17/81 Про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу - 27.10.2010 Прийняття

рішенням господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010 року частково задоволено позовні вимоги дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"в частині стягнення з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз"5890880,64 грн., в тому числі 5158603,05 грн. основного боргу, 307113,54 пені, 428164,05 грн. інфляційних нарахувань, що складає заборгованість за договором постачання природного газу від 12.06.09 № 06/09-468-Р.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого газу відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги про її стягнення та нарахованих штрафних санкцій за несвоєчасне погашення заборгованості підлягають до задоволення.

В частині стягнення 194,76 пені відмовлено, як нарахованих в цій частині помилково, а також відмовлено в частині стягнення трьох відсотків річних на суму 186968,41 грн., оскільки такі нараховані позивачем за період з 18.06.2009 року до 03.09.2010 року, тобто за період, який передував поставці газу з посиланням на умови договору про попередню оплату.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення трьох відсотків річних та в цій частині позов задоволити, в зв"язку з порушенням місцевим судом норм матеріального права, апелюючи тим, що обов"язок відповідача здійснити попередню оплату, тобто протягом трьох робочих днів з моменту укладення договору між сторонами передбачено п.5.1 договору. Оскільки згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов"язання або не виконав його у строк, встановлений договором, скаржник вважає, що строк виконання зобов"язання у відповідача почався з 18.06.2009 року, а тому за прострочення цього строку виконання боржник зобов"язаний сплатити борг з врахуванням трьох відсотків річних, що непередбачено ч.2 ст. 625 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що нарахування трьох відсотків річних позивачем здійснено за період до фактичної поставки газу, а тому, враховуючи вимоги ст. 613 ЦК України, місцевим судом підставно відмовлено в їх стягненні.

В судове засідання представники відповідача не з"явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвали суду, а тому, зважаючи на строк розгляду спору, суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов"язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав свої позиції, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами по справі укладено договір постачання природного газу від 12.06.09 №06/09-468-Р, за умовами якого постачальник (позивач) зобов’язався передати у власність покупцеві (відповідач) природний газ для потреб промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання, які є кінцевими споживачами газу, в обсягах та за цінами встановленими договором, а відповідач, у свою чергу, зобов’язався оплатити вартість газу на протязі трьох робочих днів з моменту укладання договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач у серпні 2009р. здійснив поставку відповідачеві природного газу на загальну суму 5158603,05 грн., що підтверджується актами приймання–передачі природного газу від 31.08.09 (а.с.11-12).

Проте, відповідач свої зобов"язання за договором не виконав, доказів наведеного суду не представив. Розмір заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком боргу (а.с.20).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, а згідно ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач доказів погашення основного боргу не подав і на час розгляду справи в суді, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 5158603,05 грн..

Згідно ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно до ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.

Відповідно до ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається подвійною обліковою ставкою НБУ від суми простроченої заборгованості, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно п.6.1 договору за порушення (прострочення виконання) зобов"язань покупець повинен сплатити продавцеві неустойку (пеню ) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми (суми заборгованості) за кожен день порушення (прострочення). а тому місцевим судом підставно стягнуто з відповідача пеню в розмірі 307113,54 грн. та відмовлено в частині стягненні пені в розмірі 194,76 грн., як помилково нарахованої.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеного місцевим судом також підставно стягнуто з відповідача 428164,05 грн. інфляційних нарахувань.

Щодо стягнення трьох відсотків річних, то як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку цих відсотків в розмірі 186968,41 грн. такі нараховані позивачем за період з 18.06.2009 року до 03.09.2010 року, тобто за період до фактичної поставки товару за договором.

Відповідно до вимог ст. 693 ЦК України у разі невиконання покупцем обов’язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст.538 цього кодексу, відповідно до яких продавець має право зупинити виконання свого зустрічного обов’язку, відмовитися від його виконання повністю або частково. Якщо ж зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок. Тобто, у даному випадку оплату поставленого газу належало здійснити відповідачеві самостійно після фактичної поставки або у семиденний строк від дня пред’явлення позивачем вимоги про оплату, оскільки строки оплати договором не визначені, і прострочення відповідачем як боржником виконання такої вимоги було би підставою для сплати кредиторові річних процентів від простроченої суми.

З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних на суму 186968,41 грн., оскільки такі нараховані позивачем за період, який передував поставці газу з посиланням на умови договору про попередню оплату.

Покликання скаржника на суперечність висновку місцевого суду щодо задоволення вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та відмови в частині трьох відсотків річних, стягнення яких передбачено однією нормою, є необгрунтованим та судом до уваги не береться, оскільки інфляційні нарахування позивачем здійснено за період з вересня 2009 року, тобто після фактичної поставки товару на відміну від трьох відсотків річних, нарахування яких здійснено до фактичної поставки товару.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

рішення господарського суду Закарпатської області від 22.09.2010 року в справі за номером 17/81 - залишити без змін, а апеляційну скаргу дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"–без задоволення.