4/51-8/203-10/148-17/37 Про відшкодування витрат з державного бюджету на виконання гарантійних зобов'язань Кабінету Міністрів України - 20.12.2011 Прийняття

розглянувши апеляційні скарги Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ № 2358/9/10-016/503 від 06.10.2011 року, заступника прокурора Івано-Франківської області, м. Івано-Франківськ № 05-914-11 від 10.10.2011 року, Управління Державного казначейства у м. Івано-Франківську, м. Івано-Франківськ б/н від 19.10.2011 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2011 року

у справі № 4/51-8/203-10/148-17/37

за позовом: Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ

до відповідача-1: Відкритого акціонерного товариства "Івано-Франківська меблева фабрика", м. Івано-Франківськ

до відповідача-2: Відкритого акціонерного товариства "Прикарпатський меблевий комбінат", м. Івано-Франківськ

до відповідача-3: Холдингової компанії "Прикарпатліс", м. Івано-Франківськ

до відповідача-4: Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс", м. Івано-Франківськ

за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача: Відділення Державного казначейства в м. Івано-Франківську, м. Івано-Франківськ

за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача: Міністерства фінансів України, м. Київ

за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача: Відкритого акціонерного товариства "Укрексімбанк", м. Київ

про відшкодування витрат з державного бюджету на виконання гарантійних зобов’язань Кабінету Міністрів України в сумі 14 504 489,00 грн. за рахунок майна боржників,

за участю представників:

від прокуратури: Макогон Ю.І. –прокурор відділу (посвідчення № 28 від 12.03.2007 року) –запізнився;

від позивача: не з’явився;

від відповідача-1: не з’явився;

від відповідача-2: не з’явився;

від відповідача-3: не з’явився;

від відповідача-4: Клюба М.Б. (наказ № 114-Д від 30.06.2009 року);

від третьої особи-1: не з’явився;

від третьої особи-2: не з’явився;

від третьої особи-3: ОСОБА_1 (довіреність № 010-01/6950 від 24.09.2009 року);

У зв’язку з перебуванням судді Михалюк О.В. у відпустці ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 19.10.2011 року у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів: Новосад Д.Ф., Данко Л.С. апеляційні скарги прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У зв’язку із зайнятістю судді Данко Л.С. в іншому судовому процесі та виходом з відпустки судді Михалюк О.В., розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 року в склад колегії по розгляду даної справи замість судді Данко Л.С. введено суддю Михалюк О.В.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.12.2003 року у справі № 4/51-8/203, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2005 року, в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2005 року вищевказані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

За результатами нового розгляду справи № 4/51-8/203-10/148-17/37 рішенням господарського суду Івано-Франківської області (суддя Неверовська Л.М.) від 26.09.2011 року позов задоволено частково: стягнуто з Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс"за рахунок активів в дохід державного бюджету 15594882,52 грн. простроченої заборгованості перед державою за кредитом, наданим під гарантії уряду; в задоволенні позовних вимог про стягнення 22873735,03 грн. пені відмовлено; стягнуто з Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс"в дохід державного бюджету 10414,20 грн. витрат по сплаті державного мита та 96,38 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні позову Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області до ВАТ "Івано-Франківська меблева фабрика", до Холдингової компанії "Прикарпатліс"відмовлено; провадження у справі в частині позовних вимог до ВАТ "Прикарпатський меблевий комбінат"припинено.

Позивач –Державна податкова адміністрація в Івано-Франківській області з постановленим рішенням не погодилася, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається, зокрема на те, що підприємства, які входили до складу ЛПО "Прикарпатліс"(в даному випадку – відповідачі-1,2), відповідають за зобов’язаннями по погашенню та обслуговуванню іноземного кредиту на праві солідарної відповідальності, що підтверджується п. 3.3 кредитної угоди. Вказує також на те, що відповідно до ч. 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України позовна давність на вимоги про стягнення заборгованості перед бюджетом за кредитом під державні гарантії не поширюється.

Заступник прокурора Івано-Франківської області з винесеним у даній справі рішенням також не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 22873735,03 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, оскільки вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що згідно п. 14 Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 –1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року № 174 (174-2011-п) , нарахування пені припиняється в день надходження коштів у рахунок погашення простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою, а оскільки на даний час сума основного боргу не погашена, підстав для припинення нарахування пені немає.

