23/225 Про стягнення заборгованості за Договором на користування електричною енергією - 26.08.2010 Прийняття

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (далі – позивач) у березні 2010 року звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора "Татарка" Шевченківської районної у місті Києві ради (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 282456,80 грн. основного боргу, 14052,68 грн. пені, 19771,98 грн. штрафу, 10151,04 грн. інфляційних, 2056,49 грн. 3% річних, 3284,89 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2010р. у справі № 23/225 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 282456,80 грн. основного боргу, 14052,68 грн. пені, 2056,49 грн. 3% річних, 10151,04 грн. інфляційних, 3087,17 грн. державного мита та 221,79 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2010р. у справі № 23/225 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального права, а зроблені висновки є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2010р. у справі № 23/225, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/4 від 25.08.2010р. "Про зміну складу колегії суддів" в зв’язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 23/225 колегії суддів у складі: Сотніков С.В. - головуючий суддя, суддів Дзюбко П.О., Сулім В.В.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

В судове засідання Київського апеляційного господарського суду 26.08.2010р. представник відповідача не з’явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали від 19.07.2010р.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалася, представник відповідача не скористався належними йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні 26.08.2010р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2010р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" – залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 26.06.2007р. було укладено договір про постачання електричної енергії №71265 (далі – договір), предметом якого відповідно до пункту 1 договору є зобов’язання постачальника (позивач) продавати електричну енергію споживачу (відповідач) для забезпечення потреб електроустановок споживача згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1 договору під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, не обумовлених цим договором, сторони зобов’язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією затвердженими в установленому порядку.

Згідно п. 2.2.2 договору позивач постачає електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього ж договору, з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, згідно з категорією струмоприймачів Споживача відповідно до Правил устройства електроустановок, 6 видання, 1986 р. (із змінами та доповненнями) та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін", забезпечити отримання споживачем електричної енергії у точці продажу на рівні дозволеної потужності відповідно до Додатка "Перелік об’єктів",

Пунктами 2.3.2 2.3.3, 2.3.4 договору встановлено, що відповідач зобов’язується дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 даного договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатка "Перелік об’єктів", оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами Додатків "Порядок розрахунків на електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів", здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з Додатками "Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів", "Графік зняття показників засобів обліку електричної енергії" та "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 30.09.2007р. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною стороною не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 10.1 - договору).

Так, за своєю правовою природою зазначений договір є договором енергопостачання.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У розумінні ст.ст. 1, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі – Закон) правовідносини, які склались між позивачем та відповідачем за укладеним ними договором відносяться до сфери господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, тощо.

Згідно ст. 26 Закону істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є найменування сторін, предмет договору, вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг, порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості, права та обов'язки сторін, порядок контролю та звіту сторін, порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг, визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу, порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту), відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору, порядок вирішення спорів, строк дії договору, умови зміни, пролонгації, припинення дії договору, тощо. Договір на надання житлово-комунальних послуг набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 14 Закону послуги з постачання електроенергії відносяться до першої групи - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади. Порядок формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої групи визначає Кабінет Міністрів України (стаття 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"). Постановою Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996р. (1548-96-п) спеціальним уповноваженим органом в галузі електроенергетики визначено Національну комісію регулювання електроенергетики України. Постановою №309 від 10.03.1999р. (z0152-99) Національною комісією регулювання електроенергетики України було встановлено тарифи на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та затверджено Порядок застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам. Протягом усього періоду часу, визначеному у позовній заяві, означена постанова діяла в редакції постанови НКРЕ № 926 від 20.07.2006р. (z0918-06)

З огляду на викладене Київський апеляційний господарський сад погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони правомірно не погоджували у договорі ціну одиниці (1 квт/год), яка встановлюється рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади. З усіх інших, визначених законом істотних умов сторонами було досягнуто згоди.

Порядок розрахунків сторони погодили додатком 2.2 до договору (аркуш справи 27), пунктами 1, 2, 3, 5, 13 якого передбачено, що розрахунковий період починається з першого числа кожного місяця та закінчується в останній день цього місяця. споживач самостійно знімає показання розрахункових лічильників 20 числа кожного місяця та надає звіт з урахуванням фактичного та прогнозованого до кінця поточного розрахункового періоду обсягу споживання. Період між датами зняття показань засобів обліку прирівнюється до розрахункового періоду, тариф якого застосовується для розрахунків вартості електричної енергії. Щомісяця 21 числа споживач зобов’язується направляти уповноваженого представника до Постачальника для надання звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, споживач надає завірений акт звіряння розрахунків за попередній період.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно п. 2 ст. 32 Закону розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку.

Таким чином, виходячи з вимог законодавства та умов укладеного сторонами договору відповідач повинен на підставі показань засобів обліку обраховувати за встановленими НКРЕ тарифами вартість отриманої енергії та перераховувати відповідні грошові кошти на рахунок позивача.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи позивач взяті на себе зобов’язання виконав. За період з 01.09.2009р. по 01.02.2010р. відповідачем було спожито електричної енергії на суму 380109,47 грн.

Відповідач за спожиту електричну енергію розрахувався частково в сумі 94152,67 грн.

Таким чином, як стверджує позивач, відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання за договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення 282456,80 грн. основного боргу.

Виходячи зі змісту ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Крім того, відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2.2 договору передбачено, що на початок кожного розрахункового періоду передбачено нарахування пені на суму боргу в розмірі 0,1% за кожен день прострочення платежу, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Так, для всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов’язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" (v_344600-05) ).

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши суму пені, інфляційних та 3 % річних погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення пені, інфляційних та 3% річних за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання підлягає задоволенню в сумі 14052,68 грн. пені,10151,04 грн. інфляційних та 2056,49 грн. 3% річних.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується з твердженням апелянта, що висновок господарського суду міста Києва про відсутність правових підстав для задоволення суми штрафу є хибним відповідно до ст.ст. 199, 231, 230 Господарського кодексу України, оскільки як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту частини 2 статті 231 Господарського кодексу України даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 % від суми боргу за несвоєчасну оплату електроенергії не підлягають задоволенню.

Інші доводи наведені Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" в апеляційній скарзі колегією суддів також до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.