5002-12/3299-2011 Про спонукання до звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення завданої шкоди - 03.01.2012 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іллічов.М.М.) від 11 жовтня 2011 року у справі №5002-12/3299-2011

за позовом заступника прокурора міста Ялта (вул. Кірова, 18,Ялта,98600)

в інтересах держави в особі Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (пр. Кірова, 13,Сімферополь,95000)

Республіканського комітета по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 114,Сімферополь,95038)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

Лівадійської селищної ради (вул. Батуріна, 8,Лівадія, м. Ялта,98655)

Верховної Ради Автономної Республіки Крим (вул. К. Маркса, 18,Сімферополь,95000)

' кредитор ' (' адреса ')

про спонукання до звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди у розмірі 300,95 грн.

Заступник прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Ради міністрів Автономної Республіки Крим та Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, про спонукання до звільнення земельної ділянки, площею 0,007 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, шляхом знесення будівлі існуючого кафе за його власний рахунок та повернення її позивачу.

Також прокурор просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь республіканського бюджету шкоду, заподіяну самовільним зайняттям зазначеної земельної ділянки, в розмірі 300,95 грн. на код бюджетної класифікації по доходам 21080600 "суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну державі, підприємствам, установам, організаціям".

Позовні вимоги з посиланнями на приписи статей 116, 125, 187, 188, 212 Земельного кодексу України мотивовані тим, що відповідач зайняв та користується спірною земельною ділянкою у відсутність правових підстав.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2011 року (суддя Іллічов М.М.) у справі № 5002-12/3299-2011 позов задоволено.

В оскарженому рішенні на підставі аналізу матеріалів справи суд першої інстанції зазначив про відсутність у відповідача належних доказів, які б підтверджували правомірність зайняття ним спірної земельної ділянки.

Не погодившись із зазначеним судовим актом, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги її заявник послався на неповне з’ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, невірне застосування норм матеріального і процесуального права та надання помилкових висновків по суті спору.

Зокрема, відповідач зазначав, що землі с. Охотніче відносяться до адміністративно-територіальних меж Лівадійської селищної ради.

При цьому, заявник скарги стверджував, що він отримав від Лівадійської селищної ради дозвіл на розробку проекту землевідводу спірної земельної ділянки, тобто вчинив певні заходи з узаконювання права користування нею, що відповідно до пункту 4.1.1 рекомендацій Вищого господарського суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства"від 02 лютого 2010 року № 04-06/15 (v06_1600-10) не надає підстав кваліфікувати його дії як самовільне зайняття земельної ділянки.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2011 року ( а.с. 47-51 том 1) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, залучено Лівадійську селищну раду.

Також відповідно до ухвали апеляційної інстанції від 22 листопада 2011 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, залучено Верховну Раду Автономної Республіки Крим (а.с. 75-81 том 1).

У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 03 січня 2012 року, з’явився представник позивача - Ради міністрів Автономної Республіки Крим, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представники інших учасників спору до суду апеляційної інстанції у зазначену дату судового засідання не з’явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про причини неявки судовій колегії не надали.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що представники фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Верховної Ради Автономної Республіки Крим були присутніми в попередніх судових засіданнях суду апеляційної інстанції (а.с. 70-73, 121-125 том 1, а.с. 10-12 том 2), надали свої пояснення по суті спору і доводів апеляційної скарги та необхідні письмові докази.

З огляду на викладене, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність нез`явившихся представників учасників спору, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 26 лютого 2011 року інспектором відділу Державної земельної інспекції управління Держкомзему у місті Ялта здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства .

За результатами перевірки був складений акт № б/н (а.с. 4 том 1), у якому зафіксовано, що "за адресою: АДРЕСА_2 розташовані земельні ділянки, які самовільно зайняті (використовуються без правовстановлюючих документів) та на яких зведені одинадцять кафе та три недобудовані споруди". Серед приведених об’єктів зазначено кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею біля 7 кв.м., яке використовується ОСОБА_4

Зазначений акт складений у присутності відповідача - фізичної особи –підприємця ОСОБА_4, про що мається його підпис (а.с.4 звор. бік том 1).

04 березня 2011 року працівниками відділу Державної земельної інспекції Управління Держкомзему у місті Ялта Автономної Республіки Крим відносно ОСОБА_4 складений протокол про адміністративне правопорушення № 0000614 (а.с.7 том 1), яке виразилось у самовільному зайнятті вказаною особою земельної ділянки, орієнтованою площею 70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2. Земельна ділянка використовувалась під облаштування кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1".

При цьому, зі змісту протоколу слідує, що ОСОБА_4 був присутнім на момент його складення, але від підпису у зазначеному документі відмовився.