Третя особа-1 –Управління Державного казначейства у м. Івано-Франківську, також не погодившись з винесеним у даній справі рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 22873735,03 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, оскільки вважає оскаржуване рішення незаконним і таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування своїх вимог скаржник покликається, зокрема, на безпідставність тверджень місцевого господарського суду про те, що нарахування пені можливе тільки протягом шести місяців від дня, коли зобов’язання повинно бути виконане. При цьому, зазначає, що пеня нараховувалась з січня 1996 року, тобто з моменту виникнення простроченої заборгованості, на даний час ця заборгованість не погашена, а тому підстав для припинення нарахування пені немає.

Відповідачі-1,2,3 явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили. Згідно довідок органу поштового зв’язку ВАТ "Івано-Франківська меблева фабрика", ВАТ "Прикарпатський меблевий комбінат", Холдингова компанія "Прикарпатліс"за адресами, зазначеними в позовній заяві та апеляційних скаргах, не знаходяться. Інформацію щодо нових місць знаходження відповідачів-1,2,3 прокурор та сторони суду не надали. При цьому, судова кореспонденція надсилалась за останніми відомими місцями знаходження відповідачів-1,2,3, вказаними в позовній заяві, апеляційних скаргах та витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (v0075600-02) (з подальшими змінами), перший (підписаний) примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі, на звороті у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа, який залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відтак, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органом зв'язку з позначкою "за зазначеною адресою не знаходиться" з

урахуванням обставин даної справи слід вважати належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення відповідачів-1,2,3 про вчинення судом певних процесуальних дій.

Позивач та треті особи-1,2 явку уповноважених представників в дане судове засідання також не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 року, про що свідчать відмітка на зворотній стороні цієї ухвали та повідомлення про вручення поштових відправлень № 05720594, № 05720551.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційних скарг у відсутності представників позивача, відповідачів-1,2,3 та третіх осіб-1,2 за наявними у справі матеріалами.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 року.

Розглянувши апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача-4 та третьої особи-3, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2011 року у справі № 4/51-8/203-10/148-17/37 –залишити без змін, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи колегією суддів встановлено, що Державним експортно-імпортним банком України, як агентом Кабінету Міністрів України, було залучено кредит в сумі 2500000,00 німецьких марок в рамках кредитної лінії консорціуму банків АКА на підставі індивідуальної кредитної угоди від 25.03.1992 року № 5/0810/5622, як частини базової угоди з консорціумом банків АКА від 25.03.1992 року. Зобов'язання Укрексімбанку перед іноземним кредитором були забезпечені гарантією Кабінету Міністрів України від 26.10.1994 року № 40-1814/96.

Згідно з договорами комісії від 15.09.1994 року № 4/17-1/к та № 4/17-2/к Лісопромисловому об'єднанню "Прикарпатліс"доручено укласти контракт на закупку техматеріалів та після отримання валютного кредиту забезпечити їх поставку ВАТ "Прикарпатський меблевий комбінат"та ВАТ "Івано-Франківська меблева фабрика". Останні, в свою чергу, повинні були провести усі платежі за кредитами на валютний рахунок Лісопромислового об'єднання "Прикарпатліс".

На умовах кредитної угоди № 02/50-100 від 25.11.1994 року Укрексімбанк надав Лісопромисловому об'єднанню "Прикарпатліс"кредит в сумі 2500000,00 німецьких марок, залучений в рамках кредитної лінії ФРН під гарантію Кабінету Міністрів України (протокол засідання Валютно-кредитної ради КМУ № 2/42 від 14.10.1994 року), на оплату контракту № 0221/93/2 від 10.11.1993 року на закупівлю сировини та хімічних речовин, укладеного між ЛПО "Прикарпатліс"та фірмою FSH Felix Schoeller Handel GmbH Co. KG.

