17/300 Про стягнення неустойки та збитків за невиконання обов'язку по оплаті поставленого за умовами спірного договору товару - 23.11.2010 Прийняття

Закрите акціонерне товариство "Інформаційні комп’ютерні системи" (далі – позивач) у червні 2010 року звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" (далі – відповідач ) про стягнення з відповідача на користь позивача 159407,63 грн. пені, 45568,50 грн. інфляційних, 24837,63 грн. 3% річних,,61 грн.,2298,14 грн. витрат із сплати державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2010р. позов Закритого акціонерного товариства "Інформаційні комп’ютерні системи" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 45568,50 грн. інфляційних, 24837,63 грн. 3% річних, 704,06 грн. державного мита та 72,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати частково, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з’ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Крім того, апелянт зазначив, що зобов’язання відповідача по сплаті пені були відстрочені законом "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) на період дії мораторію, але підлягають виконанню відповідачем в залежності від дати початку перебігу строку позовної давності для відповідного зобов’язання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. у справі № 17/300, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

В судове засідання Київського апеляційного господарського суду 02.11.2010р. представники сторін не з’явилися, були належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду України від 11.10.2010р. та поштовими повідомленнями № 12576866 та №12576858.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 23.11.2010р. відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2010р. по справі № 17/300 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2010р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства "Інформаційні комп’ютерні системи" – без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 01.02.2008р. позивач (виконавець) та відповідач (замовник) уклали договір № 0252-СКб (далі - договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є зобов’язання позивача комплексно та систематично передавати у власність відповідачу обладнання систем охоронної та пожежної сигналізації та виконувати монтажно-налагоджувальні роботи по системам охоронної та пожежної сигналізації в приміщеннях для розміщення відокремлених структурних підрозділів (філій, відділень) відповідача, а відповідач зобов’язався приймати та своєчасно оплачувати вартість обладнання та виконані роботи на умовах цього договору та відповідних додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 6.1 договору в разі виникнення спорів при виконанні сторонами цього договору сторони приймають усіх заходів для їх вирішення шляхом переговорів. У випадку неможливості їх врегулювання шляхом переговорів сторони звертаються до господарського суду згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2009р. у справі № 17/228 за позовом Закритого акціонерного товариства "Інформаційні комп’ютерні системи" до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" про стягнення 2402470,60 грн. частково задоволено позовні вимоги позивача та стягнуто з відповідача 2398342,31 грн. основного боргу за договором.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. 1 ст. 4- 5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в редакції яка діяла на дату винесення рішення у справі № 17/228: - рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу (ч. 3); у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією (ч. 4).

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2009р. у справі № 17/228 набрало законної сили з 05.10.2009р. і факти, встановлені в ньому, доводити не треба.

Вказаним рішенням, зокрема, встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 2398342,31 грн., строк оплати спірної заборгованості настав 24.06.2009р.

На день прийняття рішення суду в цій справі відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2009р. у справі № 17/228 не виконано, спірна заборгованість за договором в сумі 2398342,31 грн. не сплачена, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) є порушенням зобов’язання.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідач несвоєчасно виконав свої обов’язки по оплаті виконаних позивачем за договором робіт та поставки обладнання.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Так, відповідач не надав ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції жодного доказу на підтвердження того, що він здійснював будь-які дії, спрямовані на перерахування позивачу на виконання умов спірного договору коштів.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач нараховує три проценти річних та збитки від інфляції за період з 11.02.2010р. по 16.06.2010р., посилаючись на те, що постановами Національного банку України № 59 від 10.02.2009р. і № 452 від 05.08.2009р. у відповідача було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", заборонено нарахування штрафний санкцій.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції у ст. 625 Цивільного кодексу України йдеться не про відповідальність боржника у вигляді фінансових санкцій за порушення грошового зобов’язання, а надається право кредитору вимагати від боржника сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, що є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

При цьому, положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в незалежності від наявності вини у його діях.

З огляду на викладене та як правильно встановлено судом першої інстанції, віднесення сторонами сум інфляційних втрат та процентів річних до фінансових (економічних) санкцій, які не нараховуються протягом дії мораторію за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань згідно норм ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", є помилковим.

Так, у рішенні Господарського суду міста Києва від 23.09.2009 р. у справі № 17/228 встановлено, що строк платежу за договором настав 24.06.2009р. та тривав після введення мораторію та призначення тимчасової адміністрації відповідача Постановою Національного банку України від 10.02.2009р. № 59 "Про призначення тимчасової адміністрації у Відкритому акціонерному товаристві Комерційному банку "Надра". За таких обставин дія мораторію не поширювалася на правовідносини сторін, які виникли на підставі договору, в тому числі на обов’язок відповідача із сплати боргу. Обов’язок відповідача із сплати боргу тривав й станом на 05.08.2009р., коли набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків" (1617-17) , яким ч. 4 ст. 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність" було викладено у новій редакції, відповідно до положень якої мораторій не поширюється на зобов’язання, які пов’язані з обслуговуванням господарської діяльності банку.

При цьому наведений у ч. 4 ст. 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність" перелік таких зобов’язань не є вичерпним, а враховуючи предмет укладеного сторонами договору, зобов’язання відповідача перед позивачем за його умовами є зобов’язаннями, пов’язаними з обслуговуванням господарської діяльності банку.

Отже, позивач має право вимагати стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних за весь період існування спірної заборгованості. Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача три проценти річних та збитків від інфляції за період з 11.02.2010 р. по 16.06.2010 р.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 24837,63 грн. та збитків від інфляції в сумі 45568,50 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої договором відповідальності.

Відповідно до п. 5.3 договору у випадку порушення відповідачем термінів оплати більш ніж на п’ять робочих днів, відповідач зобов’язаний виплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення виконання грошових зобов’язань.

Так, позивач нараховує відповідачу пеню за період з 18.02.2010 р. по 16.06.2010 р.

Проте, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що умови договору не містять умов, якими встановлено інший строк ніж встановлено ч. 6 ст. 32 Господарського кодексу України, протягом якого позивач має право нараховувати пеню.

Як було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2009 р. у справі № 17/228, строк оплати спірної заборгованості настав 24.06.2009 р. Водночас, у п. 5.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення замовником термінів оплати більш ніж на 5 робочих днів, замовник зобов’язаний виплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення виконання грошових зобов’язань. Отже, у позивача виникло право нараховувати пеню за прострочення оплати за договором 02.07.2009р.

Відтак, відповідно до приписів ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, правомірним є нарахування пені за прострочення виконання вказаного грошового зобов’язання в період з 02.07.2009 р. по 02.01.2010 р.

Позивач нарахував та просить стягнути пеню за період з 18.02.2010 р. по 16.06.2010 р. За таких обставин позивач вимагає стягнення пені за період, який настав після припинення права нарахування пені відповідно до приписів ст. 232 Господарського кодексу України, а тому його вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 159407,63 грн. задоволенню не підлягають як безпідставні.

Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта про правомірність нарахування пені за порушення виконання відповідачем зобов’язання щодо сплати основного боргу, що виник під час дії мораторію, саме з дати закінчення мораторію, оскільки як правильно встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2009 р. у справі № 17/228 на правовідносини сторін за договором дія мораторію не поширювалася згідно ст.ст. 58, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" так як зобов’язання між сторонами виникли щодо обслуговування господарської діяльності банку - відповідача.

Інші доводи наведені Закритим акціонерним товариством "Інформаційні комп’ютерні системи" в апеляційній скарзі колегією суддів також до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.