17/299 Про стягнення неустойки за прострочку виконання грошових зобовязань - 15.11.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду від 08.09.2010 р. по справі № 17/299 позов задоволено частково: з ВАТ "Надра" стягнуто на користь ЗАТ "Інформаційні комп’ютерні системи" 94 241,49 грн. збитків від інфляції, 51 367,39 грн. трьох відсотків річних, 1 456, 09 грн. витрат по сплаті держмита та 72,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що при прийнятті рішення по суті спору місцевим судом не взято до уваги, що позивачем правомірно нараховано пеню з дати закінчення дії мораторію за порушення виконання відповідачем зобов’язань щодо сплати основного боргу, який виник під час дії мораторію, тощо.

Відповідач також не погоджуючись з рішенням місцевого суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити з огляду на відсутність прострочення грошового зобов’язання після набуття рішенням про стягнення грошових коштів законної сили. Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, сторонами якого є кредитор та боржник. Таким чином, місцевим судом безпідставно застосовано до правовідносин, які виникли під час здійснення виконавчого провадження норм, які стосуються прострочення грошового зобов’язання, тощо.

В судовому засіданні представники апелянтів доводи своїх скарг підтримали, просили їх задовольнити за наведених в скаргах підстав.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарги не підлягають задоволенню за таких обставин.

Так, 30.06.2010 р. ЗАТ "Інформаційні комп’ютерні системи" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ВАТ "Надра" про стягнення 94 241,49 грн. інфляційних втрат, 51 367,39 грн. трьох відсотків річних та 329 675,35 грн. пені. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що невиконання відповідачем свого обов’язку по оплаті поставленого за договором № 0253-Скб від 01.02.2008 р. товару встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 26.08.2009 р. у справі № 37/518, яке набрало законної сили та відповідачем не виконано. Основний борг виник під час дії мораторію. Оскільки постановами Національного банку України № 59 від 10.02.2009 р. і № 452 від 05.08.2009 р. у відповідача було введено мораторій, протягом дії якого заборонено нарахування штрафних санкцій, пеню позивач нараховував з 18.02.2010 р., тобто через 5 днів з дати закінчення мораторію, а три проценти річних та збитки від інфляції - з 11.02.2010 р.. Таким чином, станом на 16.06.2010 р. позивач просив стягнути з відповідача 94 241,49 грн. інфляційних втрат, 51 367,39 грн. трьох відсотків річних та 329 675,35 грн. пені, тощо.

До матеріалів справи долучено відзив ВАТ "Надра" на позовну заяву, згідно якого відповідальність за неналежне виконання судових рішень повинно бути покладено на органи Державної виконавчої служби, тощо.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши обставини справи, дослідивши надані ними письмові докази й положення чинного законодавства, дійшов висновку про підставність й обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 94 241,49 грн. збитків від інфляції, 51 367,39 грн. трьох відсотків річних, а відтак їх задовольнив, в іншій частині позовних вимог відмовив.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд встановив, що рішенням господарського суду міста Києва від 26.08.2009 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2009 р. у справі № 37/518 позов ЗАТ "Інформаційні комп’ютерні системи" до ВАТ "Надра" задоволено частково й з відповідача стягнуто 4960078,48 грн. основного боргу за Договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.08.2009 р. у справі № 37/518 відповідачем не виконано, заборгованість за Договором в сумі 4 960 078,48 грн. не сплачено, що підтверджено сторонами. Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що він здійснював будь-які дії, спрямовані на перерахування позивачу коштів за Договором.

Факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх обов’язків по оплаті виконаних позивачем за Договором робіт та поставки обладнання належним чином підтверджено.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Позивач нарахував та просив стягнути три проценти річних та збитки від інфляції за період з 11.02.2010 р. по 16.06.2010 р., посилаючись на те, що постановами Національного банку України № 59 від 10.02.2009 р. та № 452 від 05.08.2009 р. було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого згідно чинного законодавства, а саме: ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", заборонено нарахування штрафний санкцій. Проте, у відповідності до ст. 625 ЦК України йдеться не про відповідальність боржника у вигляді фінансових санкцій за порушення грошового зобов’язання, а надається право кредитору вимагати від боржника сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, що є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються з санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

З огляду на наведене, місцевий суд вважав, що позивач мав право вимагати стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних з суми боргу за весь період існування спірної заборгованості за наведених у позовній заяві підстав. Однак з врахуванням приписів ч. 2 ст. 83 ГПК України, господарський суд вважав за можливе виходити за межі позовних вимог лише за умови наявності клопотання про це заінтересованої сторони, за відсутності такого, суд розглядав позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних та збитків від інфляції в межах, заявлених позивачем до стягнення, а саме: за період з 11.02.2010 р. по 16.06.2010 р..

Тому, місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 51367,39 грн. та збитків від інфляції в сумі 94241,49 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача.

У відповідності до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 26.08.2009 р., роботи на спірну суму вважаються відповідачем прийнятими через п’ять робочих днів з дати отримання відповідних актів приймання –передачі робіт (26.02.2009 р.), тобто з 06.03.2010 р., ці роботи мають бути оплаченими в строк по 20.03.2009 р. включно (протягом 10 робочих днів з моменту підписання сторонами актів про прийом-передачу обладнання).

Тому місцевий суд вважав правомірним на підставі ст. 232 ГПК України нарахування пені за прострочення виконання згаданого грошового зобов’язання в період з 23.03.2009 р. по 23.10.2010 р., а відтак вимоги позивача про стягнення пені за період з 18.02.2010 р. по 16.06.2010 р. в сумі 329675,35 грн. такими, що не підлягають задоволенню як безпідставні та необґрунтовані, тощо.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування рішення суду не знаходить.

Доводи апелянтів по суті скарг, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, адже не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують висновків, викладених в судовому рішенні.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

Апеляційні скарги Закритого акціонерного товариства "Інформаційні комп’ютерні системи" та Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 08.09.2010 р. по справі № 17/299 - без змін.