7/17-3699-2011 Про ліквідацію банкрута та припинення провадження у справі - 31.01.2012 Прийняття

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16 вересня 2011 р. за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тюнінг-Сервіс Клуб Маршал"(далі –ТОВ "Тюнінг-Сервіс Клуб Маршал") було порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторай"(в подальшому –ТОВ "Авторай") у порядку, передбаченому ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(надалі за текстом –Закон про банкрутство) у зв’язку з відсутністю керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Постановою господарського суду Одеської області від 06.10.2011 р. ТОВ "Авторай"визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру та ліквідатором банкрута призначено ініціюючого кредитора –ТОВ "Тюнінг-Сервіс Клуб Маршал", якого зобов’язано повідомити усіх кредиторів та здійснити інші заходи відносно банкрута відповідно до вимог Закону про банкрутство (2343-12) .

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.11.2011 р. (суддя Лепеха Г.А.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута; юридичну особу –ТОВ "Авторай"припинено; зобов’язано державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення припинення цієї юридичної особи; кредиторську заборгованість банкрута списано як безнадійну; припинено повноваження ліквідатора та провадження у справі.

Не погоджуючись з цією ухвалою, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра"в апеляційній скарзі просить її скасувати та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, оскільки ліквідатором не було здійснено усі заходи з виявлення і пошуку майна банкрута, не перевірено наявність у банкрута у заставі рухомого чи нерухомого майна, у зв’язку з чим банк, як заставний кредитор, не був повідомлений та залучений до участі у справі, чим порушено вимоги ч. 6 ст. 14 Закону про банкрутство.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, у разі, якщо громадянин-підприємець –боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Виходячи з п. 104 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" (v0015700-09) наявність усіх передбачених підстав, визначених ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, не вимагається, що спростовує твердження апелянта про необхідність наявності декількох ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 93 ЦК України та положень абзацу 6 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців"місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України (ч. 1 ст. 17 вказаного Закону).

В Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (ч. 5 цієї статті).

За приписами частин 1, 3 ст. 18 цього Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Тому відповідно до вимог статті 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є зазначені витяг чи довідка.

Заява кредитора про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Авторай"за спрощеною процедурою обґрунтована актами перевірки місцезнаходження підприємства-боржника, однак належні докази відсутності юридичної особи за місцезнаходженням (відповідні витяг чи довідка) разом з цією заявою не надані, але подані ініціюючим кредитором пізніше та долучені до матеріалів справи.

Колегія суддів зазначає, що відповідний доказ відсутності юридичної особи за місцезнаходженням повинен бути наданий заявником саме разом із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 52 Закону про банкрутство.

До того ж, частиною 3 статті 6 Закону про банкрутство встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому, ч. 3 ст. 6 згаданого Закону є загальною, а стаття 52 Закону про банкрутство передбачає спеціальні норми, які регулюють банкрутство за спрощеною процедурою.

У зв’язку з цим існують дві особливості, що притаманні процедурі, яка регулюється ст. 52 Закону про банкрутство, в площині безспірності грошових вимог, а саме - справа про банкрутство відсутнього боржника може бути порушена незалежно від розміру грошових вимог кредитора, які повинні мати безспірний характер, а також незалежно від спливу трьохмісячного строку, передбаченого ч. 3 ст. 6 Закону, встановленого для їх погашення, всі інші підстави для порушення провадження у справі про банкрутство, у тому числі вимоги до складу вимог ініціюючого кредитора, регулюються загальними нормами Закону (2343-12) .

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд у постанові від 21.12.2010 р. у справі № 01/1074.

Застосовуючи зазначені положення Закону (2343-12) , слід виходити із системного аналізу норм Закону (2343-12) , зокрема положень статті 1, якими дано визначення поняття "безспірні вимоги кредиторів". Такими є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (абзац восьмий статті 1 Закону).

Отже, за Законом про банкрутство (2343-12) вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" (v0015700-09) зазначено, що за змістом частини третьої статті 6 та частин першої і восьмої статті 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише в разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність. Безспірність вимог кредитора (кредиторів) за грошовими зобов'язаннями підтверджується виконавчими документами, виключний перелік яких передбачено у ч. 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому безспірність вимог кредиторів повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство. Даної правової позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 22.09.2009 року № 50/74.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги ТОВ "Тюнінг-Сервіс Клуб Маршал"обґрунтовані договором про надання інформаційно-консультаційних послуг від 10.06.2011 р., актом здачі-прийняття робіт на суму 8 333,33 грн. без урахування ПДВ, податковою накладною, актом звіряння взаєморозрахунків, претензією на суму 10 000 грн. та відповіддю боржника з визнанням зазначеної заборгованості як безспірної.

Таким чином, ініціюючим кредитором не були надані докази безспірності своїх вимог до боржника.

Крім цього, у відповідності до ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: аналізує фінансове становище банкрута; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно до ч. 1 ст. 26 зазначеного Закону, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що з метою пошуку майна банкрута ліквідатором були направлені запити лише до УДАІ УМВС України в Одеській області та до КП "Одеське МБТІ та РОН"щодо надання відомостей про зареєстровані на праві власності транспортні засоби та нерухомість.

Між тим, ліквідатором не було виявлено усіх можливих майнових активів ТОВ "Авторай", так як не направлялись запити до Державного земельного кадастру на предмет виявлення у банкрута на праві власності земельних ділянок; не вчинено запити до Інспекції державного технічного нагляду за технічним станом сільськогосподарських машин та обладнання Одеської обласної державної адміністрації; не запитані дані від Державної виконавчої служби щодо наявності у банкрута виконавчих проваджень щодо стягнення кредиторської чи дебіторської заборгованості.

До того ж, не було досліджено, на підставі даних органу податкової служби, про всі відкриті у банківських установах рахунки; не отримано інформації про майно, що є предметом застави (іпотеки), згідно з даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виносячи оскаржувану ухвалу, невірно встановив обставини справи, а тому надав цим правовідносинам помилкову юридичну оцінку.

Відповідно до ч. 7 ст. 106 ГПК України у випадках скасування апеляційною інстанцією, зокрема, ухвал про припинення провадження у справі, справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

При новому розгляді суду першої інстанції слід встановити наведені вище обставини у відповідності до вимог Закону про банкрутство та статті 43 ГПК України, дати їм належну юридичну оцінку й дослідити наявність усіх правових ознак можливості подальшого здійснення процедури банкрутства ПП "Авторай".

Керуючись ст. ст. 101- 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"задовольнити, а ухвалу господарського суду Одеської області від 15.11.2011 р. по справі № 7/17-3699-2011 – скасувати.