2/237-11/114 Про визнання права власності на нежитлову будівлю та зобов'язання зареєструвати право власності на цю нежитлову будівлю - 21.10.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" звернулось до Господарського суду м.Києва з позовом до Малого приватного підприємства "Біозахист" та Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 94,2 кв. м, розташовану за адресою: вул. Верхній Вал, 28-30 та зобов'язання зареєструвати за позивачем право власності на вказану нежитлову будівлю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2009 у справі № 2/237 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2009 у справі № 2/237 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 17.08.2010 року у справі № 2/237-11/114 позов задоволено частково, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" право власності на нежитлову будівлю загальною площею 94,2 кв.м, розташовану за адресою: вул. Верхній Вал, 28-30. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Київська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, просить його скасувати та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що місцевим судом неповністю з'ясовано обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішенням Київської міської ради № 775-4/3350 від 14.07.2005 було відмовлено у передачі в оренду та продажі земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" для експлуатації та обслуговування павільйону-магазину продтоварів на вул. Верхній Вал, 28 - 30 у Подільському районі м. Києва".

Крім того, апелянт зазначає, що відповідачем здійснено будівельні роботи без затвердженого в установленому законодавством порядку проекту та відповідних дозволів, а також без документації, яка б підтверджувала безпечність при здійсненні будівництва. Відповідачем самочинно здійснено реконструкцію нежитлового приміщення в результаті чого було збільшено загальну площу об'єкта оренди з 57 кв. м. до 94, 2 кв. м. без належного дозволу та затвердженого проекту є самовільним будівництвом на земельній ділянці, на яку позивач не оформив право користування. Необхідною умовою набуття права власності на самочинно збудоване майно за рішенням суду є відповідно згода власника (користувача) земельної ділянки, однак така згода Київською міською радою надана не була.

В судове засідання представники відповідачів та третьої особи Подільської районної у місті Києві державної адміністрації не з’явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Вислухавши думку представника позивача, Київсько міської ради, дослідивши матеріали справи, враховуючи строки розгляду справи, колегія вважає, що розгляд справи можливий за відсутності представників відповідачів та третьої особи-2.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, представника Київської міської ради, дослідивши матеріали справи, колегія встановила наступне.

Розпорядженням Представника Президента України в Подільському районі м. Києва "Про тимчасове встановлення збірно-розбірного павільйону" № 485 від 28.07.1992 Товариству з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" було дозволено тимчасово встановити на вільній земельній ділянці по вул. Верхній Вал, 28-30 (площею 0,2 га) збірно-розбірний павільйон з пристосуванням його для торгівлі.

Рішенням десятої сесії XXII скликання Подільської районної ради народних депутатів м. Києва "Про надання земельних ділянок у тимчасове короткострокове користування на умовах оренди" № 95 від 06.03.1997 позивачу була надана земельна ділянка у тимчасове користування на умовах оренди під розміщення зазначеного павільйону.

04.09.1997 між Подільською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" було укладено Договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди для встановлення вищевказаного павільйону.

Позивачем прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об’єкт–збірно-розбірної конструкції площею 57 кв.м по вул. Верхній Вал, 28-30, що підтверджується відповідним актом, який міститься в матеріалах справи.

З метою оформлення права довгострокового користування земельною ділянкою по вул. Верхній Вал, 28-30 у м. Києві позивач вчинив ряд дій щодо виготовлення проекту відведення цієї земельної ділянки - отримав позитивні висновки відповідних державних органів, що дають дозвіл на оформлення права користування землею:

- лист-погодження Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 11.07.2001 № 2830 про оформлення позивачу права довгострокового користування земельною ділянкою;

- висновок № 392-1 від 19.12.2000 Державного управління екологічної безпеки в м.Києві (повторний висновок № 08-8-20/8154 від 17.12.2004);

- висновок № 18-7804 від 10.10.2000 Головного управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації;

- висновок № 5800 від 15.11.2000 Головного санітарного лікаря м. Києва;

- лист (позитивний висновок) № 72 від 15.01.2001 Управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища.

Київським державним технічним університетом будівництва і архітектури СП "Топос" на замовлення позивача було складено технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" розташованого на вул. Верхній Вал, 28-30 у Подільському районі м. Києва.

Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробнича компанія "ПРОЕКТ" було виготовлено проект відведення Товариству з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування павільйону-магазину продтоварів на вул. Верхній Вал,28-30 у Подільському районі м. Києва.

Позивачем було отримано позитивний висновок державної землевпорядної експертизи № 3787 від 14.05.2003 на технічну документацію по відведенню позивачу земельної ділянки по вул. Верхній Вал, 28-30 у м. Києві.

