48/227 Про визнання недійсним додаткового договору до кредитного договору - 13.12.2011 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Мостобуд" (далі – позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі – відповідач) про визнання недійсним кредитного договору № 28.1/03-КЛТ-10 від 26.02.2010 та додаткового договору № 1 від 17.03.2010.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.06.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 48/227, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Національний Банк України та Міністерство фінансів України; на стороні позивача: Київську міську державну адміністрацію та Запорізьку міську раду.

На адресу суду 06.10.2011 представником позивача подано уточнення позовних вимог, в якому останній просить визнати недійсним додатковий договір № 1 від 17.03.2010 до кредитного договору № 28.1/03-3-10 від 26.02.2010, визнати відсутнім у відповідача права звернення стягнення на майнові права та договірного списання грошових коштів за договором застави майнових прав № 28.1/03-3-10 від 18.03.2010.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.10.2011 у справі № 48/227 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 10.10.2011 Прокуратура Голосіївського району м. Києва та Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 48/227.

В засіданні суду 13.12.2011 представником позивача подане клопотання про витребування річної фінансової звітності позивача за 2010 та баланс позивача на 31.12.2010 з розшифровкою. В задоволенні вказаного клопотання колегією суддів відмовлено у зв’язку з тим, що воно є недоцільним, оскільки не стосується предмету спору, крім цього вказані документи не підтверджують ухвалення укладеного додаткового договору.

Представники третьої особи-3 та третьої особи-4 в судове засідання 13.12.2011 не з’явилися та не повідомили суд про причини неявки, хоча належним чином були повідомлені про час і місце судового розгляду.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду справи, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи-1, третьої особи-2 та прокуратури, суд встановив:

Рішенням Наглядової ради позивача від 26.02.2010, оформленим протоколом № 04-10, надано дозвіл останньому на отримання траншевої кредитної лінії в сумі 1 545 910 000 грн. в АТ "Родовід Банк" строком на 3 роки з відсотковою ставкою, що дорівнює вартості цільового фінансування НБУ + 4% маржі, для фінансування будівництва Подільського мостового переходу в м. Києві та автотранспортної магістралі через р. Дніпро в м. Запоріжжі (п. 1), надано повноваження заступнику Голови Правління з фінансових питань Пеньковій О.Л. на підписання кредитного договору, договорів застави майнових прав та інших необхідних документів з АТ "Родовід Банк" (п. 3).

26.02.2010 між відповідачем та Відкритим акціонерним товариством "Мостобуд" (після зміни організаційно-правової форми – ПАТ "Мостобуд") (позичальник) було укладено кредитний договір № 28.1/03-КЛТ-10 (далі – Кредитний договір), відповідно до умов якого встановлювалася: мета, порядок та умови видачі (надання) Банком в майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в загальній сумі 1 545 910 000,00 грн. (ліміт кредитування) на основі додаткових договорів про видачу (надання) кредиту (траншу) до цього договору, які є його невід'ємною частиною; порядок та умови погашення/повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами; вид(и) забезпечення виконання зобов’язань позичальника; порядок плати за користування кредитами (траншами); порядок плати за послуги, що надаються Банком позивальнику; відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредитів; а також взаємні права та зобов’язання сторін, що виникають/виникнуть при видачі/наданні Банком кредитів (п. 1.1 Кредитного договору).

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору кредитні зобов’язання Банку щодо видачі/надання кредитів (траншів) та зобов’язання позичальника щодо погашення кредитів (траншів), сплати процентів, комісій, а також інші права та зобов’язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами за взаємною згодою додаткових договорів про видачу кредитів до цього договору, що є його невід'ємними частинами, в межах ліміту кредитування та суми кредитів, передбачених такими додатковими договорами. Строк користування кожним окремим кредитом (траншем) визначаються відповідним додатковим договором. Заборгованість за кредитами, наданими за цим договором, має бути погашена в строки, вказані у відповідних додаткових договорах, але не пізніше 26.02.2013.

Положеннями п. п. 2.1, 2.2, 2.3 Кредитного договору сторони погодили, що Банк надає позичальнику кредити в рамках ліміту кредитування на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів, за наявності цільового фінансування від НБУ. Кредити видаються на наступні цілі (мета використання кредитів): для фінансування будівництва мостового переходу через р. Дніпро в місті Києві, фінансування будівництва автотранспортної магістралі через р. Дніпро в місті Запоріжжі. Підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові договори, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін, достатності забезпечення, надання Банку документів, необхідних для одержання кредитів позичальником, згідно з внутрішньобанківськими вимогами та вимогами чинного законодавства України, та письмової заяви (клопотання) позичальника, в якій вказується сума кредиту, мета використання, вид забезпечення виконання кредитних зобов’язань, бажана процентна ставка та строк користування кредитом.

Відповідно до п. 2.9 Кредитного договору процентні ставки за користування кредитами встановлюються у розмірі: вартість залученого цільового фінансування НБУ для кожного траншу + 4% річних.

