Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

Від позивача: Семиріч Д.В. (дов. №18/01-01 від 18.01.2010);

Від відповідача: не з’явився;

Від прокуратури: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратура з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.09.2010

у справі № 46/283 ( .....)

за позовом Відкрите акціонерне товариство "Рокитнянський спецкар"єр"

до Дочірнє підприємство "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 696419,87 грн.

за участю Прокуратури з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.09.2010 у справі №46/283 позов задоволено частково: стягнуто з Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Відкритого акціонерного товариства "Рокитнянський спецкар’єр" 282 725,05 грн. - збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, 52 812,11 грн. - 3 % річних та судові витрати; в решті частини позову відмовлено.

Прокурор з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2010 у справі №46/283 в частині стягнення збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції та 3 % річних, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевим господарським судом прийнято з порушенням норм процесуального права, а саме, судом першої інстанції не витребувано додаткові докази.

Також, скаржник ставить під сумнів розмір коштів, що були стягнуті з відповідача в ході виконавчого провадження, а також дати платіжних операцій, оскільки таке виконавче провадження є зведеним і в його рамках відбувається примусове виконання за наказами №6/499 від 24.03.2009 та 36/416 від 20.08.2009.

Скаржник зазначає, що невиконання умов спірного Договору мало місце не з вини відповідача, а за умов, що сталися поза його особистої причетності, і це є підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

Крім того, прокурор в апеляційній скарзі вказує на те, що інфляційні та 3 % річних у даній справі, на його думку, є відносинами, подібними за змістом відносинам, що регулюють стягнення штрафних санкцій, а отже, до них також може бути, у виняткових випадках, застосовано зменшення їх розміру.

Ухвалою від 15.10.2010 розгляд апеляційної скарги було призначено на 16.11.2010.

В судове засідання представник позивача з’явився, заперечив проти доводів апеляційної скарги, представники відповідача та прокуратури не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 (v_289800-97) із змінами та доповненнями станом на 19.07.2010р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання (том 2 а.с. 3,4), по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду м.Києва за наявними у справі матеріалами без представників відповідача та прокуратури.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне:

Відкрите акціонерне товариство "Рокитнянський спецкар’єр" звернулось до Господарського суду м. Києва про стягнення з Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 282 725,05 грн. - втрат від інфляції, 52 812,11грн. - 3 % річних та 360 882,71 грн. - пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що інфляційні, 3 % річних та пеня були нараховані на суму простроченого грошового зобов’язання з оплати вартості поставленого товару за Договором № 11/03 від 15.03.2006, які стягнуті за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 6/499 від 12.02.2009.

У відзиві на позовну заяву відповідач повністю заперечує проти позовних вимог, вказуючи на відсутність підстав для стягнення з підприємства пені за розрахунком позивача, який не відповідає нормам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також на те, що позивач не підтвердив належними доказами факт несплати відповідачем заборгованості та її розміру. Крім того, відповідач посилається на відсутність його вини у неспроможності погасити кредиторську заборгованість, посилаючись на історію створення підприємства та джерела отримання ним коштів (бюджетне фінансування з суворим цільовим призначенням).

Помічник прокурора підтримав позицію відповідача та просив відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між Відкритим акціонерним товариством "Рокитнянський спецкар’єр" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовник) було укладено Договір поставки № 11/03 від 15.03.2006 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов’язався передати замовнику передбачену договором продукцію, а останній зобов’язався прийняти її та оплатити на умовах даного договору.

Виконуючи умови Договору, позивач в період з 18.06.2008р. по 31.10.2008р. поставив відповідачеві, а останній прийняв товар (щебеневу продукцію) загальною вартістю 4 335 052,05 грн., але оплатив її частково, лише у сумі 99 772,10 грн., у зв’язку з чим у Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" виникла заборгованість перед ВАТ "Рокитнянський спецкар’єр" у сумі 4 255 279,95 грн.

В подальшому, у грудні 2008 року позивач звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 4 255 279,95 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2009 р. у справі № 6/499 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Рокитнянський спецкар’єр" до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" позовні вимоги задоволенні; стягнуто з відповідача 4 255 279,95 грн. - боргу за поставлений товар, 196 106,57 грн. - інфляційних, 35 486,27 грн. - 3 % річних, 283 890,20 грн. - пені, 25 500,00 грн. - державного мита та 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме із зазначеного рішення, стягнення з відповідача пені та 3 % річних було з моменту прострочення відповідача по 20.01.2009 р., інфляційних - по грудень 2008 р.

