Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Мартюк А.І.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Гальчинський С.О. – дов. №2/10 від 01.06.2010

від відповідача: не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Єдітепе-Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.07.2010

у справі № 27/138 ( .....)

за позовом Дочірнє підприємство "Транспорт" ТОВ "ТКС-Євробуд"

до ТОВ "Єдітепе-Україна"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 216753,57 грн.

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Дочірнього підприємства "Транспорт" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС Євробуд" (надалі – ДП "Транспорт") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдітепе-Україна" (надалі – ТОВ "Єдітепе-Укораїна") про стягнення заборгованості у розмірі 216753,57 грн., з яких 164249,60 грн. – основний борг, 5028,19 грн. – 3% річних, 23986,00 грн. – інфляційні та 22489,78 грн. – пеня.

Згідно з поданою до господарського суду м. Києва заявою про уточнення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 165249,60 грн. – основного боргу, 22489,78 грн. – пені, 36379,93 грн. – збитків від інфляції, 8057,01 грн. – 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2010 у справі №27/138 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 165249,60 грн. – основного боргу, 34284,59 – інфляційних, 7253,49 грн. – 3% річних, 2067,88 грн. – державного мита та 231,73 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу..

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Єдітепе Україна" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва у справі №27/138 від 26.07.2010 і прийняти нове рішення, яким залишити позов без розгляду..

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовна заява базувалась на різних підставах позову (різні договори), а тому, на думку відповідача, в порушення ст. 58 ГПК України, суд за відсутності клопотання про об’єднання позовних вимог, безпідставно прийняв таку позовну заяву до розгляду.

Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Між сторонами у справі були укладені такі договори:

- №44/08Т від 26.06.2008 про надання послуг, відповідно до умов якого позивач зобов’язався надавати за плату послуги з переміщення вантажів автокранами QY25K в кількості 4 шт. та QY65K у кількості 1 шт.;

- №60/08Т від 10.07.2008, згідно з умовами якого позивач зобов’язався надавати за плату послуги з подачі на відстань та/або висоту (до 37 метрів) готових до використання бетонних сумішей за допомогою авто бензонасосу НВ 317 на базі автомобіля Вольво;

- №61/08 від 15.07.2008, відповідно до умов якого позивач зобов’язався надавати за плату послуги з подачі на відстань та/або висоту (до 37 метрів) готових до використання бетонних сумішей за допомогою авто бензонасосу НВ 317 на базі автомобіля Вольво;

- №66/08Т від 28.07.2008 про надання послуг, відповідно до умов якого позивач зобов’язався надавати за плату послуги з переміщення вантажів автокранами QY25K в кількості 4 шт. та QY65K у кількості 1 шт.;

- №66/08 Т/2 від 28.07.2008 про надання послуг, відповідно до умов якого позивач зобов’язався надавати за плату послуги з переміщення вантажів автокранами QY25K в кількості 4 шт. та QY65K у кількості 1 шт.;

- №66/08Т від 27.08.2008 про надання послуг, відповідно до умов якого позивач зобов’язався надавати за плату послуги з переміщення вантажів автокранами QY25K в кількості 4 шт.;

- №66/08 Т/2 від 27.08.2008 про надання послуг, відповідно до умов якого позивач зобов’язався надавати за плату послуги з переміщення вантажів автокранами QY25K в кількості 4 шт.

З аналізу положень вказаних договорів вбачається, що всі ці договори є договорами про надання послуг та містять ідентичні умови.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов вищевказаних договорів позивач надав послуги, а відповідач їх отримав, що підтверджується належним чином оформленими та підписаними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а відповідач розрахувався за отримані послуги частково, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

На підставі наявних в матеріалах справи доказах судом першої інстанції встановлено, що заборгованість відповідача, яка виникла в зв’язку з неналежним виконанням умов саме вищенаведених договорів, складає 165249,60 грн.

Зазначене підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним обома сторонами та скріпленим печатками обох підприємств.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Проти наявності боргу в сумі 165249,60 грн. відповідач не заперечував ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду апеляційної скарги.

Доказів, які підтверджують погашення заборгованості з боку відповідача, останнім також не надано.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом правил об’єднання позовних вимог, колегією суддів не приймаються, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог, зв’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Як вже зазначалось раніше, договори, які стали підставою позову, є однорідними договорами та відносини виникли між одними і тими ж сторонами. Заявлені позивачем вимоги не належить розглядати в порядку різного судочинства, а тому, колегія суддів вважає, що судом не було порушено правила поєднання вимог.

Інших доводів, ніж порушення судом першої інстанції вимог ст. 58 ГПК України, відповідач в обґрунтування апеляційних вимог не навів.

Таким чином, рішення господарського суду м. Києва в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 165249,60 грн. є правомірним.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З умов наведених договорів вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач зобов’язався здійснити не пізніше останнього дня надання послуг.

Судом першої інстанції встановлений факт прострочення відповідачем оплати послуг, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних та погоджується з виконаним судом перерахунком сум позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва у справі №27/138 від 26.07.2010 має бути залишено без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдітепе-Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва у справі №27/138 від 26.07.2010 залишити без змін.

2.Матеріали справи №27/138 повернути до господарського суду м. Києва.

3.постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.