23/354 Про стягнення вартості недостачі вантажу - 06.12.2011 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Український графіт" звернулася до господарського суду м. Києва з позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) про стягнення 11 112,94 грн. збитків.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.09.2011 року у справі № 23/354 позов задоволено частково. Стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на користь Відкритого акціонерного товариства "Український графіт" 11 066,94 грн. збитків; 110,66 грн. державного мита та 235,02 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення прийнято з посиланням на ст.ст.113, 114 Статуту залізниць України (457-98-п) , ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст.25 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі – СМГС або Угода). На підставі вказаних норм закону та наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду, Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 20.09.2011 року у справі №23/354 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові ВАТ "Український графіт".

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що посилання суду першої інстанції на ст.4, 113, 114 Статуту залізниць України (457-98-п) є неправильним і безпідставним, оскільки перевезення вантажу відбувалося у міжнародному сполученні, а Статут регулює лише ті правовідносини, які виникають при перевезенні вантажу по території України. Відповідач вважає, згідно з п. 4,5 параграфу 3 та п.1 параграфу 4 статті 23 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення залізниця звільняється від відповідальності за часткову втрату вантажу, а питання про відшкодування збитків позивач має вирішувати з вантажовідправником.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2011р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.11.2011р.

У судовому засіданні 22.11.2011р. оголошувалась перерва до 06.12.2011р.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши доводи представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

10.06.2010 р. між Відкритим акціонерним товариством "Український графіт" та Закритим акціонерним товариством "Сибірський антрацит" (м. Новосибірськ, Росія) укладено контракт № 93СбА-2010/804/1323-818/05188/34, відповідно до якого ЗАТ "Сибірський антрацит" зобов’язалося продати та поставити, а Позивач прийняти та оплатити вугілля кам’яне (антрацит) (далі – Контракт, а.с.15-18).

На виконання Контракту, 05.07.2010р., як вбачається із залізничної накладної АК908644, ЗАТ "Сибірський антрацит" (відправник) завантажено у відкритий вагон №67733154 насипом вугілля кам’яне у кількості 70 тон (а.с.13-14) та з станції Линево Західної Сибірської залізниці засобами залізничного транспорту відправлено позивачу.

Згідно з рахунком-фактурою № 1646 від 11.07.2010 р. вартість однієї тонни антрациту, відправленого позивачу, склала 178 доларів США (а.с.22).

Як вбачається з відмітки на залізничній накладній АК908644, вантаж доставлено на митну територію України 11.07.2010 р.

12.07.2010р. на станції Куп’янськ-Сортувальний Південної залізниці складено Комерційний акт серія Б № 007330/781/360 про те, що у вагоні ПВ № 67733154, який прибув 11.07.2010р. о 15.20 год. на підставі актів загальної форми №№ 9652, 5110, Т3303 від 11.-12.07.2010р. та відомості зважування вагонів від 11.07.2010р. при комісійному поверховому огляді вагону № 67733154 було встановлено: "погрузка неравномерная, холмообразная, ниже бортов 100 мм с южной стороны к торцевым дверям имеется скос 2000х2000х2000 мм. Двери люка плотно закрыты. Течи груза нет.". Також, у зазначеному акті вказано на те, що при переважуванні вантажу його маса становить 61500 кг, тобто виявлено недостачу 8500 кг вугілля від ваги 70 000 кг, зазначеної у залізничній накладній АК908644 (а.с.20-21).

15.07.2010р. на станції "Запоріжжя-Ліве" 460005 вантаж видано отримувачу (позивач) згідно з комерційним актом № 007330/781 від 12.07.2010 ст. Куп’янськ-Сортувальний з недостачею вантажу – 8 500 кг (а.с.14 зворот).

У зв’язку з тим, що позивач вважав відповідальним за недостачу вантажу перевізника, відповідача у даній справі, 15.09.2010р. позивачем на адресу відповідача надіслано претензію з вимогою сплатити 1 388,40 доларів США вартості втраченого вантажу (кам’яного вугілля) та 46 грн. надмірно сплаченої перевізної плати (а.с.26-27). Зазначену претензію відповідачем отримано 27.09.2010р. згідно з повідомленням про поштове вручення (а.с.28 зворот).

21.02.2011р. відповідачем позивачу надано відповідь на претензію, датовану 14.02.2011р., у якій відповідач відхилив вимоги позивача з посиланням на те, що відповідальність за недостачу вантажу повинен нести відправник, як це передбачено угодою про міжнародні перевезення (а.с.29).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з посиланням на залізничну накладну АК908644, зазначив, що вантаж доставлено засобами залізниці на митну територію, однак матеріали справи не містять будь-яких документів, які б свідчили про виявлення невідповідності маси вантажу наведеним у накладній параметрам до його доставки на митну територію України 11.07.2010р. Також, суд першої інстанції вказав на те, що комерційний акт, складений відповідачем, не надає підстав для твердження про неправильне завантаження відправником вантажу. Судом першої інстанції встановлено, що відповідальність за недостачу вантажу, яка виникла при його перевезенні відповідачем має бути покладена саме на перевізника (відповідач). При цьому, посилання відповідача на відповідальність відправника відповідно до ст.23 СМГС, оскільки останній самостійно відвантажував вугілля, судом відхилені, оскільки ні накладна, ні комерційний акт не містять доказів неправильного навантаження відправником вугілля у вагон.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, накладна СМГС № АК 90864 за своєю правовою природою є договором перевезення.