В свою чергу, згідно із банківських виписок з особового рахунку позивача 04.06.2009 р., 11.08.2009 р. та 23.10.2009 р. на його рахунок Головним управлінням юстиції у м. Києві за наказом від 24.03.2009 р. № 6/499 перераховано 23748,16 грн., 102 656,04 грн. та 10 913,22 грн.

В ст. 534 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу, позивач зарахував отримані кошти для погашення боргу відповідача у наступній черговості: 23 748,16 грн. - у рахунок часткового погашення державного мита; 102 656,04 грн. - у рахунок погашення державного мита у розмірі 1 751,84 грн., у рахунок погашення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн., у рахунок погашення 3 % річних у розмірі 35 486,27 грн. та у рахунок часткового погашення пені у розмірі 65 299,93 грн.; 10 913,22 грн. - у рахунок часткового погашення пені.

Тобто, станом на 01.04.2010 р. позивачу погашено 25 500,00 грн. - державного мита, 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 35 486,27 грн. - 3 % річних та 76 213,15 грн. - пені, внаслідок чого не погашеною залишилася сума основного боргу у розмірі 4 255 279,95 грн., 196 106,57 грн. - втрат від інфляції та 207 677,05 грн. - пені.

У вересні 2009 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення пені, втрат від інфляції та 3 % річних у зв'язку з

простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання (несплатою протягом січня - серпня 2009 року суми боргу у розмірі 4 255 279,95 грн. за отриманий з 18.06.2008 р. по 31.10.2008 р. товар).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2009 р. у справі № 16/587 з відповідача на користь позивача було стягнуто 351 016,90 грн. - втрат від інфляції, 77 994,03 грн. - 3 % річних, 4 290,00 грн. - державного мита та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В подальшому, у січні 2010 р. позивач звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача пені, втрат від інфляції та 3 % річних у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання останнім, а саме: несплатою протягом вересня та жовтня 2009 року суми боргу у розмірі 4 255 279,95 грн. за отриманий з 18.06.2008 р. по 31.10.2008 р. товар. За вказаними позовними вимогами позивача 11.03.2010 р. Господарським судом міста Києва було винесено рішення у справі № 38/70 та стягнуто з відповідача на користь позивача 72 646,14 грн. - втрат від інфляції, 21 334,70 грн. - 3 % річних, 145 787,06 грн. - пені, 2 397,68 грн. - державного мита та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Тобто, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач звертався до суду з позовом про стягнення пені, втрат від інфляції та 3 % річних за період по 31.10.2009 р.

Оскільки оплата заборгованості у розмірі 4 255 279,95 грн. відповідачем не проводилася, 02.02.2010 р. позивач направив відповідачу вимогу № 12 від 01.02.2010 р. про сплату 85 526,87 грн. – втрат від інфляції, 21 334,70 грн. - 3 % річних та 145 787,06 грн. - пені за період листопада –грудня 2009 року.

В подальшому, 16.03.2010 позивач знову направив на адресу відповідача вимогу №09/03-01 від 09.03.210 р. про сплату 158 900,66 грн. - втрат від інфляції, 20 635,19 грн. - 3 % річних та 141 007,15 грн. - пені за прострочення виконання грошового зобов’язання у сумі 4 255 279,95 грн. за період з січня по лютий 2010 року.

26.05.2010 р. позивач надіслав відповідачу ще одну вимогу № 16/04-01 від 16.04.2010 р. про сплату 38 297,52 грн. - втрат від інфляції, 10 842,22 грн. - 3 % річних та 74088,50 грн. - пені за прострочення виконання того ж грошового зобов’язання за березень 2010 року.

Відповіді на зазначені вимоги відповідач позивачу не надав.

Незважаючи на рішення судів, відповідач ні в добровільному, ні в примусовому порядку не сплачує позивачу заборгованість за поставлений товар, в зв’язку з чим позивач правомірно продовжує нараховувати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

Відповідно до приписів ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (списання коштів з рахунку божника та зарахування їх на рахунок кредитора). Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється.

