28/5005/16403/2011 Про визнання недійсним договору складського зберігання зерна - 01.02.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Верхньодніпровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2011р. у справі № 28/5005/16403/2011

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Верхньодніпровськ

до фермерського господарства "Прерія", с. Дружба

про визнання недійсним договору,

В листопаді 2011року фізична особа –підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір складського зберігання зерна від 26.11.2008р. у зв'язку із відсутністю документів на право власності даного зерна соняшника та просить стягнути з фермерського господарства "Прерія" судові витрати.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2011р. у справі № 28/5005/16403/2011 (суддя –Манько Г.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду позивач по справі подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі позивач, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі скаржник вказує, що відповідач перевищуючи свої повноваження та порушуючи норму закону пред’являє зерно, на яке не має право власності, а договір складського зберігання зерна від 26.11.2008р. не має жодної юридичної сили і є не дійсним, тому заборгованість є безпідставною.

В судовому засіданні 01.02.2012 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь головуючого судді –доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 26.11.2008р фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та фермерським господарством "Прерія" було підписано договір складського зберігання зерна. За умовами якого, поклажодавець зобов'язаний передати зерно, а зерновий склад зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором, в кількості 124 830 кілограмів.

Сторони у Договорі погодили тарифи на послуги зернового складу.

Сторонами погоджено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань з урахуванням цін на день реалізації.

У Договорі сторони погодили предмет договору, строки та порядок поставки товару, порядок приймання товару, ціна та умови зберігання, гарантії та відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок зміни умов договору, дострокове розірвання договору, розв’язання спорів.

У відповідності до приписів ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України спірний Договір викладений у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Сторони досягли згоди з усіх його істотних умов.

30.04.2009 року, позивач придбав у ФГ "Прерія", 10000 кілограм, зерна соняшнику, з числа переданого йому на зберігання, згідно договору зберігання віл 26.11.08 року. Таким чином, станом на 01.05.2009 року, у позивача на зберіганні залишилося перебувати 114 830 кілограм зерна соняшнику, яке належало ФГ "Прерія". У травні 2009 року, ФГ "Прерія"пред'явила позивачу претензію №1, згідно з якою просила, або придбати 114 830 кг, зерна соняшнику, яке знаходилися у позивача на зберіганні, або повернути зазначену кількість зерна соняшнику його власнику, ФГ "Прерія". Позивач у своїй відповіді на претензію № 1, фактично відмовився від придбання 114 830 кг, зерна соняшника.

У червні 2009 року, ФГ "Прерія"пред'явила позивачу претензію № 2, згідно з якої просила повернути ФГ "Прерія"114 830 кг, зерна соняшника, яке знаходилося у позивача на зберіганні, у термін до 25.06.2009 року. Позивач у своїй відповіді на претензію № 2, фактично відмовився від повернення 114 830 кг, зерна соняшника, його власнику, ФГ "Прерія".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2011р. по справі №13/5005/11373/2011 позовна заява відповідача була задоволена і з ФОП ОСОБА_3 було стягнуто збитки за договором від 26.11.2008р., складського зберігання зерна, у вигляді вартості втрачених 114 830кг, зерна соняшника в розмірі 584 633грн.

Під час розгляду вищезазначеної справи на рахунок відповідача надійшли грошові кошти в сумі 1000 грн., підтвердженням чого є квитанція від 01.11.2011р., в якій чітко вказано, що платіж здійснено за соняшник згідно договору складського зберігання зерна від 26.11.2008р.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною другою статті 207 Господарського кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Схвалення правочину, можливе, зокрема, шляхом конклюдентних дій, які свідчать про прийняття до виконання правочину (виплата контрагенту грошової суми, прийняття або передання майна тощо). Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що здійснення часткової оплати за виконанні послуги, прийняття товару свідчать про прийняття до виконання договору від 26.11.2008р.

Колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області відповідає чинним нормам матеріального та процесуального законодавства, встановленим фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Рішення суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Верхньодніпровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2011р. у справі № 28/5005/16403/2011 залишити без змін.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.