9901/972/18 Про визнання протиправним і скасування рішення Вищої ради правосуддя, яким відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення особи на посаду судді районного суду міста, та зобов'язання вчинити певні дії - 11.03.2019 Прийняття

- визнати протиправним і скасувати Рішення ВРП від 20 листопада 2018 року №3524/0/15-18, яким відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва (надалі також - Рішення №3524/0/15-18);

- зобов'язати ВРП вчинити дії щодо внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 безстроково.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на наступне.

Підставою для прийняття Рішення №3524/0/15-18 стало те, що відносно позивача військовою прокуратурою Дарницького гарнізону здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 376 Кримінального кодексу України, у зв'язку із неправомірними діями судді Голосіївського районного суду міста Києва, які полягали у втручанні в діяльність судді цього ж суду з метою перешкодити виконанню службових обов'язків. 27 травня 2016 року прийнято постанову про закриття цього кримінального провадження, у зв'язку з відсутністю у діянні особи складу злочину.

Проте, на засіданні ВРП 20 червня 2018 року позивач вказала, що їй невідомо про наявність кримінального провадження, а на засіданні 7 серпня 2018 року - що їй невідомо про обставини цього провадження.

Тобто, на думку позивача, відповідачем враховано в якості підстав невідповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності дві обставини: 1) наявність самого факту кримінального провадження, незважаючи на той факт, що воно закрито; 2) неправдиві, на думку членів ВРП, відповіді з цього приводу кандидатом під час засідань ВРП на питання, пов'язані безпосередньо з обставинами виключно її обізнаності з кримінальним провадженням.

Позивач вважає, що участь у конкурсі з призначення на посаду судді осіб, які не займали до цього посаду судді, а також тих, хто займав, мають бути рівними та не може бути предметом розгляду для з'ясування понять "доброчесності". Саме у вмотивованості рішення відповідача та тлумачення ним поняття "доброчесності" полягає суть аргументів позивача. На її переконання, без будь-якого правового обґрунтування, ВРП застосовано посилання на вимоги до вже діючого судді, зокрема, Бангалорських принципів. В такий спосіб оцінки кандидати без досвіду роботи суддею, мають певні переваги перед тими, які здійснювали правосуддя певний період часу. Отже, мова йде про застосування ВРП дискримінаційних вимог до ОСОБА_1, визначаючи відносно неї поняття "доброчесності".

Отже, позивач вважає, що в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, особливо про оцінку загальних категорій як "доброчесність", "суспільна довіра" тощо, оцінювання завжди має певний суб'єктивний характер. За таких обставин особисте переконання кожного члена ВРП, зрештою, і визначає характер їх голосування. Однак, така суб'єктивність не може йти на шкоду об'єктивності та законних очікувань позивача.

29 січня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ВРП на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, просить у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалено повноважним складом ВРП та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухвалені. Дане рішення також містить посилання на визначені законом підстави для відмови у внесенні подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Позивачем не наведено доказів про наявність підстав для визнання незаконним оскаржуваного рішення ВРП, які визначені статтею 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, заперечили вчинення позивачем дій, з посиланням на які відповідач прийняв оскаржене Рішення.

Представник відповідача просив відмовити в позові, оскільки Рішення є правомірним.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 29 квітня 2011 року № 515/2011 (515/2011) призначена на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва строком на п'ять років. Повноваження ОСОБА_1 припинилися у квітні 2016 року у зв'язку із закінченням строку, на який її було призначено.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України) від 18 квітня 2018 року №404/ко-18 суддю Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано такою, що відповідає займаній посаді (стор.17 матеріалів кандидата на посаду судді).

7 травня 2018 року ВККС України прийняла рішення №136/дс-18 про рекомендування ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва (а.с.47).

20 листопада 2018 року ВРП, розглянувши рекомендацію ВККС України, матеріали про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва та висновок члена ВРП, прийняла рішення №3524/0/15-18, яким відмовила у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва на підставі частин вісімнадцятої, дев'ятнадцятої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (а.с.113-116).

Відповідно до витягу з протоколу №85 засідання ВРП від 20 листопада 2018 року за внесення Президенту України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва проголосувало 8 членів ВРП, проти - 10 (а.с.111-112).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 128 Основного Закону України (в редакції станом на квітень 2016 року) перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. За частиною першою цієї самої статті Конституції України (254к/96-ВР) в редакції Закону України від 2 червня 2016 року №1401-VІІІ "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) (далі - Закон №1401-VІІІ (1401-19) ) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП в порядку, встановленому законом.

