2-19/9845-2008 Про визнання недійсними рішення підприємства водопровідно –каналізаційного господарства про встановлення тарифів на водовідведення та водопостачання та визнання відсутнім права щодо вимоги сплати нових тарифів - 16.08.2010 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу Кримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І. ) від 05.07.2010 року у справі № 2-19/9845-2008

за позовом Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гайдара, 3-а,Сімферополь,95000)

Феодосійської філії орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гарнаєва, 67-а,Феодосія,98100)

до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" (вул. Земська, 8,Феодосія,98100) (вул. К. Лібнехта, 8,Феодосія,98100)

3-тя особа Міністерство економіки Автономної Республіки Крим (пр. Кірова, 13,м.Сімферополь,95005)

про визнання наказів недійсними

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І. ) від 05.07.2010 року у справі № 2-19/9845-2008 позов задоволено. Визнано недійсними рішення Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно –каналізаційного господарства у місті Феодосія" про встановлення тарифів на водовідведення та водопостачання з 01.10.2002 року, з 01.01.2003 року, з 01.06.2003 року, з 01.11.2003 року, та з 01.01.2004 року, оформлених у вигляді калькуляцій. Визнано відсутнім у Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства у місті Феодосія" право вимоги оплати послуг з водовідведення та водопостачання за тарифами на водовідведення та водопостачання, встановленими на підставі рішень Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства у місті Феодосія" про встановлення тарифів на водовідведення та водопостачання з 01.10.2002 року, з 01.01.2003 року, з 01.06.2003 року, з 01.11.2003 року, та з 01.01.2004 року, оформлених у вигляді калькуляцій. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з постановленим судовим актом, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" подало апеляційну скаргу, просило скасувати рішення суду першої інстанції, припинити провадження у справі та зазначило, що Порядком формування тарифів на послуги центрального водопостачання та водовідведення визначено, що при обчисленні тарифів повинні бути враховані витрати операційної діяльності, що включають безнадійну дебіторську заборгованість, тому будь-які порушення при формуванні спірних порушені відсутні.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник Феодосійської філії орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, посилаючись на пункт 20 Положення стандартів бухгалтерського обліку №16, відповідно до якого до інших оперативних витрат може бути віднесена лише існуюча сума безнадійної дебіторської заборгованості.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 липня 2010 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду та призначена до розгляду на 16 серпня 2010 року у складі колегії: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Заплава Л.Н., Фенько Т.П.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.08.2010 року суддів Заплава Л.М., Фенько Т.П. було замінено на суддів Антонова І.В., Ткаченко М.І.

У судове засідання 16 серпня 2010 року представник третьої особи - Міністерства економіки Автономної Республіки Крим не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

У жовтні 2008 року орендне підприємство "Кримтеплокомуненерго" в особі Феодосійської філії орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії", просило визнати недійсними накази відповідача про встановлення тарифів на водовідведення та водопостачання за період 01.09.2002 року по 01.02. 2005 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що застосування відповідачем економічно необґрунтованих тарифів істотно порушує права позивача, оскільки на підставі вказаних тарифів підприємству виставлялись відповідні рахунки на оплату наданих послуг з водовідведення та водопостачання на підставі укладених договорів.

04 грудня 2008 року позивач уточнив позовні вимоги, просив визнати недійсними калькуляції відповідача про встановлення тарифів на водовідведення та водопостачання з 01.01.2002 року, з 01.01.2003 року, з 01.06.2003 року, з 01.11.2003 року та з 01.01.2004 року (а.с. 71, том 1).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.12.2008 року провадження у справі зупинено до вирішення по суті пов’язаних з нею адміністративних справ № 2а-3552/08/3 та № 2а-3551/08/3.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.12.2009 року провадження у справі поновлено (а.с. 95, том 1).

Під час розгляду справи позивач заявою від 18.03.2010 року змінив позовні вимоги.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 04.03-18.03.2010 у справі №2-19/9845-2008 прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог до розгляду.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.04.2010 року відмовлено Кримському республіканському підприємству "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.03-18.03.2010 у справі №2-19/9845-2008. Апеляційну скаргу повернуто Кримському республіканському підприємству "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії".

Заявою про уточнення позовних вимог від 31.05.2010 року позивач просив визнати недійсними рішення Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" про встановлення тарифів на водовідведення та водопостачання з 01.10.2002 року, 01.01.2003 року, 01.06.2003 року, 01.11.2003 року та 01.01.2004 року, оформлених у вигляді калькуляцій; визнати відсутність у Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії"права вимоги оплати послуг з водовідведення та водопостачання за тарифами на водовідведення та водопостачання, встановленими на підставі рішень Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" про встановлення тарифів на водовідведення та водопостачання з 01.10.2002 року, 01.01.2003 року, 01.06.2003 року, 01.11.2003 року та 01.01.2004 року, оформлених у вигляді калькуляцій, стягнути судові витрати.

Відповідач 22.06.2010 року надіслав до суду заперечення на заяву по уточнення позовних вимог від 31.05.2010 року, в яких вважає вимоги позивача необґрунтованими та просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 21-24, том 2).

Оскаржене рішення мотивоване тим, що при формуванні тарифів відповідачем до складу "Інші операційні витрати" було неправомірно включено списану на підставі рішень судів дебіторську заборгованість.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення.

