КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондратової І.Д.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Березовська О.В.- пред. за дов. № 01/18-03-10 від 18.03.2010 р.,
від відповідача - не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу СПД - фізична особа ОСОБА_2
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.09.2010
у справі № 53/79 ( .....)
за позовом СПД - фізична особа ОСОБА_2
до Фізична особа - підприємець ОСОБА_3
третя особа позивача
третя особа відповідача Спільне підприємство "Укрінтерм"
P.E. OROSI A.G.
про стягнення 4959,18 грн.
ВСТАНОВИВ :
У лютому 2010 року Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості за договором транспортно-експедиційного обслуговування № 23/03/2008 від 23.03.2008р. в розмірі 4 959,18 грн., в тому числі 2 440,74 грн. – основний борг, 2 238,61 грн. – пеня та 279,83 грн. – 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2010р. було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Ч.П. ОСОБА_5 та Спільне підприємство "Укрінтерм".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2010 р. в задоволенні позову відмовлено повністю з огляду на недоведеність позивачем факту вчасного завантаження та розвантаження автомобіля, а відповідно підстав для стягнення з відповідача заборгованості. У задоволенні вимог позивача щодо 2 238,61 грн. –пеня та 279,83 грн. –3% річних за прострочення виконання основного зобов’язання по оплаті транспортно-експедиційного обслуговування суд першої інстанції відмовив з огляду на відсутність підстав для їх нарахування.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2010 р. у справі № 53/79 скасувати та прийняти нове рішення у відповідності до дійсних обставин справи та норм чинного процесуального права України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2010 р. апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.11.2010 р.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 09.11.2010 р. підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2010 р. у справі № 53/79 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 09.02.2010 р. просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 20.09.2010 р. № 53/79 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом апеляційної інстанції, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору транспортно-експедиційного обслуговування № 23/03/2008 від 23.08.2008 р., відповідно до п. 2.1 якого експедитор 1 (відповідач) доручив, а експедитор 2 (позивач) взяв на себе зобов’язання за кошти відповідача надати останньому транспортно-експедиційне обслуговування, а також інші послуги, пов’язані із перевезенням вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні за заявками, які узгоджені сторонами.
Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Дана норма кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України.
Умови договору свідчать, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором транспортного експедирування.
Статтею 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України (435-15)
, Господарським кодексом України (436-15)
, законами України "Про транспорт" (232/94-ВР)
, "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12)
, "Про транзит вантажів" (1172-14)
, цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
На виконання умов договору відповідач надав факсимільним зв’язком позивачу заявку № 16/03 від 24.03.2008р. на перевезення вантажу: дата завантаження 26.03.2008р., маршрут: Італія-Україна, вартість перевезення 16 074,00 грн.
Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2440,74 грн. за надані транспортно-експедиторські послуги згідно до договору, а також нарахованих позивачем пені в розмірі 2238,61 грн. за період з 18.04.2008 р. по 20.08.2009 р., а також 3 % річних в розмірі 279,83 грн. за період з 18.04.2008 р. по 20.08.2009 р.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами договору (п. 3.1.6, 4.1, 4.3 договору) сторони погодили, що експедитор зобов’язаний надати експедитору 1 оригінал рахунку на сплату вартості доручення за фактом його виконання, акт виконаних робіт, податкову накладну, товарно-транспортно накладну з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу. Платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення експедитора 1 виконуються відповідно виставленому виконавцем рахунку після фактичного виконання доручення експедитора. Рахунки експедитора 2 підлягають оплаті протягом семи календарних днів з моменту доставки вантажу в пункт призначення, що підтверджується відміткою вантажоодержувача в товарно-транспортній накладній.
Разом з тим сторони погодили, що заявки, які узгоджені сторонами, регулюють взаємовідносини між ними відносно кожного окремого доручення відповідача. У заявках відповідача можуть бути відображені також інші суттєві умови договору, що не були обумовлені сторонами на момент підписання договору (п. 2.2. договору).
Відповідно до заявки № 16/03 від 24.03.2008р. сторони передбачили наступні умови оплати: 7 днів після отримання СМR, рахунку та актів, тобто інші умови, ніж були встановлені договором. Крім того, відповідно до умов договору позивач зобов’язаний був надати відповідачу оригінал рахунку на сплату вартості доручення за фактом його виконання, акт виконаних робіт, податкову накладну, товарно-транспортну накладу з відміткою (підпис уповноваженої особи та печатка/штамп) вантажоодержувача про отримання товару (п. 3.1.6 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту товарно-транспортної накладної CMR № 316072 (а.с. 11, т. 1) товар був доставлений вантажоодержувачу 10.04.2008р. Зазначений факт визнається та не оспорюється вантажодержувачем - Спільним підприємством "Укрінтерм" та відповідачем у справі (пояснення від 09.04.2010 р. № 14 (а.с. 33, т. 1)). Разом з тим, рахунок фактуру № 33 від 11.04.2008 р., акт виконаних робіт від 10.04.2008 р., CMR № 316072 позивачем на адресу відповідача були надіслані лише 02.09.2008 р., що підтверджується фіскальним чеком № 8214 від 02.09.2008 р.
