52/329 Про стягнення заборгованості за поставлений товар та неустойки за прострочку оплати - 30.11.2011 Прийняття

Позов, з урахуванням уточнень, заявлено про стягнення основного боргу в сумі 10843,20 грн. за поставлений за договором про поставку № 4072 к від 25.01.2008 року, але неоплачений товар, пені в сумі 344,27 грн., 3 % річних в сумі 133,27 грн. та збитків від інфляції в сумі 75,37 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року, повний текст якого підписаний 18.10.2011 року, у справі № 52/329 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 10704,96 грн., збитки від інфляції в сумі 75,37 грн., 3% річних в сумі 133,27 грн., в частині стягнення пені в сумі 344,27 грн. позов залишено без розгляду, в решті позву відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобов’язання по оплаті поставленого за умовами спірного договору товару.

Часткове задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу ґрунтується на неврахуванні позивачем при розрахунку основного боргу повернутого за видатковою накладною (повернення) № 22-003221 від 17.08.2011 року товару на загальну суму 138,24 грн.

Залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення пені ґрунтується на тому, що позивачем не надано обґрунтованого її розрахунку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року у справі №52/329 скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволення вказаних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення не прийнято до уваги те, що умовами спірного договору встановлено, що оплата товару проводиться лише після його реалізації відповідачем, що частину з заявленої до стягнення суми (4422,48 грн.) становить вартість ще не реалізованого товару, строк виконання обов’язку по оплаті якого ще не настав, а час як вже реалізований товар відповідачем буде оплачено після вилучення позивачем залишків нереалізованого товару.

Крім того, відповідач зазначає, що висновок суду першої інстанції про сплив строку придатності спірного товару є помилковим, оскільки ГОСТ 7657-84, на який посилається суд першої інстанції, не встановлює строку придатності на деревяне вугілля, а визначає лише гарантійний термін його зберігання, а висновок державної санітарно – епідеміологічної експертизи від 01.04.2008 року № 05.03.02-04/18817 не є нормативно – правовим актом, а тому, виходячи з ч. 1 ст. 677 ЦК України, не може встановлювати строки придатності на ті чи інші товари.

Ухвалою від 07.11.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Позивач в судове засідання представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача надав пояснення, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив оспорюване рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволення вказаних вимог відмовити.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

25.01.2008 року позивач та відповідач уклали договір про поставку № 4072к (далі Договір), за умовами якого позивач зобов’язався передати товари у власність відповідача на умовах і у строки, встановлені у заявках на поставку, а відповідач, в порядку та у строки, встановлені Договором, зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Договору ціна на товари, що поставляються позивачем у відповідності з Договором, вказані в додатку № 1 до Договору. В додатку № 1 зазначені оптові ціни на товари і ціни, по яким товари продаються відповідачу (тобто, оптові ціни після вирахування знижки покупцю).

Пунктом 1 розділу VI Договору встановлено, що позивач зобов’язаний поставити товари на умовах FCA у відповідності з офіційними правилами тлумачення торгів них строків Міжнародної торгової палати Інкотермс (в редакції 2000 року) з уточненнями, зазначеними в Договорі.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач за видатковими накладними № РНг-000831 від 22.11.2009 року на загальну суму 2945,04 грн., № РНг-000113 від 09.04.2010 року на загальну суму 1863,96 грн., № РНг-000114 від 09.04.2010 року на загальну суму 2712 грн., № РНг-000115 від 09.04.2010 року на суму 3761,28 грн., № РНг-000116 від 09.04.2010 року на суму 1680 грн., № РНг-000117 від 09.04.2010 року на суму 4279,68 грн., № РНг –000118 від 09.04.2010 року на суму 3419,16 грн., № РНг-000153 від 21.04.2010 року на суму 2955,48 грн., № РНг-000154 від 21.04.2010 року на суму 1682,28 грн., № РНг-000155 від 21.04.2010 року на суму 1682,28 грн., № РНг-000156 від 21.04.2010 року на суму 1682,28 грн., № РНг-000157 від 21.04.2010 року на суму 1623,48 грн., № РНг-000158 від 21.04.2010 року на суму 2211,48 грн., № РНг-000159 від 21.04.2010 року на суму 3060,60 грн., № РНг-000160 від 21.04.2010 року на суму 2965,08 грн. поставляв відповідачу товар.

Загальна сума зазначених накладних становить 38524, 08 грн.

В той же час, як слідує з матеріалів справи та пояснень сторін, під час дії Договору позивачем, окрім вище перелічених поставок,проводились й інші.

Зазначене, зокрема, підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями угод про зарахування зустрічних однорідних вимог:

- від 20.10.2009 року, якою проведено залік зустрічних однорідних вимог на суму 14147 грн.;

- від 18.11.2009 року, якою проведено залік зустрічних однорідних вимог на суму 3500 грн.;

- від 21.12.2009 року, якою проведено залік зустрічних однорідних вимог на суму 1295 грн.;

- від 08.01.2010 року, якою проведено залік зустрічних однорідних вимог на суму 1112,37 грн.

Зазначені угоди містять посилання на наявність у відповідача заборгованості за Договором. Зокрема, в угоді від 08.01.2010 року сторонами погоджено, що відповідач має заборгованість перед позивачем за Договором в сумі 54903,18 грн.

В той же час, з наявних в матеріалах справи виписок з банківського рахунку позивача слідує, що відповідач частково поставлені за Договором товари оплачував.

Із врахуванням угод про зарахування зустрічних однорідних вимог та часткових оплат товару позивач визначив заборгованість відповідача за Договором в сумі 10843,20 грн.