У той же день посадовими особами відділу Державної земельної інспекції Управління Держкомзему у місті Ялта Автономної Республіки Крим видано припис щодо усунення ОСОБА_4 виявлених порушень шляхом оформлення правовстановлюючих документів на зайняту земельну ділянку чи її звільнення у строк до 05 квітня 2011 року (а.с.8 том 1).

У зв’язку з невиконанням відповідачем наведених приписів постановою інспектора відділу Державної земельної інспекції Управління Держкомзему у місті Ялта Автономної Республіки Крим від 10 березня 2011 року (а.с. 6 том 1) його притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог статті 125 Земельного кодексу України у вигляді штрафу у розмірі 300,95 грн.

Звертаючись із цим позовом до господарського суду, прокурор у позовній заяві стверджував, що факт безпідставного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки є належним чином встановленим наведеними вище актами управління Держкомзему у місті Ялта, у зв’язку з чим вважав достатніми правові підстави для спонукання відповідача в судовому порядку до звільнення самовільно займаної ним земельної ділянки та відшкодування завданої у зв’язку з цим шкоди, яка розрахована відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу .

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та доводи, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника Ради міністрів Автономної Республіки Крим в судовому засіданні 03 січня 2012 року та представників фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 і Верховної Ради Автономної Республіки Крим в попередніх судових засіданнях (а.с 121-125 том 1, а.с. 10-12 том 2), колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для спонукання відповідача до звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею, площею 0,007 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, а також похідна від цього вимога про стягнення з нього суми шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття зазначеної земельної ділянки.

У статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" зазначено, що самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як слідує з позовної заяви, факт зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,007 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 встановлений актом перевірки Управління Держкомзему у місті Ялта від 26 лютого 2011 року, протоколом про адміністративне правопорушення № 000614 та постановою цього органу від 10 березня 2011 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності (а.с. 4,6), які на даний час є чинними та оскарженими відповідачем у встановленому законом порядку не були.

В оскарженому судовому рішенні суд першої інстанції зазначив про відсутність в матеріалах справи належних доказів, підтверджуючих правомірність користування відповідачем спірною земельною ділянкою відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, у зв’язку з чим надав оцінку таким діям фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, як самовільне користування земельною ділянкою.

Однак, судова колегія вважає, що наведені доводи господарського суду Автономної Республіки Крим надані при неналежному дослідженні усіх обставин справи та без врахування приписів норм матеріального права, які підлягають до застосування у вирішенні даного спору.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" унормовані підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Вбачається, що даний позов пред’явлено прокурором міста Ялта в інтересах держави в особі Ради міністрів Автономної Республіки Крим та Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто у контексті цієї норми має значення лише суб’єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Обставини щодо фактичного існування порушення прав або законного інтересу особи, яка звернулась із позовом, мають бути з’ясовані господарським судом під час здійснення провадження у відповідній справі.

Втім, місцевим судом викладеного не дотримався та повноважень позивачів щодо розпорядження спірною земельною ділянкою не перевірив.

Між тим, у відповідність до положення "Про Державний комітет України по земельних ресурсах", затвердженого Указом Президента України від 14 серпня 2000 року N 970/2000 (970/2000) (чинного на час проведення перевірки спірної земельної ділянки), Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим є структурною одиницею Державного комітету України по земельних ресурсах".

Пунктом 3 наведеного положення передбачено, що основними завданнями Держкомзему є: координація проведення земельної реформи, спрямованої на роздержавлення і приватизацію земель, сприяння паюванню земель, переданих у колективну власність, створення умов для рівноправного розвитку різних форм власності на землю; здійснення державного контролю за використанням і охороною земельних ресурсів; ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, проведення землеустрою; розроблення і реалізація державних і регіональних програм, пов'язаних з регулюванням земельних відносин, раціональним використанням та охороною земель, відновленням родючості грунтів, визначення механізму та етапів їх запровадження.

Згідно з пунктом 1 положення "Про Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим", затвердженого постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 25 травня 2010 року № 200 (rb0200001-10) , цей орган має аналогічні завдання у межах територіальної одиниці, на яку розповсюджують його повноваження.

З приведених нормативних документів слідує, що правом розпорядження земельними ресурсами вказаний орган не наділений, тобто у Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим відсутні цивільні права або інтереси, які стосуються права розпорядження спірною земельною ділянкою .

При цьому цивільні права і інтереси слід відрізняти від управлінських або контролюючих функцій. (Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 10 травня 2011 року у справі №5002-29/349.1-2010).