На підставі частин другої та третьої статті 76 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній станом на 30 квітня 2016 року; далі - Закон № 2453-VІ (2453-17) ) суддя, строк повноважень якого закінчується, за його заявою має бути рекомендований ВККС України для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому.

Обрання на посаду судді безстроково здійснюється в такому порядку: 1) кандидат звертається з письмовою заявою до ВККС України про рекомендування його для обрання на посаду судді безстроково; 2) ВККС України повідомляє про підготовку матеріалів щодо кандидата на посаду судді безстроково на офіційному веб-сайті та в офіційних засобах масової інформації; 3) ВККС України перевіряє відомості про кандидата, досліджує його суддівське досьє, враховує показники розгляду кандидатом за час його роботи на посаді судді та у випадках, передбачених цим Законом, - результати його кваліфікаційного оцінювання; 4) ВККС України приймає вмотивоване рішення про рекомендування чи відмову в рекомендуванні для обрання на посаду судді безстроково і в разі рекомендування направляє відповідне подання до Верховної Ради України; 5) Верховна Рада України приймає рішення про обрання кандидата на посаду судді безстроково.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) (далі - Закон №1402-VIII (1402-19) ), яким запроваджено, зокрема, кваліфікаційне оцінювання, яке проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Частиною другою статті 83 Закону №1402-VIII встановлено, що критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону №1402-VIII за результатами кваліфікаційного оцінювання судді ВККС України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Як установлено судом, Рішенням ВККС України від 18 квітня 2018 року №404/ко-18 суддю Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано такою, що відповідає займаній посаді, та в подальшому ВККС України прийняла рішення від 7 травня 2018 року №136/дс-18 про рекомендування ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва.

На підставі частин першої та другої статті 36 Закону № 1798-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП. Рада ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС України, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП у передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС України; 2) ВККС України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Пунктом 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ визначено, що ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Матеріали справи свідчать, що 20 листопада 2018 року ВРП за результатами розгляду рекомендації ВККС України від 7 травня 2018 року №136/дс-18 дійшла висновку про існування обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва, що є підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Згідно із цим положенням саме на ВРП покладено обов'язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя.

Природа діяльності ВРП визначається обов'язком держави перед суспільством сформувати такий суддівський корпус, представники якого за їхніми індивідуальними якостями не викликали б недовіри у громадян України, тому ВРП зобов'язана перевірити дані, що характеризують особисті та моральні якості особи, що претендує на посаду судді, репутація якої має бути бездоганною.

Під час дослідження матеріалів стосовно кандидата ОСОБА_1 враховано, що військовою прокуратурою Дарницького гарнізону здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015100000000039, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 січня 2015 року (за заявою голови Голосіївського районного суду міста Києва) за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 376 Кримінального кодексу України, у зв'язку із неправомірними діями судді Голосіївського районного суду міста Києва, які полягали у втручанні в діяльність судді цього суду з метою перешкодити виконанню службових обов'язків.

Як убачається з копій матеріалів вказаного кримінального провадження, отриманих на запит члена ВРП ОСОБА_6, 27 травня 2016 року слідчий військової прокуратури Дарницького гарнізону Павлюк М.В. прийняв постанову про закриття цього кримінального провадження у зв'язку з відсутністю у діянні особи складу злочину, передбаченого частиною другою статті 376 Кримінального кодексу України (втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення, вчинене особою з використанням свого службового становища).

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що слідчий, оцінюючи показання свідків та інші докази, зібрані під час досудового розслідування, встановив відсутність у діях судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого частиною другою статті 376 Кримінального кодексу України, з огляду на те, що вона не вчиняла будь-яких дій з метою здійснення впливу на прийняття рішення суддею цього суду Мирошниченко О.В., фактично не спілкувалася з нею та не чинила тиску на неї, а лише збирала (серед працівників суду) інформацію, яку, як вбачається з показань свідків, планувала в подальшому передати іншим особам.