За таких обставин, враховуючи норми частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, умови заявки № 16/03 від 24.03.2008р. та умови договору, колегія суддів відзначає, що в строк до 09.09.2008 р. (а не до 18.04.2008 р., як помилково вважає позивач) відповідач зобов’язаний був сплатити позивачу вартість наданих послуг в сумі 16074,00 грн. Відповідач надані послуги оплатив частково, сплативши лише 13633,26 грн. (платіжне доручення № 95 від 23.09.2008 р.). Борг в сумі 2440,74 грн. відповідач відмовляється сплачувати, зазначаючи, що позивачем порушені строки завантаження вантажу, які були обумовлені в заявці № 16/03 від 24.03.2008 р., а відповідно останній має сплатити штраф в сумі 2500,00 грн. (5 діб Х500,00 грн.).
Місцевий господарський суд прийняв до уваги доводи відповідача та відмовив в позові з огляду на недоведеність позивачем факту вчасного завантаження та розвантаження автомобіля, а відповідно підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Однак, вищезазначені висновки суду першої інстанції не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, як це передбачено статтею 43 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, колегією суддів встановлено, що доказів пред'явлення відповідачем самостійних вимог (зокрема, шляхом подання зустрічного позову про стягнення неустойки, збитків, тощо) до позивача у зв'язку з порушенням ним строків завантаження та розвантаження автомобіля, а також доказів, які б звільняли його від виконання зобов'язання з оплати переданого товару, відповідачем суду не надано. Тобто, вимога експедитора 1 про стягнення з експедитора 2 штрафу, у зв’язку з порушенням строків завантаження та розвантаження вантажу, не є предметом судового розгляду у даній справі.
Колегія суддів відзначає, що штраф міг бути стягнутий відповідачем за наявності спору, що має місце між сторонами з цього приводу, лише шляхом звернення до суду з відповідним окремим позовом, а не шляхом зарахування відповідачем та судом першої інстанції суму штрафу в рахунок вартості наданих експедиторських послуг.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення 2440,74 грн. визнаються апеляційним судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в свою чергу, оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню, як таке, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи та з огляду на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно із Цивільним кодексом України (435-15)
, іншими законами та договором транспортного експедирування.
Статтею 934 Цивільного кодексу України передбачено, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
Зокрема, відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 6.13 договору сторони погодили, що у випадку затримки розрахунків експедитор 1 зобов'язується сплатити експедитору 2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки сплати.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення пені в сумі 2238,61 грн., яка нарахована за період прострочення з 18.04.2008 р. по 20.08.2009 р.
Колегією суддів встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання щодо сплати вартості наданих експедиторських послуг з 10.09.2008 р., а відтак за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування на відповідача мають бути покладені правові наслідки, встановлені договором, зокрема, сплата пені.
Однак, судова колегія відзначає, що позивач заявляючи вимоги щодо стягнення пені, не врахував, що в силу частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а також не врахував, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання з 10.09.2008 р., а відповідно пеня може бути нарахована лише за період з 10.09.2008 р. по 10.03.2009 р.
З урахуванням вищенаведених норм матеріального права, колегія суддів здійснила перерахунок пені та встановила, що належний розмір пені, який підлягає стягненню становить 444,04 грн. В задоволенні заявленої вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 1794,57 грн. слід відмовити.
Розрахунок суми пені
Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, судова колегія дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % в розмірі 88,26 грн. за період прострочення з 10.09.2008 р. по 20.08.2009р., оскільки вимоги в цій частині ґрунтується на вимогах чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи. Разом з тим, у стягненні 3 % річних в розмірі 191,57 грн., які нараховані позивачем за період з 18.04.2008 р. по 09.09.2008 р. слід відмовити, оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції, до 10.09.2008 р. у відповідача було відсутнє прострочене грошове зобов’язання.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 103, частини 1 статті 104, частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є і неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також зроблені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення про відмову в задоволенні позову, та є підставою для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2010 року у справі № 53/79 з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2010 р. у справі № 53/79 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (08361, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) суму основного боргу - 2440,74 грн., 3% річних - 88,26 грн., пеню - 444,04 грн., 61,15 грн. – витрат по сплаті державного мита, 141,48 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В стягненні пені в сумі 1794,57 грн. та 3 % річних в сумі 191,57 грн. відмовити.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (08361, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) 30,57 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.
6. Матеріали справи № 53/79 повернути Господарському суду міста Києва.
постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.