Більш того, на момент звернення прокурора з цим позовом до господарського суду набув чинності Указ Президента України від 08 квітня 2011 року № 445 (445/2011) "Про Державне агентство земельних ресурсів України", яким затверджено Положення про Державне агентство земельних ресурсів України.

У відповідність до наведеного нормативного акту Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів.

За приписами статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Однак, позовна заява, яка є предметом розгляду у цій справі, не містить доводів про порушення прав або інтересів Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим і ця обставина не доведена в суді ані прокурором, ані зазначеним позивачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Підставами для звернення з позовом в інтересах Ради міністрів Автономної Республіки Крим прокурор зазначив те, що спірна земельна ділянка відноситься до відання наведеного виконавчого органу.

Ці доводи підтримував представник Ради міністрів Автономної Республіки Крим в судових засіданнях суду апеляційної інстанції (а.с.70- 73, 121-125 том 1, а.с. 10-12 том 2).

Разом з тим, всупереч приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України, вони не були підтверджені відповідними доказами, незважаючи на неодноразові вимоги апеляційної інстанції, викладені в ухвалах суду від 22 листопада 2011 року та 06 грудня 2011 року (а.с. 75-81, 127-131 том 1), а були засновані лише на посиланнях представника Ради міністрів Автономної Республіки Крим на приписи пункту 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) та статей 174- 176 Земельного кодексу України.

Згідно з пунктом 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів –відповідні органи виконавчої влади.

При цьому частиною 2 статті 174 Земельного кодексу України (у редакції 2003 року) було унормовано, що рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

29 жовтня 2002 року Лівадійською селищною радою прийнято рішення № 6 "Про розгляд та погодження проекту встановлення меж селища Охотниче Лівадійської сільради", відповідно до якого узгоджено проект встановлення меж селища Охотниче Лівадійської селищної ради, розроблений товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОЗЕМПРОЕКТ", у відповідність до якого загальна площа селища склала 38,2000 га (а.с.90 том 1).

У пунктах 2-3 наведеного акту органу місцевого самоврядування було визначено клопотати перед Ялтинською міською радою про узгодження проекту встановлення меж селища Охотниче Лівадійської селищної ради та подальшого направлення його до Верховної Ради Автономної Республіки Крим для затвердження.

27 березня 2003 року за вих. 02/13-183 Лівадійська селищна рада скерувала на узгодження до Верховної Ради Автономної Республіки Крим зазначений проект встановлення меж селища Охотниче (а.с. 89 том 1).

Загальним у встановленні меж будь-якого адміністративно-територіального утворення є визначення меж за проектами землеустрою (частина 2 статті 173 Земельного кодексу України).

Зі змісту статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та статті 174 Земельного кодексу України слідує, що після розробки проекту землеустрою він підлягає обов’язковій державній землевпорядній експертизі та затвердженню компетентним органом відповідно до наданих йому повноважень.

Судовою колегією встановлено, що 17 вересня 2003 року Верховною Радою Автономної республіки Крим було прийнято рішення №670-3/03 "Про встановлення меж селища Охотниче Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим" (rb0670002-03) , пунктом 1 якого встановлено межі наведеного населеного пункту згідно з наданим Лівадійською селищною радою проекту (а.с. 87-88 том 1).

Вказане рішення на даний час є чинним та у встановленому діючим законодавством України порядку не скасовано.

Пунктом 2 рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим №670-3/03 від 17 вересня 2003 року (rb0670002-03) було визначено Лівадійській селищній раді виступити замовником зі встановлення в натурі меж вищезазначеного населеного пункту.

Наведені приписи були виконані Лівадійською селищною радою та рішенням зазначеного органу місцевого самоврядування від 24 грудня 2003 року № 38 затверджено технічний звіт про виконання топографо-геодезичних робіт з перенесення у натурі меж населеного пункту с. Охотниче Лівадійської селищної ради (а.с 140 том 1).

При цьому, 05 жовтня 2004 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято рішення № 1071-4/04 "Про зняття з контролю деяких постанов та рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення її Президіума" (rb1071003-04) , відповідно до якого, зокрема, знято з контролю як виконане рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим №670-3/03 від 17 вересня 2003 року (rb0670002-03) (а.с139 том 1).

Таким чином, заявник апеляційної скарги належним чином довів, що землі с. Охотниче знаходяться у адміністративно - територіальних межах Ліівадійської селищної ради.

Судова колегія приймає до уваги лист Управління Держкомзему у місті Ялта Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2011 року за вих. № 7150-2/10125-4 (а.с.120 том 1), у якому зазначено про відсутність у вказаного органу інформації відносно меж земельних ділянок на території АДРЕСА_2, однак вважає, що це не спростовує факту встановлення меж наведеного населеного пункту.

