02/1737 Про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу макухи соняшникової - 15.11.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Придніпров’є" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" про стягнення 72368,55 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 29.09.2010 у справі № 02/1737 припинено провадження у справі в частині вимоги про стягнення 9000,00 грн. Позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компані "Агросоюз-РП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Придніпров’є" борг в сумі 18224,00 грн., 42946,40 грн. процентів, 2197,98 грн. пені, 723,68 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Придніпров’є" в задоволенні позову повністю.

Скарга мотивована тим, що судом не в повному обсязі були з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені та неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010 апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 02/1737. Розгляд скарги призначений на 15.11.2010 о 12:40.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.10 № 01-23/1/4 у справі № 02/1737 у зв’язку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Буравльова С.І.

Представником позивача на виконання вимог ухвали суду 15.11.2010 в судовому засідання було надано відзив на апеляційну скаргу, в якій просив рішення господарського суду Черкаської області від 29.09.2010 у справі № 02/1737 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" - без задоволення.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

06.05.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Придніпров’є" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" укладено Договір № 50 купівлі-продажу (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов’язується поставити та передати у власність покупця макуху соняшникову, в подальшому товар, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити його вартість в порядку та в строки передбачені Договором та Додатком до даного Договору, що є його невід’ємною частиною.

Розділом 3 Договору визначено ціну договору та порядок розрахунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав взяті за Договором зобов’язання і поставив відповідачу товар, а відповідач прийняв товар і часткового його оплатив.

Таким чином, на час подання позивачем позову відповідач частково сплатив позивачу кошти за поставлений товар в розмірі 35000,00 грн. Отже, залишок боргу відповідача станом на день подання позовної заяви складав 27224,00 грн.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В п. 7.2. Договору зазначено, якщо відповідач прострочив оплату товару, він сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи підчас розгляду справи відповідачем частково погашено заборгованість в розмірі 11000,00 грн.

Але судом першої інстанції при підрахунку сплаченої заборгованості, що була погашена відповідачем підчас розгляду справи, було визначено її розмір в сумі 9000,00 грн. Проте судом першої інстанції не було взято до уваги банківську виписку від 14.09.2010, що підтверджує сплату відповідачем частини суми боргу в розмірі 2000,00 грн.

Проаналізувавши зроблені судом першої інстанції перерахунки пені та процентів колегія суддів вважає їх правильними та такими, що підлягали стягненню.

З додатків до апеляційної скарги відповідача вбачається, що до моменту винесення рішення у справі ним було в повному обсязі сплачено за поставлений товар.

Частиною 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України (1798-12) ) встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Але скаржник в суді апеляційної інстанції не обґрунтував не можливість подання платіжних доручень до суду першої інстанції, що підтверджували повне погашення заборгованості за Договором і як наслідок відсутність в Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" заборгованості перед позивачем.

До того ж, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції доказів які б надавали змогу суду на підставі ст. 233 Господарськог кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зменшити розмір пені та процентів.

Водночас ч. 1 ст. 33 ГПК України передбачено обов’язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

До того ж згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом першої інстанції правомірно було стягнуто з відповідача на користь позивача державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу. Але господарським судом Черкаської області помилково стягнено державне мито в розмірі 723,68 грн. замість 613,68 грн., так-як ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" передбачено, що із позовних заяв майнового характеру державне мито сплачується в розмірі 1 відсотоку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, рішення господарського суду Черкаської області від 29.09.2010 у справі № 02/1737 підлягає зміні в частині стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 18224,00 грн. та державного мита в розмірі 723,68 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Рішення господарського суду Черкаської області від 29.09.2010 у справі № 02/1737 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Припинити провадження у справі в частині вимоги про стягнення 11000,00 грн.

2. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компані "Агросоюз-РП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Придніпров’є" борг в сумі 16224,00 грн., 42946,40 грн. процентів, 2197,98 грн. пені, 613,68 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".