За приписами ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Організація перевезень у міжнародних сполученнях регулюється, зокрема, Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі – СМГС та/або Угода).

Відповідно до ст. 4 Статуту залізниць України (457-98-п) перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Параграфом 1 статті 23 СМГС передбачено, що залізниця відповідальна в межах умов, встановлених даним розділом, за прострочення в доставці вантажу та за шкоду, яка виникла внаслідок повної або часткової втрати вантажу, недостачу ваги, пошкодження, зіпсування та зниження якості вантажу з інших підстав, за час з моменту прийняття вантажу для перевезення та до видачі його на станції призначення.

Наявні у матеріалах справи докази свідчать, що недостача вантажу (невідповідність реальної ваги вугілля зазначеній у накладній СМГС вазі) виявлена відповідачем на митній території України 11.07.2010р. на станції Куп’янськ-Сортувальний Південної залізниці при комісійному поверховому огляді вагону № 67733154, проведеного залізницею. При огляді встановлено, що "погрузка неравномерная, холмообразная, ниже бортов 100 мм с южной стороны к торцевым дверям имеется скос 2000х2000х2000 мм. Двери люка плотно закрыты. Течи груза нет.", у зв’язку з чим здійснено переваження вантажу. В результаті переважування вагону з вантажем, встановлено різницю у вазі між зазначеною відправником вантажу у накладній та вагою, визначеною після переважування, яка склала 8500 кг.

Як вбачається з накладної СМГС № АК 90864 графа 13, вага визначена відправником як 70 000 кг, яку засвідчено підписом уповноваженої особи ОСОБА_1. у графі 16 накладної.

Згідно з накладною СМГС № АК 90864, (графи 3, 11, 22 та 27) кам’яне вугілля відвантажено у вагон № 67733154 засобами відправника на території Російської Федерації (станція Линево Західної Сибірської залізниці) (а.с.13).

Перевізником 12.07.2010р. на станції Куп’янськ-Сортувальний Південної залізниці складено Комерційний акт серія Б № 007330/781/360 з відомостями про недостачу у вазі вантажу (20-21). Відмітку про складання вказаного акту проставлено 12.07.2010р. у залізничній накладній СМГС № АК 90864 у графі "Комерційний акт" (а.с.14 зворот).

Згідно з пунктом 66 комерційного акту вантаж має скос 2000х2000х2000 мм.

Про прийняття залізницею вказаного у накладній вантажу до перевезення, свідчить відповідний штемпель станції Линево Західної Сибірської залізниці "852708" у правому верхньому куті накладної, яким також підтверджується місце відправлення вагону з вантажем та оплата. При цьому, зі змісту графи 11 накладної СМГС вбачається, що на час прийняття залізницею до перевезення вантаж був розміщений у відкритому рухомому складі правильно, відповідно до п.4, 5 розділу 2 Технічних умов.

Таким чином, накладною СМГС № АК 90864 підтверджується, що при прийнятті вантажу від відправника до перевезення засобами залізниці, вантаж був розміщений правильно. Будь-яких зауважень при прийнятті вантажу до перевезення перевізником не зазначено.

Водночас, колегія суддів вважає, що виявлені та зафіксовані у комерційному акті: "погрузка не равномерная, холмообразная, ниже бортов 100м с Южной стороны к торцевым дверям имеется скос 2000х2000х2000мм" свідчать про наявність зовнішніх ознак доступу до вантажу, які могли бути причиною недостачі вантажу.

При цьому, твердження відповідача про відсутність виїмок та заглиблень, викладене у відзиві на позовну заяву, суперечить встановленим у комерційному акті обставинам, а тому було правомірно відхилено судом першої інстанції.

У судовому засіданні 06.12.2011р. представник відповідача зазначив, що, на його думку, наявність скосу у розмірі 2000х2000х2000 мм не виключає як неправильного та неповного завантаження вантажу відправником, так і доступу до нього третіх осіб.

Проте, можливість неправильного та неповного завантаження відправником у даному випадку виключаються, оскільки, як вже було встановлено, у графі 11 накладної СМГС (998_011) зазначено, що вантаж був розміщений у відкритому рухомому складі правильно, відповідно до п.4, 5 розділу 2 Технічних умов, а вантаж та накладна прийнято залізницею без зауважень, про що свідчить відповідний штемпель станції Линево Західної Сибірської залізниці "852708" (а.с.13-14).

Так, за приписами ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

Згідно зі ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 113 Статуту залізниць України (457-98-п) за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Таким чином, з урахуванням вказаних обставин, саме відповідач має довести, що втрата та недостача вантажу виникла не з його вини.