Так, у червні 2010 року позивач звернувся до Господарського суду м.Києва з даним позовом про стягнення з відповідача 282 725,05 грн. - інфляційних, 52 812,11 грн. - 3 % річних та 360 882,71 грн. - пені, нарахованих на суму простроченого грошового зобов’язання з оплати вартості поставленого товару за Договором у сумі 4 255 279,95 грн. за період з 01.11.2009 р. по 31.03.2010 р., посилаючись при цьому на п. 5.5 Договору, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу (далі - ЦК України (435-15) ), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ), в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами або договором.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов’язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ст.. 692 ЦК України (435-15) ).

Приписами ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов’язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій –неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором.

Оскільки у ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховуючи штрафні санкції відповідачеві, позивач керувався саме даною нормою законодавства.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Пунктом 5.5 Договору за порушення замовником строків оплати продукції постачальник має право нарахувати пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, щодо якої мало місце прострочення строків оплати за кожний день такого прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування позивачем пені за прострочення сплати боргу у розмірі 4 255 279,95 грн. проведено не за шестимісячний період від дати, коли зобов’язання мало бути виконано, а тому позовні вимоги про стягнення пені у сумі 360 882,71 грн. є необґрунтовані.

Відповідно до ст..625 ЦК України (435-15) боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів погашення заборгованості у сумі 4 255 279,95 грн., в зв’язку з чим позовні вимоги про стягнення 3 % річних у сумі 52 812,11 грн. та 282 725,05 грн. інфляційних за період листопад 2009 – березень 2010 років є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.

Колегія суддів критично ставиться до того, що скаржник ставить під сумнів, що кошти стягнуті з відповідача в ході виконавчого провадження, в зв’язку з тим, що таке виконавче провадження є зведеним і в його рамках відбувається примусове виконання за наказами №6/499 від 24.03.2009 та 36/416 від 20.08.2009, оскільки подані позивачем виписки з його особового рахунку є беззаперечним доказом заявлених позовних вимог, адже вказані банківські виписки сформовані саме банківською установою, а не позивачем, кошти перераховані за призначенням платежу, що чітко вказувався платником (органом виконання судових рішень) і таке призначення платежу позивач не міг визначити або ж змінити самостійно.

В ст. 534 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу, позивач зарахував отримані кошти для погашення боргу відповідача у наступній черговості: 23 748,16 грн. - у рахунок часткового погашення державного мита; 102 656,04 грн. - у рахунок погашення державного мита у розмірі 1 751,84 грн., у рахунок погашення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн., у рахунок погашення 3 % річних у розмірі 35 486,27 грн. та у рахунок часткового погашення пені у розмірі 65 299,93 грн.; 10 913,22 грн. - у рахунок часткового погашення пені.

Стосовно посилань прокурора на те, що невиконання умов спірного Договору сталося не з вини відповідача, а за умов, що сталися поза його особистої причетності, і це є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, то колегія суддів приймає до уваги дане посилання, однак воно не є підставою для відхилення позовних вимог, оскільки нормами ч. 1 ст. 625 ЦК України чітко визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, прокурор в апеляційній скарзі вказує на те, що інфляційні та 3 % річних у даній справі, на його думку, є відносинами, подібними за змістом відносинам, що регулюють стягнення штрафних санкцій, а отже до них також може бути у виняткових випадках застосовано зменшення їх розміру, однак, слід зазначити, що таке твердження є незрозумілим, оскільки інфляційні та річні є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань, і вони не є неустойкою, їх правова природа інша. В свою чергу, відповідно до ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки, на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. При цьому, діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

Таким чином, реалізація позивачем свого права на звернення до суду щодо стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманої продукції за договором і ухвалення у зв'язку з цим судового рішення, не позбавляє позивача права на стягнення матеріальних втрат у вигляді 3% річних, індексу інфляції, понесених ним внаслідок несплати відповідачем спірної суми.

Крім того, чинним законодавством не передбачено зменшення сум саме 3% річних та інфляційних.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2010 у справі №46/283 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст..ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

1. Апеляційну скаргу Прокурора з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області на рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2010 у справі №46/283 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2010 у справі №46/283 залишити без змін.

3. Матеріали справи №46/283 повернути до Господарського суду міста Києва.