27/181 Про визнання третейської угоди недійсною - 21.11.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВДП" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання третейської угоди недійсною.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2011 у справі № 27/181 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВДП" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2011 у справі № 27/181 скасувати та прийняти нове яким позов задовольнити.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2011 прийнято до розгляду справу № 27/181. Розгляд апеляційної скарги призначений на 07.11.2011 об 11:10.

07.11.2011 представники позивача та відповідача в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, не зважаючи на те, що були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2011 розгляд апеляційної скарги у справі № 27/181 відкладено на 21.11.2011 о 12:10.

Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб’єктами від 21.11.2011 № 01-23/3/2 у справі № 27/181 у зв’язку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Іоннікову І.А.

21.11.2011 представник відповідача в судове засідання повторно не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду відповідач повідомлений належним чином.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

16.03.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДП" було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-11/47 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" зобов’язався надавати Товариству з обмеженою відповідальністю "ВДП" грошові кошти у тимчасове користування на умовах, визначених договором.

З Договору вбачається, що він за своєю природою є кредитним договором згідно з ст. 1054 Цивільного кодексу України.

Пунктом 6.2 Договору сторони передбачили, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди із спірних питань шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків.

З матеріалів справи вбачається, що скаржник звернувся до суду з вимогою визнати третейську угоду у вигляді третейського застереження в Договорі недійсною, зокрема п. 6.2 Договору.

Скаржник в обґрунтування своїх позовних вимог стверджує, що при укладанні Договору, відповідачем було порушено право на обговорення умов майбутнього правочину на рівних умовах, яке випливає з основоположних засад цивільних правовідносин, а також те, що підчас укладення Договору, а саме п. 6.2., було відсутнє волевиявлення позивача і редакція цього пункту не відповідала його внутрішній волі, як того вимагає ст. 203 Цивільного кодексу України.

Проте, зазначене вище твердження скаржника є необґрунтованим та безпідставним з огляду на наступне.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Приймаючи до уваги той факт, що статтею 1055 Цивільного кодексу України передбачено обов’язкову письмову форму кредитного договору, то в розумінні ст. ст. 639 та 640 Цивільного кодексу України моментом укладання кредитного договору є момент підписання його сторонами.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що всі умови Договору були схвалені сторонами і зауважень до них не було підтвердженням чого є підписи обох сторін на договорі які скріплені печатками.

Крім того, скаржник вказує на те, що при укладанні договору йому не було надано для ознайомлення Положення про Третейський суд при Асоціації українських банків та Регламенту цього суду, а також зазначає, що відповідач є членом Асоціації українських банків, при якій створено запропонований в договорі третейський суд, що не відповідає принципу рівності та справедливості, так-як сторони не мають рівних можливостей щодо впливу на процес формування складу суддів.

Щодо посилань позивача на те, що при укладанні договору останньому не було надано можливості ознайомитись з Положенням про Третейський суд при Асоціації українських банків та Регламентом цього суду, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Статтею 10 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що положення про постійно діючий третейський суд та регламент третейського суду затверджуються його засновником і публікуються.

Таким чином, законом не встановлено обов'язку сторін долучати до угоди або давати для ознайомлення регламент та положення третейського суду, вони ознайомлюються з ними самостійно.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про третейські суди", сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів.

Таким чином, порядок формування та склад постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків був погоджений сторонами у п. 6.2 Договору, а тому зміст пункту відповідає вимогам закону та не порушує прав позивача.

Крім того суд відмічає, що Третейський суд є постійно діючим недержавним незалежним органом, який створений на підставі рішення Ради Асоціації українських банків від 22.04.2005 року, протокол № 2 "Про створення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків"в порядку, встановленому Законом України "Про третейські суди" (1701-15) для вирішення спорів, які виникають з цивільних та господарських правовідносин.

Відповідно до статті 6 Положення про постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків, завданням Третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення справ у відповідності з чинним законодавством України.

Отже, Третейський суд при Асоціації українських банків є незалежним органом, який захищає інтереси сторін третейського розгляду, а не членів Асоціації українських банків.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача про те, що членство відповідача в Асоціації українських банків порушує принципи рівності та справедливості, є необґрунтованим.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсною третейської угоди.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2011 у справі № 27/181 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.