Щодо посилань представника Ради міністрів Автономної Республіки Крим на відсутність у Лівадійської селищної ради державного акту, тоді як відповідно до частини 1 статті 176 Земельного кодексу України саме зазначеним документом посвідчують межі адміністративно територіальних утворень, судова колегія зазначає, що, в силу вимог частини 2 наведеної правової норми, форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

Між тим, на даний час форма та порядок видачі державних актів на межі адміністративно-територіальних утворень законодавчим органом не встановлені, що підтвердив представник Ради міністрів Автономної Республіки Крим в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно з частинами 1-2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З урахуванням викладеного у сукупності, слід визнати, що органом, уповноваженим у вирішенні питання щодо надання у користування земельної ділянки, площею 0,007 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, є Лівадійська селищна рада.

Отже, судова колегія погоджується з посиланнями заявника апеляційної скарги, що прокурор безпідставно звернувся з цим позовом в інтересах Ради міністрів Автономної Республіки, який є неналежним позивачем по заявлених у даному спорі вимогах .

Згідно з пунктом 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6 (v0006600-11) у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Отже, при вирішенні спорів про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки є необхідним не тільки дослідити, чи підтверджується факт зайняття відповідної земельної ділянки особою, до якої пред’явлений позов, та наявність у неї правовстановлюючих документів, але, зокрема, встановити причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, або вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку .

Суд першої інстанції викладеного не врахував, всупереч приписів статті 43 Господарського процессуального кодексу України, усіх необхідних обставин справи не встановив, обмежившись лише дослідженням письмових доказів, які були надані прокурором до матеріалів позовної заяви.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

При цьому, апеляційний суд, як судова інстанція, яка переглядає спір по суті, не позбавлена права витребувати та долучити до матеріалів справи необхідні докази, надавши їм відповідну правову оцінку, якщо такі докази, на думку суду, підтверджують фактичні обставини справи. (Аналогічну позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 02 вересня 2009 року у справі № 2-6/529-2009) .

З огляду на викладене та приймаючи до уваги, що судом першої інстанції обставини спору досліджені неповно, а матеріали справи не містили усіх необхідних письмових доказів для його об’єктивного та всебічного вирішення, аналіз взаємовідносин сторін належало здійснити під час апеляційного перегляду справи з урахуванням матеріалів, що були надані сторонами на стадії апеляційного провадження, у зв’язку з чим колегією суддів встановлені наступні обставини.

З матеріалів справи слідує, що 25 червня 2001 року та 21 травня 2002 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Лівадійською селищною радою укладались договори на право розміщення торгового павільону на спірній земельній ділянці в АДРЕСА_2 (а.с. 5-7 том 2).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 квітня 2005 року у справі № 2-1/5876 за позовом суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 до Лівадійської селищної ради про визнання недійсним рішення (а.с. 116-118 том 1), яке набрало законної сили, зазначений орган місцевого самоврядування було зобов’язано надати згоду на складення суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 проекту відведення земельної ділянки, площею 420 кв.м. під торгівельний павільйон, розташований в АДРЕСА_2.

Більш того, рішенням Лівадійської селищної ради від 09 серпня 2005 року № 117 відповідачу було надано дозвіл на розробку проекту відведення в оренду земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0420 га під торговий павільйон, розташований в с. Охотниче (а.с.115 том 1).

Таким чином, відповідач вчиняв необхідні дії для вирішення питання про виділення у його користування спірної земельної ділянки.

Слід відмітити, що, виходячи зі встановлених обставин справи, звернення позивача з приводу виділення йому спірної земельної ділянки мали місце до компетентного органу, а тому судова колегія вважає неможливим кваліфікувати користування відповідачем спірною земельною ділянкою як самовільне, оскільки, стороною на цей час вжиті передбачені діючим законодавством заходи для оформлення права користування нею.

Тобто, виходячи з викладених вище положень пункту 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6 (v0006600-11) , зайняття відповідачем спірної земельної ділянки не є самовільним.

Отже, висновки місцевого суду про вчинення відповідачем порушення земельного законодавства, яке виражається у самовільному зайнятті земельної ділянки, і має наслідки, визначені статтею 212 Земельного кодексу України, є необґрунтованими.

У зв’язку з викладеним, оскаржене рішення місцевого суду в частині задоволення вимог позову про спонукання фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки підлягає скасуванню.

Оскільки вимога про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 суми шкоди в розмірі 300,95 грн. є взаємопов’язаною з вимогою про звільнення самовільно зайнятої ділянки, вона також задоволенню не підлягає.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не в повному обсязі з’ясовані обставини справи та невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, тому колегія Севастопольського апеляційного господарського суду вважає, що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.