7.6. Договору). Сторони підписали та скріпили печатками товариств графік внесення платежів (а.с. 29).

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 цього ж Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України визначено, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (436-15) , інших актів цивільного законодавства.

В силу ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно графіку внесення лізингових платежів та з урахуванням вимог п. 7.8 Договору відповідач у період з квітня по липень 2011 року зобов’язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 1712,03 у.о., що у гривневому еквіваленті на день нарахування лізингових платежів становить 99 895 грн. 28 коп.

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх обов’язків щодо оплати лізингових платежів, за період з лютого по червень 2011 року за ним утворилась заборгованість у розмірі 99 895 грн. 28 коп. Слід наголосити, що відповідач не надає доказів оплати суми основної заборгованості.

Таким чином, позов у частині вимог про стягнення з відповідача суми основної заборгованості заявлено правомірно та обґрунтовано, а тому підлягає задоволенню.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду відхиляє твердження скаржника щодо нечинності договору та неправомірності розрахунків за договором фінансового лізингу в іноземній валюті з огляду на наступне.

В силу ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

При цьому, відповідно до ст. 533 ЦК України, виконуватися грошове зобов'язання повинно в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відтак, сторони, визначивши у договорі фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, не порушили вищенаведені норми матеріального права. Законодавчими актами визначено національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак вони не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

У постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року по справі № 12/149 зазначено, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Крім того, питання недійсності договору фінансового лізингу № 710/03/2007 в частині розрахунків вже вирішувалось господарськими судами першої та апеляційної інстанції у справі № 4/337, які не знайшли підстав для визнання недійсним договору.

В силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Згідно з п. 9.5. Договору у випадку, якщо Лізингоодержувач (Відповідач) у встановлені Договором строки не здійснює оплату встановлених Договором платежів, то Лізингодавець (Позивач) вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п’ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а Лізингоодержувач (Відповідач) зобов’язується її сплатити.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку правильності нарахування неустойки, інфляційних втрат та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "ЛІГА:Еліт 8.2.3", колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила що місцевим господарським судом правильно визначено та правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1 027 грн. 31 коп. інфляційних, 579 грн. 34 коп. трьох відсотків річних та 2 993 грн. 26 коп. неустойки.

Беручи до уваги те, що до фактичних обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано і правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні скарги апелянта необхідно відмовити.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Рішення господарського суду міста Києва від 14 грудня 2011 року по справі № 30/207 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга фірми "Т.М.М." – товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 14 грудня 2011 року задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

1. Апеляційну скаргу фірми "Т.М.М." – товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 14 грудня 2011 року у справі № 30/207 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14 грудня 2011 року по справі № 30/207 залишити без змін.

3. Справу № 30/207 повернути до господарського суду міста Києва.

постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.