Згідно з висновком слідчого в діях судді ОСОБА_1 наявні ознаки дисциплінарних правопорушень, передбачених Законом України від 7 липня 2010 року№ 2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , зокрема грубого одноразового порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, оскільки на підставі показань свідків (голови суду, працівників суду) та інших зібраних під час досудового розслідування доказів слідчим встановлено, що суддя ОСОБА_1., "використовуючи свої службові повноваження та статус судді, свій авторитет та вплив як суддя", 16 січня 2015 року вчинила дії, спрямовані на "незаконний збір та передачу третім особам інформації про місце та час проведення слідчих дій, які повинні були проводитись на підставі ухвал слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва, з метою надання можливості третім особам уникнути негативних наслідків від проведення вказаних слідчих дій та можливого ухилення від кримінальної відповідальності в кримінальному провадженні № 42014100000001529 від 24.11.2014".

У зв'язку із зазначеним відповідно до резолютивної частини вказаної постанови слідчим військової прокуратури Дарницького гарнізону Павлюком М.В. вирішено виділити копії матеріалів кримінального провадження № 42015100000000039 для приєднання їх до скарги на дії судді, що можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді.

Окрім цього, під час розгляду рекомендації ВККС України встановлено, що 16 червня 2016 року заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор Матіос А.В. звернувся до ВККС України зі скаргою щодо неналежної поведінки судді ОСОБА_1 з підстав, зазначених у вказаній вище постанові слідчого від 27 травня 2016 року. На виконання вимог пункту 31 розділу XII Закону України №1402-VII вказана скарга ВККС України передана для розгляду ВРП.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 18 грудня 2017 року зазначена скарга (з додатками) передана члену ВРП ОСОБА_8 для проведення попередньої перевірки, який ухвалою від 26 квітня 2018 року залишив її без розгляду та надіслав до ВККС України для долучення до суддівського досьє ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку застосування до судді дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 87 Закону №2453-VІ (у редакції, чинній на час вчинення дій, щодо яких подано скаргу).

Незважаючи на факти закриття кримінального провадження та залишення без розгляду скарги стосовно неналежної поведінки судді ОСОБА_1, ВРП дійшла висновку, що обставини, встановлені під час досудового розслідування кримінального провадження та виявлені під час розгляду рекомендації ВККС України щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва, викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з її призначенням на вказану посаду.

Зазначені вище відомості були отримані в передбаченому законом порядку, не були предметом розгляду ВККС України з наданням їм належної оцінки у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 та є підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Також у рішенні ВРП зазначено, що як убачається з матеріалів дисциплінарного провадження за скаргою заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора Матіоса А.В., у липні 2016 року на підставі поданої до ВККС України заяви від 12 липня 2016 року суддя ОСОБА_1, ознайомилася із вказаною скаргою та копіями матеріалів, доданих до неї, зокрема копіями витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, заяви про кримінальне правопорушення від 16 січня 2015 року, постанови про закриття кримінального провадження від 27 травня 2016 року, протоколів допиту свідків тощо. Водночас, незважаючи на те, що суддя ОСОБА_1. була ознайомлена з матеріалами цього дисциплінарного провадження, на засіданні ВРП 20 червня 2018 року повідомила, що їй не відомо про наявність кримінального провадження, пов'язаного з її втручанням в діяльність судових органів:, а на засіданні 7 серпня 2018 року - що їй не відомо про обставини кримінального провадження №42015100000000039, яке розслідувалось військовою прокуратурою Дарницького гарнізону (оскільки їй відмовлено в ознайомленні із матеріалами цього провадження як особі, яка не має жодного процесуального статусу у ньому), а також про наявність у зв'язку із цим дисциплінарних проваджень стосовно неї.

Зазначені обставини, на думку ВРП, також дають підстави для обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді ОСОБА_1 критерію доброчесності.

Відповідно до статті 38 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених Законом № 1402-VIIІ (1402-19) .

Частиною двадцять першою статті 79 Закону № 1402-VIIІ визначено, що рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

Статтею 36 Закону № 1798-VIII, зокрема, визначено, що ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС України, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Згідно із частинами першою - четвертою статті 37 Закону № 1798-VIII рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП. Засідання ВРП у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів ВРП. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що ВРП ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

За результатами перевірки матеріалів про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва член ВРП ОСОБА_6 склав висновок від 4 червня 2018 року, у якому зазначив, що за результатами розгляду рекомендації Комісії не встановлено обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді. Кандидатура ОСОБА_1 на посаду судді відповідає вимогам статті 127 Конституції України та статті 69 Закону № 1402-VIIІ. За результатами проведеної перевірки ОСОБА_6 запропонував ВРП прийняти рішення про внесення подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва (а.с.52-54).