Доказів того, що недостача вантажу сталася не з вини перевізника (залізниці), останнім ні суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Однак, відповідач посилається на те, що відповідно до параграфу 6 ст.23 СМГС відомості про кількість та масу вантажу, внесені вантажовідправником в накладну, можуть слугувати доказом проти перевізника тільки тоді, коли перевірка маси вантажу була проведена залізницею, відомості про масу вантажу внесені в графу 32 накладної, та засвідчена відміткою у накладній "навантажено залізницею".

Колегія суддів не може погодитись з таким твердженням відповідача, оскільки, у зазначеному параграфі 6 ст.23 СМГС, на який посилається відповідач, зазначено, що "Цей припис не діє у випадках, передбачених в §4 даної статті" (ст.23 СМГС).

Проте, згідно з пунктом 3 параграфу 4 ст. 23 СМГС залізниці звільняються від відповідальності за недостачу маси вантажу, якщо вантаж, завантажений відправником в вагон, був виданий отримувачу, зокрема без зовнішніх ознак доступу до вантажу, які могли б бути причиною недостачі маси вантажу.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у даній справі наявні правові підстави для покладення відповідальності на перевізника (відповідача), оскільки зібрані у справі докази, зокрема накладна та комерційний акт, а також приписи ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , Статуту залізниць України (457-98-п) та Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення надають підстави дійти висновку саме про відповідальність перевізника (залізниці) за прийнятий для перевезення вантаж.

Щодо нарахування суми збитків у розмірі 11066,94 грн. за недостачу 8,500 кг вантажу, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до положень ст. 924 ЦК України, ст. 113 Статуту залізниць України (457-98-п) , перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Згідно з параграфом 1 статті 25 СМГС, якщо в силу приписів угоди залізниця повинна відшкодувати відправнику чи отримувачу вантажу збитки за повну чи часткову втрату вантажу, то розмір такого відшкодування вираховується за ціною, вказаною у рахунку іноземного постачальника або у виписці з рахунку, засвідченої у порядку, встановленому в країні, якій пред’являється претензія".

Згідно з рахунком-фактурою № 1646 від 11.07.2010 р. вартість однієї тонни антрациту, направленого позивачу, склала 178 доларів США (а.с.22).

Судом встановлено, що загальна кількість вантажу, який поставлявся позивачу згідно з умовами Контракту та відповідно до накладної складає 70 000 кг.

Відповідно, оскільки недостача 8,500 кг вантажу (кам’яного вугілля) виникла з вини перевізника (залізниці), вартість втраченого вантажу становить 1 388,40 доларів США, що еквівалентно 11 066,94 грн. згідно з офіційним курсом НБУ станом на день подання позову, тому вказану вартість має бути відшкодовано відповідачем у повному обсязі.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що позивачем невірно розраховано суму збитків з таких підстав.

На переконання відповідача, вугілля було завантажено у вологому стані (10%), а тому відповідно до параграфу 1 ст.24 СМГС при розрахунку має бути застосована норма природної втрати кам’яного вугілля у розмірі 2%. У зв’язку з цим, відповідач вважає, що маса недостачі вантажу становить не 8,500 кг, а 7,100 кг, а його вартість 10 074 грн.

Згідно з пунктом 1 параграфу 1 статті 24 СМГС природна норма втрати маси вантажу у розмірі 2 % застосовується до рідких вантажів або переданих для перевезення у вологому стані, а також до переліку інших вантажів, визначених у даному пункті.

Кам’яне вугілля (антрацит) до вказаного переліку вантажів не включено, а також воно не є рідким вантажем.

Що ж стосується твердження відповідача про надмірну вологість (10%) вантажу, то вказане твердження не доведено останнім жодним доказом.

Відповідачем не зазначено суду ні відповідних норм закону або підзаконного акту, державного стандарту або технічних умов, які б надали суду підстави вважати вказану у накладній вологість 10 % надмірною для кам’яного вугілля (антрацит) марки АМ. Тим більше, не зазначено взагалі на підставі чого відповідач вважає, що дана марка вугілля повинна мати меншу вологість ані ж та, яку зазначено у накладній і прийнято до перевезення.

У судовому засіданні 06.12.2011р. посилання на надмірну вологість завантаженого вугілля (10%) представником відповідача також не обґрунтовано та не доведено.

Водночас, відповідно до пункту 3 статті 24 СМГС норма природної втрати мінерального палива, до якого відноситься угілля кам’яне (антрацит) складає 1 %.

При розрахунку суми збитку від втрати частини вантажу позивач правомірно врахував зазначений показник природної втрати.

Таким чином, колегія суддів вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача (перевізника) збитків у розмірі 11 066, 94 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, про що вірно зазначив й суд першої інстанції.

Також, колегія суддів вважає правомірним відмову позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 46 грн. провізної плати. Вказана вимога позивачем не обґрунтована та не доведена належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхилено як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 20.09.2011 р. у справі №23/354 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому має бути залишене без змін.