Фінансування 100% вартості вищевказаного зовнішньоторговельного контракту здійснювалось в рамках базової кредитної угоди, укладеної між консорціумом банків АКА, ФРН, та Державним експортно-імпортним банком України, та кредитної угоди № 02/50-100 від 25.11.1994 року, укладеної між Лісопромисловим об'єднанням "Прикарпатліс"(позичальником) та Державним експортно-імпортним банком України, як фінансовим агентом Кабінету Міністрів України щодо залучення та обслуговування зазначеного кредиту.

Використання кредиту здійснювалося шляхом оплати іноземним кредитором товаророзпоряджувальних документів, які надавалися експортером згідно з умовами безвізового документарного акредитиву на суму 2,5 млн. німецьких марок (згідно з зовнішньоторговельним контрактом № 0221/93/2 від 10.11.1993 року), який був відкритий банком за заявою позичальника. Документами, що підтверджували використання кредиту для оплати контракту експортеру, виступали повідомлення іноземного кредитора.

Погашення кредиту мало здійснюватися за рахунок валютної виручки, отриманої Лісопромисловим об'єднанням "Прикарпатліс"від експорту продукції, та за рахунок виручки, отриманої від реалізації продукції на внутрішньому ринку.

Імпортні сировина та хімічна речовина (поліефірні глянцеві лаки, нітроцелюлозні меблеві лаки та плівки для каширування), поставка яких передбачалася в рамках контракту № 0221/93/2 від 10.11.1993 року, Лісопромисловим об'єднанням "Прикарпатліс"були отримані у повному обсязі та згідно з договорами комісії від 15.09.1994 року № 4/17-1/К та № 4/17-2/К передані ВАТ "Прикарпатський меблевий комбінат"та ВАТ "Івано-Франківська меблева фабрика".

В п. 5.1 кредитної угоди № 02/50-100 від 25.11.1994 року визначено, що цей кредит повинен бути погашений одним платежем по закінченню 360 днів після середньозвішеної дати поставки, але не пізніше 01.12.1996 року.

До 1996 року Лісопромислове об'єднання "Прикарпатліс"забезпечувало резервування коштів для здійснення платежів за кредитом. В подальшому, всі платежі за кредитом (погашення основного боргу, відсотків та інших витрат на загальну суму 1357658,79 євро) здійснювались за рахунок коштів державного бюджету на виконання гарантійних зобов'язань Кабінету Міністрів України. У зв’язку з цим у позичальника (Лісопромислового об'єднання "Прикарпатліс") виникла прострочена заборгованість перед державою, яка станом на 01.08.2011 року (згідно заяви про збільшення позовних вимог та інформаційної довідки щодо стану заборгованості ЛПО "Прикарпатліс"- а. с. 319, 333-337, Т. IV) складала 1356071,67 євро (з урахуванням частково відшкодованих позичальником витрат державного бюджету).

Порядок стягнення вказаної заборгованості на момент подання Державною податковою адміністрацією в Івано-Франківській області позовної заяви регулювався постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1995 року № 1002 "Про порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України" (1002-95-п) , яка втратила чинність у зв’язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 174 від 02.03.2011 року (174-2011-п) "Питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості", що прийнята з метою забезпечення виконання статті 17 Бюджетного кодексу України.

Згідно ст. 17 Бюджетного кодексу України прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання. Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна заборгованість виникла у зв’язку з погашенням за рахунок бюджету зобов’язань Лісопромислового об’єднання "Прикарпатліс"перед Державним експортно-імпортним банком України по кредитній угоді № 02/50-100 від 25.11.1994 року і визнана бюджетною на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 174 від 02.03.2011 року (174-2011-п) .

Вказаною постановою обов’язок щодо обліку такої заборгованості перед бюджетом покладено на Міністерство фінансів України та на банк-агента –ВАТ "Укрексімбанк". Відображення в обліку інформації щодо здійснення платежів за кредитом та відшкодування витрат державного бюджету здійснюється у валюті кредиту на підставі та з урахуванням інформації, отриманої від Державного казначейства України та Міністерства фінансів України.

