4/420 Про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу - 11.01.2012 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 281 722,24 грн. основного боргу, 15 224,87 грн. неустойки, 13 529,70 грн. інфляційного збільшення боргу, 4 596,47 грн. 3% річних ( згідно клопотання про уточнення позовних вимог від 10.10.2011р. № 1303-10/11).

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу № 690/03/2007 від 15.03.2007р. в частині сплати лізингових платежів в установлений договором строк.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2011р. у справі №4/420 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" задоволено повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 281 722,24 грн. основного боргу, 15 224,87 грн. пені, 13 529,70 грн. інфляційних, 4 596,47 грн. 3% річних, 3 150,73 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2011р., прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2011р. прийняте з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки суду першої інстанції щодо невиконання фірмою "Т.М.М. - товариство з обмеженою відповідальністю своїх договірних зобов’язань не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи. При цьому, скаржник посилається на те, що в договорі фінансового лізингу № 690/03/2007 від 15.03.2007р. відсутня така істотна умова, як ціна договору, а тому такий договір є неукладеним, оскільки п. п. 7.1.,7.2.,7.4. договору в частині прив’язки до курсу долара США порушують вимоги ст. 524 Цивільного кодексу України та ст. 198 Господарського кодексу України згідно яких грошове зобов’язання має бути виражено у грошовій одиниці України – гривні, внаслідок чого у відповідача відсутні будь-які зобов’язання щодо сплати лізингових платежів. Крім того, скаржник зазначає, що позивач передав відповідачу автомобілі МАЗ - 630305 згідно видаткових накладних № РН-0000260 від 29.06.2007р. та №РН 0000261 від 04.07.2007р. з умовою попередньої оплати, а тому заявлений предмет позову не відповідає обставинам справи. Розрахунок позовних вимог, за доводами скаржника, є неправильним, оскільки, якщо вважати договір укладеним, то розмір щомісячних лізингових платежів розраховується з урахуванням курсу НБУ для долара США станом на 15.03.2007р., про що зазначено в п.7.1.1. договору (5,05 грн. за один долар).

На підставі апеляційної скарги Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2011 року у справі №4/420, згідно ст. 98 ГПК України Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 25.11.2011р. порушено апеляційне провадження.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" подано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2011 року у справі №4/420 залишити без змін.

На підставі розпорядження Секретаря палати від 25.11.2011р. розгляд справи здійснено судовою колегією у складі: головуючий по справі суддя – Корсакова Г.В., судді – Сулім В.В., Тарасенко К.В.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (Лізингодавець) та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 690/03/2007 (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору лізингодавець зобов’язується придбати у свою власність транспортний засіб (надалі - майно) у відповідності із встановленою лізингоодержувачем Специфікацією продавця: (тип: Вантажний автомобіль, Марка, модель: МАЗ-630305-220 (2 одиниці) рік випуску: 2007р.) та передати його без надання послуг по керуванню та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах договору.

Відповідно до п.2.1. Договору транспортний засіб придбається позивачем у продавця для подальшого передання його в лізинг.

Згідно п. 3.1 Договору передача позивачем майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невід’ємною частиною майна, і прийняття його відповідачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання Акта здачі-приймання майна.

За видатковими накладними № РН-0000260 від 29.06.2007р. та № РН-0000261 від 04.07.2007р., згідно Договору позивач передав, а відповідач через ОСОБА_3., який діяв на підставі довіреності серії ЯНУ № 409523 від 27.06.2007р., одержав МАЗ 630305-220 з КВП (дві одиниці).

Отже, позивач виконав взяті на себе за Договором зобов’язання в частині придбання предмету лізингу і передачі його в лізинг відповідачу.

Відповідно до п.2.3. Договору вартість предмету лізингу, що передає позивач відповідачу, становить суму, еквівалентну 112526,00 умовних одиниць, в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 18754,33 "у.о." визначену в гривнях України, і складається із суми авансу, внесеного відповідно до п.7.4. Договору, загальної суми платежів в погашення вартості предмету лізингу, зазначену в "Графі 4" Графіка внесення платежів по "Курсу 1" та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до договору по "Курсу 1".

Під умовною одиницею, яку сторони визначили як валюту договору, згідно з п. 7.1. Договору розуміється сума, яка виражена у гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу згідно з п. 7.1.1 Договору.

Пунктом 7.1.1. Договору визначені такі поняття:

"Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного долара США станом на 15.03.07 р.;

"Курс2" -курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів.

Відповідно до п. 7.1.2. Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 та "Курсу 1".

Загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати Лізингоодержувачем Лізингодавцю становить 157237,80 "у.о.", в тому числі ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна - 18421,00 "у.о." (п. 7.3. Договору).

Згідно п.5.2. Договору строк фінансового лізингу складається з періодів, які вказані в графі 1 Додатку №1 до Договору.

Відповідно до п. 7.5. Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів (п. 7.6. Договору).

Відповідно до п. 7.7. Договору відповідач - Лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків Лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.

Сторонами було укладено додаток № 1 до договору - "Графік внесення платежів".