09.06.2003 позивач звернувся до Київського міського голови з клопотанням про продаж земельної ділянки площею 0,02 га для експлуатації та обслуговування павільйону-магазину продтоварів, який знаходиться в межах вулиці Верхній Вал, 28-30 в Подільському районі міста Києва.

11.06.2003 між позивачем та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було укладено угоду № 145 на проведення експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу земельної ділянки по вул. Верхній Вал, 28-30 (площею 0,02 га). На виконання своїх обов'язків згідно зазначеного договору позивач перерахував третій особі 124 981,78 грн., які в подальшому повинні бути зараховані до суми договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки (п. 4 договору).

Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) свої обов'язки згідно цього договору не виконало, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва рішенням якого №3/488 від 15.02.2005 зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) організувати в установленому порядку проведення експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу вищевказаної земельної ділянки.

Відповідно до положень Законів України "Про плату за землю" (2535-12) та "Про оренду землі" (161-14) позивач за весь період фактичного користування земельною ділянкою позивач сплачує орендну плату за землю.

Згідно витягів з бази даних державного земельного кадастру станом на 16.08.2001, 11.08.2006 та 18.03.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" значиться користувачем земельної ділянки по вул. Верхній Вал, 28-30.

28.03.2002 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" та Малим приватним підприємством "Біозахист" було укладено договір оренди нерухомого майна (Договір), на підставі якого 28.03.2002 позивачем передано, а відповідачем-1 прийнято в оренду будівлю загальною площею 57 кв. м., розташовану в м. Києві по вул. Верхній Вал, 28-30 за актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 2.3 укладеного Договору оренди орендар (відповідач-1) повинен використовувати об’єкт, що орендується за цільовим призначенням та не має права переобладнувати або поліпшувати об'єкт без письмової згоди орендодавця (позивача). Однак, відповідачем-1 наприкінці 2002 року було здійснено реконструкцію об'єкта оренди, в результаті чого його загальна площа збільшилась до 94,2 кв.м.

Зазначена реконструкція об'єкта оренди була здійснена відповідачем-1 всупереч умовам договору оренди, без заздалегідь отриманої на те від позивача письмової згоди. Не були погоджені дії відповідача-1 з реконструкції об'єкту оренди з позивачем і в подальшому.

Пунктом 2.4. укладеного договору оренди передбачено, що у випадку здійснення орендарем поліпшення об'єкту оренди, в результаті чого збільшується його площа, обов'язок по отриманню дозвільної документації та подальша державна реєстрація прав на поліпшений об'єкт покладається на орендаря, тобто, на відповідача-1. Відповідачем-1 право власності на реконструйований об'єкт не зареєстровано.

Відповідно до п. 7.8 договору сторони мають право розірвати договір оренди в односторонньому порядку за умови грубого порушення іншою стороною умов договору. У такому випадку сторона повинна письмово попередити іншу сторону про свій намір за дванадцять днів до розірвання Договору.

03.02.2003р. позивачем було направлено відповідачу-1 письмове повідомлення № 43/н, в якому зазначалось, що договір оренди з 24.02.2003 вважається розірваним у зв"язку з грубим порушенням відповідаем-1 умов договору, а строк оренди об'єкта оренди таким, що закінчився. Також позивач пропонував відповідачу-1 з'явитись 24.02.2003 за адресою місцезнаходження об'єкта оренди для оформлення повернення об’єкта оренди та складання відповідного акта.

Пунктом 3.4 договору оренди передбачено, що у випадку безпідставного ухилення сторін від підписання акту здачі-приймання, об'єкт оренди вважається повернутим у день, наступний за днем припинення дії (розірвання) договору оренди.

17.03.2009 на адресу позивача від відповідача-1 надійшов лист, в якому відпвоідач-1 вимагав від позивача сплатити витрати, понесені ним в зв'язку із поліпшенням орендованого майна в сумі 114 850 грн., в противному випадку відповідач-1 з 24.03.2009 року вважатиме себе власником реконструйованої будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 28-30.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення позивача до суду з позовом та на момент розгляду справи, відповідач-1 фактичне користування об'єктом оренди припинив, однак не підписав акт про повернення об'єкта оренди позивачу.

Внаслідок здійснених відповідачем-1 поліпшень змінилась загальна площа об'єкта оренди, що підтверджується технічним паспортом на нежитловий будинок, виданим Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" станом на 13.04.2009.

Як вбачається з технічного паспорту на нежитловий будинок, спірний будинок має бетонний фундамент. Відповідно до загальної характеристики основних конструктивних елементів, інженерного обладнання та оздоблення будинків (Додаток № 11 до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 (z0582-01) ) фундамент - це підземна частина будинку, через яку передається навантаження від його надземної частини на грунт.