Проте, з наданої відповідачем копії видаткової накладної (повернення) № 22-003221 від 17.08.2011 року слідує, що відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 138,24 грн. Позивачем в розрахунку вказана сума не врахована.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності неоплаченого за Договором товару на суму 10704,96 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилається на те, що в Договорі сторонами погоджено, що оплата товару здійснюється після його реалізації, і що відповідач має право повернути нереалізований товар позивачу в будь – який час, що частину з заявленої до стягнення суми (4422,48 грн.) становить вартість ще не реалізованого товару, строк виконання обов’язку по оплаті якого ще не настав, а реалізований товар відповідачем буде оплачено після вилучення позивачем залишків нереалізованого товару.

Відповідно до п. 1 розділу VIІІ Договору відповідач сплачує позивачу за товари після їх реалізації через 14 календарних днів кожну середу.

Додатковою угодою № 1 до Договору від 01.03.2009 року сторони погодили викласти п. 1 розділу VIІІ Договору в наступній редакції: "Відповідач проводить оплату позивачу за реалізовані товару один раз в 45 календарних днів".

Згідно п. 10.6 розділу VI Договору відповідач має право протягом всього часу перебування у нього товару, а якщо для товару встановлений строк придатності до використання –то протягом цього часу, перевірити відповідність товарів вимогам Договору і повідомити про встановлені недоліки позивачу. В такому випадку відповідач має право повернути товари або вимагати їх замінити.

Пунктом 10.7. розділу VI Договору встановлено, що відповідач має право повернути товари по різним причинам (товари не користуються попитом тощо), а позивач зобов’язаний прийняти їх назад з обов’язковим оформленням і наданням всіх необхідних документів. Всі товари, що повертаються, постачальник зобов’язаний забрати за свій рахунок і своїм транспортом протягом 5 робочих днів з дня отримання відповідного повідомлення від покупця.

Отже, умовами Договору встановлено право відповідача повернути нереалізований товар позивачеві, проте здійснити таке повернення відповідач може лише до спливу встановленого для товару строку придатності до використання.

Згідно ГОСТ 7657-84 гарантійний строк зберігання деревного вугілля складає 12 місяців з дня виготовлення товару.

Відповідно до Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 01.04.2008 року № 05.03.02-04/18817 термін придатності розпалювача для багать та камінів складає один рік з дати виготовлення.

Отже, враховуючи, що товар (деревяне вугілля та розпалювач для багать) поставлено відповідачу в період з листопада 2009 року по квітень 2010 року, про що свідчать спірні видаткові накладні, строк придатності такого товару в будь – якому випадку минув в квітні 2011 року, а отже, відповідач втратив право на повернення такого товару.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач листом № 632 від 28.07.2011 року повідомив позивача про намір повернути залишок нереалізованих за Договором товарів та звернувся до позивача з вимогою направити уповноважених представників для прийняття товару.

Проте, як було встановлено вище, строк придатності спірного товару минув в квітні 2011 року, з огляду на що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач звернувся до позивача з вимогою про прийняття товару після закінчення терміну його придатності.

В той же час, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про надання інформації щодо наявності товарного залишку продукції та обсягу нереалізованого товару та зазначав, що в разі неотримання своєчасної відповіді змушений буде вважати реалізованим весь обсяг неоплаченого товару (листи № 36 від 20.09.2010 року та № 27 від 10.05.2011 року) (а.с. 124-127). Як слідує з відміток на повідомленнях про вручення поштового відправлення, відповідачем зазначені листи були отримані 20.09.2011 року та 10.05.2011 року, проте на зазначені листи відповідач не відповів.

Щодо посилань відповідача на те, що строк виконання зобов’язань за Договором не настав через нереалізацію товару відповідно до статті 530 ЦК України, а саме, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події, слід зазначити наступне.

Реалізація товару не є подією, яка неминуче має настати, в розумінні статті 530 ЦК України, оскільки товар може залишитись не реалізованим у зв’язку з відсутністю попиту або у зв’язку з закінченням терміну зберігання тощо.

Отже, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку про те, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання з оплати отриманого товару та має перед позивачем заборгованість у сумі 10704, 96 грн.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов’язання з оплати отриманого за Договором товару в сумі 10704,96 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 10704,96 грн. та відмовив у задоволенні вимог про стягнення основного боргу в сумі 138, 24 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 1 розділу Х Договору сторони погодили, що відповідач, який вчасно не розрахувався за товари, сплачує позивачу пеню в розмірі 0,04% від суми затриманої оплати, проте не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки платежу. Пеня нараховується та сплачується лише в тому випадку, коли позивач виконав всі свої платіжні зобов’язання по відношенню до відповідача.

Як зазначено у п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" (v_344600-05) господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Як слідує з розрахунку позивача, він нараховує пеню щодо заявленої до стягнення суми боргу за період з 13.06.2011 року по 27.09.2011 року.

Проте, згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Отже, для перевірки правильності розрахунку пені, суду необхідно встановити коли саме виникло прострочення обов’язку відповідача з оплати спірного товару, що, враховуючи встановлений Договором строк оплати товару, неможливо здійснити без встановлення часу його реалізації.

Ухвалою від 21.07.2011 року суд зобов’язав позивача надати письмові пояснення щодо підстав та порядку нарахування штрафних санкцій.

В поданих позивачем Уточненнях до позовної заяви (а.с. 55-56) ним не зазначено, виходячи з яких саме обставин справи він нараховує пеню саме за період з з 13.06.2011 року по 27.09.2011 року.

Враховуючи, що суд позбавлений можливості в даному випадку здійснити перерахунок пені самостійно, оскільки встановити той період, за який позивач має право нарахувати пеню, з наявних в матеріалах справи документів неможливо, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо залишення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 344,27 грн. без розгляду. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 133,27 грн. та збитків від інфляції в сумі 75,37 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року у справі № 52/329 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.