30.07.2009р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 690/03/2007/R до договору фінансового лізингу №690/03/2007 від 15.03.2007р., якою було внесено зміни до Графіку внесення платежів.

Відповідно до Графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку додатковою угодою) сума лізингових платежів щомісяця складає 2228,98 у.о. (з 25.06.2010р. по 24.07.2011р.), сума платежу в погашення суми заборгованості складає 701,69 у.о.

Згідно з п.1. додаткової угоди № 690/03/2007/R платіж в погашення суми заборгованості, що підлягає сплаті в гривнях, розраховується, як добуток платежу в погашення суми заборгованості вираженої в умовних одиницях згідно графи 7 додатку №1 до договору на відповідну дату здійснення лізингового платежу та "Курсу 2".

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пункт 3 частини 2 статті 11 зазначеного Закону передбачає, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно Графіку внесення платежів, відповідач повинен був провести лізингові платежі за 38-й період - по 24.07.2010 року, 39-й період - по 24.08.2010 року, за 40-й період – по 24.09.2010 року, за 41-й період – по 24.10.2010 року, за 42-й період – по 24.11.2010 року, 43-й період - по 24.12.2010 року, за 44-й період – по 24.01.2011 року, за 45-й період – по 24.02.2011року, за 46-й період - 24.03.2011 року, 47-й період - по 24.04.2011 року, за 48-й період – по 24.05.2011 року, за 49-й період – по 24.06.2011 року, за 50-й період – по 24.07.2011 року.

Відповідач свої договірні зобов’язання в частині сплати поточних лізингових платежів виконував неналежним чином, внаслідок чого за 38,39,40,41,42,43,44,45,46,47,48,49,50 періоди строку фінансового лізингу ( за 40 та 41 періоди проведена часткова оплата в сумі 25457,06 грн.), у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість на загальну суму 281 722,24 грн.

Думка відповідача, що розмір щомісячних лізингових платежів має розраховуватись з урахуванням курсу НБУ для долара США станом на 15.03.2007р., тобто Курсу 1 згідно п. 7.1.1 Договору, (курс, встановлений НБУ для долара США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно з додатку №1 до договору), є помилковим і суперечить змісту п. 7.1.2 Договору, в якому сторони узгодили, що для визначення розміру чергового лізингового платежу в гривнях використовується Курс 2 - курс одного долара США на відповідну дату проведення платежу, а також правилам ст. 533 ЦК України, згідно якої, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Факт несплати платежів за 38,39,40,41,42,43,44,45,46,47,48,49,50 періоди строку фінансового лізингу на загальну суму 281 722,24 грн. відповідачем не заперечується.

При цьому, посилання відповідача на те, що в договорі відсутня така істотна умова, як ціна, а договір фінансового лізингу, відповідно, є неукладеним, оскільки п. 7.1, 7.2, 7.4 договору в частинах прив’язки до курсу долара США порушують вимоги законодавства, згідно яким грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, до уваги колегією суддів не приймаються з огляду на таке.

Пунктом п. 7.1. Договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному долару США по курсу згідно пункту 7.1.1. договору (курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно з додатку №1 до договору).

Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) , з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 192 ЦК України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення в договорі грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Таким чином, сторони, визначивши у договорі фінансового лізингу № 690/03/2007 грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, не порушили вищевказані норми права.

Посилання відповідача на те, що між сторонами існують взаємовідносини купівлі-продажу МАЗ 630305-220 (дві одиниці) з умовою попередньої оплати, а тому заявлений предмет спору не відповідає обставинам справи, визнаються колегією суддів такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Позивачем належним чином доведено порушення відповідачем його законних прав.

Відповідач не надав суду жодного доказу на спростування обставин, на які позивач послався як на підставу своїх вимог.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив в повному обсязі позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 281 722,24 грн.

Щодо вимог в частині стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання 15 224,87 грн. неустойки, 13 529,70 грн. індексу інфляції, 4 596,47 грн. 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема – сплата неустойки.

Пунктом 9.5 Договору передбачено, що у випадку, якщо Лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює встановлені Договором платежі, Лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п’ять днів прострочення та 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а Лізингоодержувач зобов’язаний цю неустойку сплатити.

Дії відповідача є порушенням умов Договору і вимог закону, тому є підстави для застосування до нього передбаченої Договором відповідальності.

Суд першої інстанції, з урахуванням ч. 3 ст. 549 ЦК України, згідно якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, дійшов вірного висновку, що передбачена сторонами у Договорі неустойка за своєю правовою суттю є пенею.

Неустойкою (штрафом, пенею), у відповідності до ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Приписами ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що наданий позивачем розрахунок неустойки відповідає зазначеним вимогам закону, умовам договору і дійсним обставинам справи, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в цій частині в повному обсязі в сумі 15 224,87 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на обставини справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок майнових вимог в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 13 529,70 грн. інфляційних та 4 596,47 грн. 3% річних.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з позицією якого погоджується судова колегія, повно і всебічно дослідив всі суттєві обставини справи та дійшов правильного висновку про їх задоволення у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов’язань, що є підставою для стягнення з відповідача заявленої суми заборгованості.