Таким чином, наявність в спірному об'єкті фундаменту свідчить по-перше, про неможливість його переміщення без знецінення та зміни цільового призначення, а по-друге свідчить про те, що даний об'єкт є будинком.

Крім того, у технічному паспорті зазначено, що спірний об'єкт є будинком. В листі № 25398 від 19.06.2009 відпвоідач-2 також зазначє, що спірний об"єкт є нерухомим майном. Сам факт проведення технічної інвентаризації відповідачем-2, згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (z0582-01) , свідчить про те, що спірний будинок є нерухомістю.

Викладене свідчить, про те, що спірний об'єкт розташований за адресою: вул. Верхній Вал, 28-30 є будинком та відноситься до об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) та Прикінцевих положень та Господарський кодекс України (436-15) щодо цивільних, господарських відносини, які виникли до набрання чинності цими кодексами, положення цих Кодексів застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 778 Цивільного кодексу України (аналогічна норма містилась в ст. 272 Цивільного кодексу УРСР, діючого до 2004 року) та п. 2.5 Договору оренди власником нової речі, створеної орендарем в результаті зробленого без згоди орендодавця поліпшення об'єкта оренди, є орендодавець, який вправі вимагати від орендаря по закінченню строку оренди або після дострокового припинення дії договору оренди передачу такої речі без компенсації орендарю витрат, понесених останнім у зв'язку із здійсненням поліпшення об'єкта оренди.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ст. 328 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 332 Цивільного кодексу України особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникає з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним, власник не може бути позбавлений чи обмежений у здійсненні права власності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання права власності на майно є одним із способів захисту права власності. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що рішенням Київської міської ради №775-4/3350 від 14.07.2005 (ra75-4023-05) "Про відмову у передачі в оренду та продажі земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Культурно-виробничий центр "РЕУТ" для експлуатації та обслуговування павільйону-магазину продтоварів на вул. Верхній Вал, 28-30 у Подільському районі м. Києва", оскільки зазначене рішення визнано недійсним та скасовано рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2009 у справі № 11/324.

Рішення Господарського суду м. Києва у справі № 11/324 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2010.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2009 у справі № 11/324 встановлено, що строк дії погоджувальної документації, отриманої позивачем, зокрема, термін дії висновків Державного управління екологічної безпеки в м. Києві № 392-1 від 19.12.2000, №08-8-20/8154 від 17.12.2004 та висновку № 72 від 15.01.2001 Управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища, закінчився у зв’язку з тим, що Київською міською радою було порушено строки розгляду звернень позивача щодо надання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішені інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку, що нежитлова будівля площею 94,2 кв. м. розташована в м. Києві по вул. Верхній Вал, 28-30 належність позивачу на праві власності, а заявлені позивачем вимоги про визнання права власності на зазначену будівлю є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить суду зобов’язати відповідача-2 зареєструвати право власності на спірну будівлю.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року N 1952-IV відповідна державна реєстрація - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припиненню речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 вищезазначеного Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають, зокрема, речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, юридичних осіб, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об'єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав.

Відповідно до положень статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

На даний час порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно регламентується Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 (z0157-02) (далі у тексті - Тимчасове положення).

Пунктом 1.3. Тимчасового положення (z0157-02) встановлено, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до пункту 1.4. Тимчасового положення (z0157-02) державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Положеннями пункту 1.6. Тимчасового положення (z0157-02) встановлено, що реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об’єкти.

Відповідно до пункту 2.1. Тимчасового положення (z0157-02) для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням (z0157-02) .

Відповідно до Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна (Додаток 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення (z0157-02) ), правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, є, зокрема:

- договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід

права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, договори про задоволення вимог іпотекодержателя, договори про виділ у натурі частки нерухомого майна, про поділ нерухомого майна, що є в спільній частковій чи спільній сумісній власності.

- рішення судів, третейських судів про визнання права власності на

об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти

нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом (1952-15) та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відмовляючи позивачу у проведенні державної реєстрації права власності на спірні об’єкти нерухомого майна Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" не порушило права та інтереси позивача, оскільки на момент звернення позивача щодо проведення реєстрації права власності, у позивача були відсутні правовстановлюючі документи, які б прямо підтверджували право власності позивача на нежилу будівлю розташовану за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 28-30, саме площею 94,2 кв.м.

Згідно п.10 Додатку № 1 до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2003 (z0157-02) , рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності є правовстановлюючим документом.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до положень ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов’язання відповідача-2 зареєструвати право власності на нежитлову будівлю площею 94,2 кв. м. розташована в м. Києві по вул. Верхній Вал, 28-30 є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки рішення суду у даній справі є правовстановлюючим документом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.