Пунктом 2.10.1 Кредитного договору передбачено, що розрахунок суми процентів за користування кредитами починається з дня зарахування грошових сум кредитів на позичкові рахунки, відкриті Банком для обліку заборгованості позичальника за кредитами, наданими згідно з цим договором.

Згідно із п. 3.1.13 Кредитного договору Банк має право встановити проценту ставку за користування кредитами, наданими згідно з додатковими договорами до цього договору, в розмірі: вартість залученого цільового фінансування НБУ для кожного траншу + 6 % річних у разі незабезпечення позичальником надходжень на поточний рахунок № 26000005001475.980 в Банку в розмірі та на умовах, встановлених пунктом 3.4.10 цього договору, яка буде діяти до моменту забезпечення позичальником умов, встановлених пунктом 3.4.10. цього договору.

17.03.2010 на підставі Кредитного договору між сторонами було укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору (далі – Додатковий договір), відповідно до п. п. 1, 2, 3 якого викладено п. п. 2.1, 2.9, 3.1.13 Кредитного договору в наступній редакції: "2.1. Банк надає позичальнику кредити в рамках ліміту кредитування на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів, за наявності у Банку вільних фінансових ресурсів"; "2.9. Процентні ставки за користування кредитами визначаються додатковими договорами за кожним окремим кредитом (траншем)"; "3.1.13. Встановити проценту ставку за користування кредитами, наданими згідно з додатковими договорами до цього договору, в розмірі: процентна ставка за користування кредитами за кожним окремим кредитом (траншем) + 2% річних у разі незабезпечення позичальником надходжень на поточний рахунок № 26000005001475.980 в Банку в розмірі та на умовах, встановлених пунктом 3.4.10 цього договору, яка буде діяти до моменту забезпечення позичальником умов, встановлених пунктом 3.4.10. цього договору".

Відповідно до п. п. 4, 5 Додаткового договору Банк надає позичальнику кредит (транш) згідно з цим додатковим договором в сумі 560 000 000,00 грн. Сума кредиту спрямовується Банком на поточний рахунок позичальника у Банку № 26000005001475.980 з метою здійснення розрахунків відповідно до цілей, вказаних у п. 2.2 Кредитного договору.

Пунктом 7 Додаткового договору передбачено, що процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 23 процентів річних.

Відповідно до п. 11 Додаткового договору забезпеченням виконання зобов’язань за Кредитним договором та цим додатковим договором є майнові права на грошові кошти за контрактами та іпотека земельних ділянок, які будуть надані строком до 18.03.2010.

Кредитний договір та Додатковий договір від імені позивача підписані заступником Голови Правління з фінансових питань Товариства Пеньковою О.Л.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору № 28.1/03-КЛТ-10 від 26.02.2010, він за своєю правовою природою є кредитним договором (ст. 1054 ЦК України), за умовами якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, в межах виконання укладеного між сторонами Кредитного договору та Додаткового договору відповідачем було надано позивачу кредит у розмірі 560 000 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № TR.876104.6032.1275 від 18.03.2010.

В якості забезпечення виконання умов Кредитного договору та Додаткового договору 18.03.2010 між сторонами по справі було укладено договір застави № 28.1/03-3-10 (далі – Договір застави), відповідно до умов якого позичальник передав Банку майнові права, а саме належне йому на підставі контрактів № 26 від 23.04.2004 та № 21-12 від 21.12.2004 право вимагати від боржника (Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва") грошові кошти на загальну суму 985 382 340,00 грн.

В період користування кредитом позивачем було сплачено на користь відповідача проценти у загальному розмірі 14 823 013,70 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Спір у даній справі виник у зв’язку з оспоренням позивачем правомірності укладеного Додаткового договору та наявності підстав для звернення стягнення за Договором застави.

Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об’єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 – 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З матеріалів справи, зокрема, зі Статуту позивача в редакції 2005 року вбачається, що останній у своїй діяльності керується діючим законодавством України та цим Статутом.

Так, відповідно до п. 9.2 Статуту Товариства управління Товариством здійснюють: Загальні зборів акціонерів, Наглядова рада, Правління-виконавчий орган Товариства та Ревізійна комісія, а компетенція кожного з цих органів визначена статтею 9 Статуту.

Відповідно до п. 9.18 Статуту в Товаристві з числа акціонерів створюється Наглядова рада, яка представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням Загальних зборів і в межах компетенції, визначеної цим Статутом та чинним законодавством України. Наглядова рада контролює і регулює діяльність Правління. При втраті членом Наглядової ради права власності на акції втрачаються його права як акціонера, а відповідно й права та обов’язки як члена Наглядової ради з дня підписання ним документа про відчуження акцій.

Перелік питань, прийняття рішень з яких належить до компетенції Наглядової ради Товариства, закріплений в п. 9.21 Статуту Товариства.

Згідно з абз. 43 п. 9.21 Статуту до компетенції Наглядової ради Товариства належить прийняття інших рішень, якщо вони не суперечать чинному законодавству України.

Пунктом 9.45 Статуту Голова Правління Товариства не має права укладати угоди та здійснювати правочини на суму, яка перевищує Статутний фонд Товариства.

Відповідно до п. 6.2 Статуту розмір Статутного фонду становить 5799400 грн.