Відповідно до частини 1 пункту 2 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами з 1998 року склалися тривалі договірні відносини з водопостачання.

У період дії договору № 396 рішеннями Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства у місті Феодосія", оформленими у вигляді калькуляцій, було встановлено тарифи на водовідведення та водопостачання: з 01.07.2002 року в розмірі: 5,42 грн. - за воду та 4,73 грн. - за стоки, з 01.10.2002 року: 6,14 грн. - за воду та 4,81 грн. - за стоки, з 01.01.2003 року: 7,65 грн. - за воду та 5,26 грн. - за стоки.

Надалі, 01 листопада 2003 року між позивачем та відповідачем укладений договір на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків в комунальну каналізацію в редакції, викладеній в рішенні господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.10.2003 року по справі № 2-19/11693-2003.

Пунктом 4 даного договору передбачені тарифи на воду і стоки на момент укладення договору, а також зазначено, що вказані тарифи можуть бути переглянуті не частіше одного разу у квартал, а також у випадках, передбачених Постановою Уряду, в порядку, встановленому п.1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України. Зміна тарифів вказується у рахунку. Повідомлення про зміну тарифів направляється Абоненту і публікується у засобах масової інформації.

У період дії договору від 01.11.2003 року: з 01.11.2003 року: 8,30грн. - за воду та 5,49 грн. - за стоки, з січня 2004 року: 9,37грн. - за воду та 6,69 грн. - за стоки.

Суд першої інстанції посилається на наявний у матеріалах справи висновок експертизи № 52 від 06.06.2008 року, яку проведено по справі № 2-8/4111.1-2007, з якої вбачається, що при дослідженні формування статті "Інші операційні витрати" до складу витрат відповідачем по справі включено суми вже списаної дебіторської заборгованості за рішеннями судів.

Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, вищенаведеному висновку суд першої інстанції обґрунтовано дав оцінку як письмовому доказу у справі.

З додатків № 5 та № 6 до висновку експерта вбачається, що до складу чинних протягом спірного періоду тарифів позивачем було включено суми списаної дебіторської заборгованості за рішеннями судів: у тариф з 01.01.2003 р. - на воду 766,8 тис. грн. та на стоки 390,6 тис. грн., у тариф з 01.06.2003 р. - на воду 620,1 тис. грн. та на стоки 386,5 тис. грн.., у тариф з 01.10.2003 р. -на воду 821,8 тис. грн.. та на стоки 416,1 тис. грн.., в той час як фактичні витрати 200 Зр., у тариф з 01.01.2004 р. - на воду 482,8 тис. грн.. та на стоки 203,4 тис. грн.

На підставі вказаних вище тарифів позивачу виставлялись розрахунки на оплату наданих послуг з водовідведення та водопостачання, з якими не погодився позивач.

Наказом Держбуду України від 27.06.2001 року № 139 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення" (z0748-01) встановлено, що базовий тариф на послуги водопостачання та водовідведення - розмір плати, що забезпечує відшкодування витрат операційної діяльності, фінансової діяльності, витрат (або їх частки) на здійснення капітальних вкладень, витрат з податку на прибуток, у розрахунку на одиницю послуги, і визначається підприємством на основі показників виробничої програми базового року, погодженої Уповноваженим органом щодо регулювання (встановлення) цін (тарифів) відповідно до компетенції;

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що при формуванні тарифу відповідачем до складу "Інші операційні витрати"було неправомірно включено списану на підставі рішень судів дебіторську заборгованість, а також, що рівень тарифів Феодосійського ВПВКГ на відпуск води та прийняття стоків не відповідає економічно обґрунтованим витратам на їх виробництво за період з 01.10.2002 року по 01.02.2005 року.

Відповідно до пункту 1 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами (далі - акти) залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України (254к/96-ВР) , відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

Пунктом 6.2.5. Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" передбачено, що господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих (виданих) іншими, крім державних, органами, у тому числі актів органів господарських товариств, громадських організацій тощо, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер.

Отже, враховуючи, що калькуляції про встановлення тарифів, затверджені керівником Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно –каналізаційного господарства у місті Феодосія" за своїми ознаками мають обов'язковий характер в силу вищенаведених положень та містять економічно необґрунтовані тарифи, які сформовано з порушенням законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідача відсутнє право вимоги оплати наданих послуг за тарифами з 01.10.2002,. з 01.01.2003, з 01.06.2003р., з 01.11.2003р., з 01.01.2004р.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

Отже, обраний позивачем спосіб захисту права, яке він вважає порушеним, не суперечить вищенаведеним нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про неодноразову зміну позивачем позовних вимог відхиляються як такі, що не відповідають приписам статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач просив про припинення провадження у справі, посилаючись на те, що господарським судом Автономної Республіки Крим під час розгляду справи № 2-8/7111.1-2007 вже розглядалась обґрунтованість встановлення тарифів.

Згідно статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

1-1) відсутній предмет спору;

2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

3) виключено

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

6) підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Однак, предметом спору у справі №2-8/4111.1-2007 є стягнення грошової суми, а предметом спору є визнання недійсними рішень відповідача, оформлених у вигляді калькуляцій. Таким чином, спірні питання є різними, які розглядались у різних провадженнях, та, відповідно, судом при прийнятті рішення не порушено норми статті 80 Господарського процесуального кодексу України.