На підтвердження факту наявності спірної заборгованості Міністерство фінансів України надало суду інформаційну довідку щодо стану простроченої заборгованості Лісопромислового об'єднання "Прикарпатліс"перед державним бюджетом за період з 01.01.1995 року по 01.08.2011 року (а. с. 333-337, Т. IV). Також довідки про розмір вказаної заборгованості та докази, що їх підтверджують, надано банком-агентом ВАТ "Укрексімбанк"(а. с. 159-236, Т. IV), Державним казначейством України (а. с. 4-78, Т. IV), Головним управлінням Державного казначейства України в Івано-Франківській області (а. с. 237-282, Т. IV). З вищевказаних документальних доказів вбачається, що станом на 01.08.2011 року прострочена заборгованість ЛПО "Прикарпатліс"перед державним бюджетом становить 1356071,67 євро (в тому числі основний борг за кредитом –1281801,82 євро, відсотки –66811,01 євро, інші платежі –7458,84 євро), що в національній валюті України на момент подання заяви про збільшення позовних вимог (а. с. 319, Т. IV) становило 15594882,52 грн.

Одночасно, з’ясуванням документальних доказів у справі колегією суддів встановлено, що на підставі рішення Ради керівників засновників Лісопромислового об’єднання "Прикарпатліс"про ліквідацію цього об’єднання майно Лісопромислового об’єднання "Прикарпатліс"(позичальника за кредитною угодою № 02/50-100 від 25.11.1994 року) згідно акту приймання-передачі від 18.11.1996 року було передано до статутного фонду Холдингової компанії "Прикарпатліс"(відповідача-3). Постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.1997 року № 414 (414-97-п) визначено, що погашення кредиту слід проводити за рахунок майна Холдингової компанії "Прикарпатліс".

Однак, з реорганізацією Холдингової компанії "Прикарпатліс"і створенням Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс"від холдингової компанії до відповідача-4 перейшло за актом-приймання передачі від 03.08.2001 року адмінприміщення та за актом приймання-передачі від 05.10.2001 року основні засоби та малоцінні товари. Дані про розподіл кредиторської і дебіторської заборгованості відсутні, розподіл заборгованості за наявності спору здійснювався між новоутвореними підприємствами пропорційно вартості отриманого ними майна.

У зв’язку з ліквідацією Холдингової компанії "Прикарпатліс"згідно з наказом ФДМ України від 29.01.2001 року № 122 наказом Державного комітету промислової політики України від 22.05.2001 року № 212 Лісопромислове об’єднання "Прикарпатліс"перетворено у Державне лісопромислове підприємство "Прикарпатліс", яке стало правонаступником усіх майнових прав і обов’язків Лісопромислового об’єднання "Прикарпатліс", про що зазначено і у Статуті новоствореного підприємства (а. с. 162-169, Т. І).

З огляду на вказані обставини, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що стягнення коштів в рахунок погашення спірної заборгованості з Холдингової компанії "Прикарпатліс"було можливим до створення ДЛП "Прикарпатліс".

Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про те, що підприємства, які входили до складу ЛПО "Прикарпатліс"(в даному випадку –відповідачі-1,2), повинні відповідати за зобов’язаннями по погашенню та обслуговуванню іноземного кредиту на праві солідарної відповідальності, оскільки такі твердження спростовані Вищим господарським судом України у постанові від 02.08.2005 року, винесеній при попередньому розгляді даної справи.

Так, вищевказаною постановою встановлено що ні угодами, на підставі яких виникли спірні відносини, ні діючим на той момент законодавством солідарна відповідальність не передбачалась, а тому зобов’язання по відшкодуванню витрат державного бюджету на погашення заборгованості за кредитною угодою № 02/50-100 від 25.11.1994 року повинен нести позичальник, тобто Лісопромислове об’єднання "Прикарпатліс", правонаступником якого є Державне лісопромислове підприємство "Прикарпатліс".

Крім того, рішенням арбітражного суду Івано-Франківської області від 17.02.2000 року у справі № А-8/74, яке залишено без змін постановою голови цього ж суду від 22.05.2000 року та постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2001 року (а. с. 120-125, Т. І), визнано такими, що не підлягають виконанню інкасові розпорядження Управління Держказначейства в Івано-Франківській області, виставлені ДПІ в м. Івано-Франківську, про стягнення з ВАТ "Івано-Франківська меблева фабрика"коштів за кредитною угодою № 02/50-100 від 25.11.1994 року з тих підстав, що позичальником за цією угодою є Лісопромислове об’єднання "Прикарпатліс", яке є зобов’язаним по поверненню кредиту, наданого під гарантії держави.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заборгованість, яка виникла у зв’язку з погашенням за рахунок бюджету зобов’язань Лісопромислового об’єднання "Прикарпатліс"перед Державним експортно-імпортним банком України по кредитній угоді № 02/50-100 від 25.11.1994 року, в сумі 15594882,52 грн. слід стягнути з Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс".