Проте, 18 червня 2018 року до ВРП надійшла заява Громадської організації "ГРОМАДСЬКИЙ РУХ АВТОМАЙДАН" про невідповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності, в якій заявник просив врахувати викладені у ній обставини та відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва.

У заяві зазначалось, що стосовно ОСОБА_1 прокуратурою міста Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за і фактом вчинення нею дій, що містять ознаки злочину, передбаченого статтею (376 Кримінального кодексу України (2341-14) - (втручання в діяльність судових органів), що, на думку заявника, свідчить про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності і професійної етики, та її призначення може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади (а.с.55-56).

У зв'язку із надходженням вказаної інформації розгляд питання про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва відкладався для з'ясування зазначених обставин.

5 листопада 2018 року членом ВРП ОСОБА_6 складено новий висновок за результатами попереднього розгляду матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва, у якому зазначив, що встановлені під час попереднього розгляду обставини, які не були предметом розгляду ВККС України з наданням їм належної оцінки у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1, є підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду (а.с.73-77)

На засіданні ВРП 20 листопада 2018 року, на якому була присутня ОСОБА_1, член ВРП ОСОБА_6 доповів матеріали та запропонував відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва, позивач надала відповіді, головуючий запросив членів ВРП до нарадчої кімнати, після чого було винесено оскаржуване рішення ВРП, в ухваленні якого брали участь 18 її членів, з яких голосували "за" внесення подання - 8, "проти" - 10, що підтверджується витягом з протоколу засідання ВРП від 20 листопада 2018 року № 85 (а.с.111-116).

Таким чином, внаслідок того, що за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді проголосувало вісім членів ВРП, відповідач з огляду на положення абзацу першого частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII ухвалив рішення про відмову у внесенні відповідного подання.

Факт прийняття оскаржуваного рішення ВРП повноважним складом та підписання його всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні, не ставилося під сумнів ОСОБА_1 як у позовній заяві, так і під час розгляду справи.

Таким чином, відсутні визначені пунктами 1, 2 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ підстави для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Оцінюючи рішення ВРП від 20 листопада 2018 року № 3524/0/15-18 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП дійшла до відповідних висновків, колегія суддів виходить із того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення ВРП після надання ВККС України ОСОБА_1 рекомендації для призначення на посаду судді таких обставин - обґрунтовані сумніви щодо відповідності судді критерію доброчесності та професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивача на посаду судді.

Виходячи з наведених вище положень пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ ці обставини є самостійною підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. При цьому таке рішення приймається ВРП за результатами голосування.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що у Європейській хартії про закон "Про статус суддів" (2862-12) від 10 липня 1998 року визначено, що закон установлює обставини, за яких попередня діяльність кандидата або діяльність його близьких родичів з причини законних об'єктивних сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності цього кандидата може бути перешкодою для призначення його на посаду судді (пункт 3.2).

Пунктом 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну кваліфікацію в галузі права.

За змістом пункту 50 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо судової ради на службі суспільства судді та суспільство мають переконатися в тому, що призначення судді зроблено виключно на підставі заслуг кандидата, його кваліфікації, здібностей, чесності, почуття незалежності, безсторонності та ефективності. Судова рада, виконуючи свою роль, також повинна забезпечити, щоб процедури суддівських призначень ґрунтувалися на заслугах особи.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов'язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

За статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі - Кодекс суддівської етики), суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Суддівська етика - це певна система базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об'єктивно і незалежно з метою збільшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і сторонні бачили в ньому еталон порядності і справедливості - високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточення, вимагати такої поведінки від інших.

У Висновку № 3 (2002) КРЄС зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.

У пункті 9 цього Висновку констатовано, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість очікує прийняття загальних принципів, які б відповідали вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов'язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.

Положення міжнародних документів та законодавства України визначають, що суддя має дотримуватись високих стандартів поведінки та не вчиняти дій, які підривають авторитет правосуддя.

Професійні та моральні якості суддів відображають рівень здійснення правосуддя в державі. Посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи, а тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді поряд з професійними якостями є визначальними характеристиками при вирішенні питання про призначення його на посаду.

Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - здійснення правосуддя, тому при вирішенні питання про можливість рекомендувати такого кандидата ВРП зобов'язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді зайняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно його характеризують.

Наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням прямо передбачений пунктом 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ в якості характеристики обставин, за наявності яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. При цьому ОСОБА_1 перебувала на посаді судді упродовж фіксованого проміжку часу, після закінчення якого її повноваження припинилися. З настанням цього моменту ОСОБА_1 не могла не знати, що після закінчення п'ятирічного строку перебування на посаді судді опиниться в ситуації, за якої на підставі закону змушена буде виконати ряд обов'язкових сутнісних та процедурних дій для того, щоб бути обраною на посаду судді безстроково, і що для ухвалення такого рішення в Україні створені і діють відповідні компетентні органи, на які покладений суспільний обов'язок у встановленому законом порядку перевірити її професійні, етичні якості, інші обставини.

Дійсно, як вказано і позивачем у своєму позові, в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій як "суспільна довіра", оцінювання завжди має суб'єктивний характер. За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена ВРП, яке зрештою і визначає характер їх голосування.

Проте, як зазначає позивач, така суб'єктивність не може йти на шкоду об'єктивності та законних очікувань позивача.

Колегія суддів зазначає, що вирішення ВРП питання про внесення Президентові України подання про призначення судді може мати наслідком як внесення такого подання так і відмову у його внесенні, а тому доводи позивача про порушення її законних очікувань є безпідставними. При цьому, повноваження відповідача стосовно внесення подання про призначення судді на посаду є дискреційними та виключною компетенцією ВРП як уповноваженого органу, який вирішує питання щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС України.

Згідно з положеннями Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року дискреційними слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, вирішення питання про внесення подання про призначення судді на посаду покладається саме на членів ВРП, і жоден інший суб'єкт чи орган, в тому числі і суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб'єктом владних повноважень своєї компетенції.

В той же час, надаючи оцінку правомірності оспорюваного рішення відповідача, суд вважає, що наведені в ньому обставини не етичної поведінки позивача 16 січня 2015 року знайшли своє підтвердження при дослідженні судом матеріалів справи, а їх оцінка як таких, що дають підстави для обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності чи професійної етики у сукупності із поведінкою позивача під час участі в засіданнях ВРП, є вірною та об'єктивною.

Верховний Суд також відхиляє доводи позивача щодо ненадання ВРП оцінки її діяльності на посаді судді та неврахування її позитивної характеристики та високих показників оцінювання, оскільки з огляду на зміст Оскаржуваного Рішення, при його прийнятті було досліджено суддівське досьє та враховано відомості про особу позивача, стаж її роботи, характеристику, відсутність дисциплінарних стягнень, показники кваліфікаційного оцінювання та наявність рекомендацій, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що такі відомості не були враховані ВРП з мотивів їх детального (дослівного) невідображення в Оскаржуваному Рішенні.

Також слід зазначити, що, безумовно, рішення має містити посилання на матеріали, які стали підставою для висновків відповідного органу, проте рівень їх деталізації має бути таким, щоб у достатній мірі не давати приводу ставити під сумнів його обґрунтованість. Спірне рішення в достатній мірі відповідає критерію обґрунтованості.

Щодо інших доводів позивача, колегія суддів зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб'єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.

Отож, у відповідності з вимогами Закону №1402-VIII (1402-19) суд з'ясував, що: 1) обставини, які б свідчили про неповноважний склад ВРП, який ухвалив спірне Рішення, відсутні; 2) спірне Рішення підписали усі члени ВРП, які брали участь в його ухваленні; 3) у спірному Рішенні наведено підстави його прийняття та мотиви, на основі яких відповідач дійшов висновку про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що рішення ВРП від 20 листопада 2018 року № 3524/0/15-18 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстави для скасування вказаного рішення, відповідно до статті 38 Закону № 1798-VIII та частини двадцятої статті 79 Закону №1402-VIII, відсутні.

Враховуючи викладене, підстави для зобов'язання ВРП внести подання Президентові України про призначення на посаду судді відсутні, оскільки такі вимоги є похідними від скасування рішення про відмову у внесенні такого подання, яке, з огляду на вищевикладене, відповідає критеріям правомірності, визначених ст. 2 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.