Рішенням Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 надано дозвіл на укладання правочину на суму, що перевищує розмір Статутного капіталу Товариства. На виконання такого рішення Товариством в особі заступника Голови Правління з фінансових питань Товариства Пенькової О.Л. укладено Кредитний договір.

З матеріалів справи вбачається, що дозвіл на укладання Кредитного договору був обумовлений визначеною рішенням Наглядової ради Товариства відсотковою ставкою залучення коштів - вартість цільового фінансування НБУ + 4% маржі.

Також вбачається, що середньозважена ставка за кредитами рефінансування, наданих Національним банком України у лютому 2010 року становила 11,97%, а у березні 2010 року – 11,00%, а отже погоджена Наглядовою радою Товариства відсоткова ставка залучення коштів за Кредитним договором від Банку обмежена 15-15,97% річних.

Разом з тим, Додатковим договором № 1 змінено умови Кредитного договору в частині розміру відсоткової ставки (п. 2.9) з попередньої редакції "вартість цільового фінансування НБУ + 4% маржі" до "23 % річних", що суперечить визначеним рішенням Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 обмеженням (умовам отримання кредиту).

Матеріали справи не містять рішення Загальних зборів чи Наглядової ради Товариства про погодження (надання дозволу) на отримання кредиту за відсотковою ставкою 23 % річних.

Положення Статуту обмежує повноваження Голови Правління на укладання правочинів на суму, що перевищує Статутний фонд Товариства, а таке обмеження (п. 9.45 Статуту) на відміну від затвердження правочинів органами товариства (абз. 8 п. 9.21 Статуту), має значення для встановлення наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності сторони правочину (Пленум Верховного Суду України у абз. 3 п. 40 постанови "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" № 13 від 24.10.2008).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Додатковий договір № 1 укладений Товариством в особі заступника Голови Правління з фінансових питань Пенькової О.Л. з перевищенням наданих повноважень, всупереч ч. 1 ст. 161 ЦК України, п. п. 9.44, 9.45 Статуту та рішення Наглядової ради Товариства від 26.02.2010.

Вбачається, що уповноважені Статутом позивача органи (Загальні збори чи Наглядова рада) не давали дозволу на зміну визначеної рішенням Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 відсоткової ставки залучення коштів за Кредитним договором від Банку та її зміну в наступному не погоджували, а за таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в порушення ч. 2 ст. 203 ЦК України Додатковий договір № 1 підписано зі сторони Товариства не уповноваженою особою.

Доведено, що такі дії призвели до отримання кредиту за більшою відсотковою ставкою (на 50 % більше), ніж було погоджено уповноваженим органом.

З приписів ст. 92 ЦК України вбачається, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

З урахуванням того, що Наглядова рада, шляхом прийняття відповідного рішення, попередню згоду на укладення спірного Додаткового договору не надавала, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заступник Голови Правління з фінансових питань позивача Пенькова О. Л. при підписанні Додаткового договору № 1 від 17.03.2010 діяла з перевищенням повноважень, чим порушила положення Статуту та вищезазначені правові норми, що в свою чергу свідчить про невідповідність укладеного Додаткового договору чинному законодавству.

Крім того колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки в спірному договорі є посилання на Статут позивача, відповідач не міг не знати про встановлені обмеження одержання кредиту щодо визначеного граничного розміру відсоткової ставки.

Відсутність таких відомостей (обмежень) в Єдиному державному реєстрі з огляду на обізнаність відповідача про встановлені обмеження згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" не може бути підставою для невикористання таких обмежень при вирішенні даного спору.

Також колегія звертає увагу на те, що оскільки з Кредитного договору конкретні зобов’язання сторін по кредитним правовідносинам не виникають, а Додатковий договір визнано судом недійсним, то відсутні підстави вважати існування зобов’язань, які забезпечені заставою майнових прав за Договором застави.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для визнання недійсним Договору застави відсутні, оскільки за змістом ст. 573 ЦК України заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому, а сторони не позбавлені можливості на виконання Кредитного договору в майбутньому укласти додатковий договір на підставі якого можуть виникнути зобов’язання, які будуть забезпечені заставою.

Таким чином, на момент розгляду справи судом у Банку відсутні підстави реалізувати передбачені Договором застави права звернення стягнення чи договірного списання, оскільки відсутні забезпечені заставою зобов’язання – зобов’язання, які б виникли з Кредитного договору, змін чи доповнень до нього.

За змістом ч. 2 ст. 20 ГК України права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищаються в тому числі шляхом визнання відсутності прав. За таких умов колегія вважає правомірним існування підстав для визнання відсутнім у відповідача права звернення стягнення на майнові права та договірного списання грошових коштів за договором застави.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем доведено обставини, наявність яких відповідно до положень чинного законодавства, є підставою для визнання Додаткового договору № 1 від 17.03.2010 недійсним, що відповідачем в свою чергу не спростовано.

Доводи, наведені в апеляційних скаргах, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 10.10.2011.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Апеляційні скарги Прокуратури Голосіївського району м. Києва та Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 10.10.2011 у справі № 48/227 - без змін.