Одночасно, п. 11 Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 –1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року № 174 (174-2011-п) (надалі –Порядок), встановлено, що нарахування пені починається з моменту виникнення простроченої заборгованості і припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинне бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором про надання кредиту, бюджетної позички/ фінансової допомоги.

Аналогічна норма щодо порядку нарахування пені закріплена і ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, що регулює обмеження щодо періоду нарахування будь-яких різновидів штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені).

Відповідно до п. 5.1 кредитної угоди № 02/50-100 від 25.11.1994 року кредит повинен бути погашений одним платежем по закінченню 360 днів після середньозвішеної дати поставки, але не пізніше 01.12.1996 року. Відповідальність позичальника за прострочення сплати заборгованості по кредиту передбачена у розділі 4 кредитної угоди. Водночас, дана угода не містить будь-яких застережень ні щодо конкретного строку нарахування пені в разі прострочення повернення кредиту, ні щодо можливості її нарахування за весь час прострочення повернення кредиту.

Як вбачається з довідок Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області про нарахування пені на прострочену заборгованість перед державним бюджетом (а. с. 238-282, Т. IV), пеня нараховувалась, починаючи з липня 1996 року по 1 квітня 2011 року, тобто без врахування, як кінцевого строку погашення кредиту так і шестимісячного строку для нарахування пені, встановленого п. 11 вищевказаного Порядку (174-2011-п) . Окрім того, позивачем не надано господарському суду жодних документальних доказів щодо механізму нарахування пені (на які саме суми нараховувалась пеня та виходячи з якої відсоткової ставки, беручи до уваги положення кредитної угоди, якими передбачена відповідальність позичальника за прострочення повернення кредиту), що унеможливлює перевірку судом правильності нарахування пені.

Таким чином, враховуючи, що ані законом, ані кредитною угодою не встановлено іншого строку для нарахування пені, ніж той, що визначений п. 11 Порядку (174-2011-п) , беручи до уваги часткове погашення нарахованої пені в період з липня 1996 року по червень 2001 року, що відображено позивачем у розрахунку пені, підстави для стягнення з відповідачів пені в сумі 22873735,03 грн. відсутні, а тому і позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Доводи апеляційних скарг вказаного висновку не спростовують.

У задоволенні позову Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області до відповідачів-1,3 –ВАТ "Івано-Франківська меблева фабрика"та Холдингової компанії "Прикарпатліс"місцевим господарським судом відмовлено правомірно у зв’язку з безпідставністю та недоведеністю позовних вимог в цій частині.

Провадження у справі в частині позовних вимог до ВАТ "Прикарпатський меблевий комбінат"припинено на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України у зв’язку з припиненням юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.08.2011 року (а. с. 315, Т. IV).

Колегія суддів вважає безпідставними покликання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідно до ст. 17 Бюджетного кодексу України позовна давність на вимоги про стягнення заборгованості перед бюджетом за кредитом під державні гарантії не поширюється. При цьому, слід звернути увагу на те, що п. 11 Порядку (174-2011-п) встановлено строк, у межах якого нараховується пеня за прострочення оплати заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, і який не є строком позовної давності у розумінні ст. 17 Бюджетного кодексу України. Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна даність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2011 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційних скаргах інші доводи скаржників не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд –

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2011 року у справі № 4/51-8/203-10/148-17/37 залишити без змін, апеляційні скарги Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ № 2358/9/10-016/503 від 06.10.2011 року, заступника прокурора Івано-Франківської області, м. Івано-Франківськ № 05-914-11 від 10.10.2011 року та Управління Державного казначейства у м. Івано-Франківську, м. Івано-Франківськ б/н від 19.10.2011 року –без задоволення.