62/164 Про визнання права власності на транспортний засіб - 16.07.2012 Прийняття

Фізична особа - підприємець Білошицький Юрій Валентинович (надалі - ФОП Білошицький Ю.В.) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (надалі - ТОВ «Євро Лізинг») про визнання права власності на транспортний засіб КАМАЗ-43253-0001090-15 (номер шасі: ХТС43253R81-153570, реєстраційний номер АА 6718 НЕ).

27.12.2011р. до господарського суду міста Києва надійшла заява б/н від 22.12.2011р., відповідно до якої позивачем заявлені вимоги про визнання за позивачем права власності на транспортний засіб КАМАЗ-43253-0001090-15 (номер шасі: ХТС43253R81-153570, реєстраційний номер АА 6718 НЕ); зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір купівлі-продажу у редакції позивача.

Вказана заява не прийнята місцевим господарським судом до розгляду та приєднана до матеріалів справи, оскільки нею позивач фактично змінив предмет позову після початку розгляду господарським судом справи по суті.

Під час розгляду справи ТОВ «Євро Лізинг» звернулось із зустрічним позовом до ФОП Білошицького Ю. В. про повернення транспортного засобу КАМАЗ-43253-0001090-15 (номер шасі: ХТС43253R81-153570, реєстраційний номер АА 6718 НЕ) та стягнення неустойки за несвоєчасне повернення транспортного засобу за період з 13.06.2011р. по 24.11.2011р. в розмірі 80697,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.04.2012 року у справі №62/164 в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено. Зобов'язано ФОП Білошицького Ю. В. повернути ТОВ «Євро Лізинг» транспортний засіб КАМАЗ-43253-0001090-15 (номер шасі ХТС43253R-153570, реєстраційний номер АА 6718 НЕ). Стягнуто з ФОП Білошицького Ю. В. на користь ТОВ «Євро Лізинг» неустойку за несвоєчасне повернення транспортного засобу за період з 13.06.2011р. по 24.11.2011р. у сумі 80697,00грн. та судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, фізична особа - підприємець Білошицький Юрій Валентинович звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2012 року в частині задоволення зустрічної позовної заяви та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2012 року прийнято апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Білошицького Юрія Валентиновича на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2012 року до провадження та призначено її до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді - Жук Г.А., суддів - Тарасенко К.В., Яковлєва М.Л.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 02-15/287 від 21.05.2012 року у зв'язку з перебуванням судді-доповідача Жук Г.А. на лікарняному, було призначено повторний автоматизований розподіл даної справи, після якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Мальченко А.О., суддів - Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2012 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження у наступному складі суду: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Відповідач за первісним позовом скористався своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представники скаржника підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити повністю, а рішення суду скасувати в частині задоволення зустрічної позовної заяви та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

16.07.2012 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 27.07.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (в тексті договору - лізингодавець) та фізичною особою-підприємцем Білошицьким Юрієм Валентиновичем (в тексті договору - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №387 (надалі - договір), згідно якого лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримати від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності із замовленням на транспортний засіб (т.1 а.с.14-19).

Згідно розділу 3 договору лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний в Плані лізингу.

Відповідно до п.4.1 договору лізингодавець придбаває транспортний засіб згідно замовлення на транспортний засіб і надає транспортний засіб в лізинг лізингоодержувачу на умовах, передбачених договором. Вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем.

Після надання транспортного засобу лізингоодержувачеві на дату надання сторони підписують акт приймання-передачі транспортного засобу (п.4.5 договору).

Розділом 5 договору сторони передбачили умови оплати лізингових платежів.

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання. Термін дії договору зумовлений строком лізингу, який вказується у Плані лізингу окремо щодо кожного транспортного засобу. Договір втрачає свою силу після виконання сторонами своїх зобов'язань (п.19.1, 19.2 договору).

Додатками до договору є: додаток №1 «Замовлення на транспортний засіб», №2 «Акт приймання-передачі транспортного засобу», додаток №3 «План лізингу» (зі змінами №387/002 від 22.01.2008р.) (т.2 а.с.96-103).

Матеріали справи свідчать, що сторонами такий акт був підписаний 13.06.2008р. Транспортний засіб, що передається в лізинг, придбаний на підставі наданого лізингоодержувачем замовлення №387/002 від 22.01.2008р. на транспортний засіб - КАМАЗ-43253-0001090-15 (т.2 а.с.96, 103).

З урахуванням зазначеного, між сторонами у справі виникли правовідносини з договору лізингу, згідно якого, в силу статті 806 Цивільного кодексу України, одна сторона передає або зобов'язується передати другій стороні у користування майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частина 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Таким чином, укладення ТОВ «Євро Лізинг» та ФОП Білошицьким Ю.В. договору №387 від 27.07.2007 року було спрямоване на отримання останнім транспортного засобу - КАМАЗ-43253-0001090-15 та обов'язку здійснювати лізингові платежі за отриманий транспортний засіб.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач за первісним позовом, посилається на те, що ним належним чином виконані умови договору від 27.07.2007р., зокрема щодо перерахування на користь відповідача за первісним позовом лізингових платежів та залишкової вартості транспортного засобу.

Згідно п.5.1 договору за переданий у лізинг транспортний засіб в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюється в Плані лізингу та інших додатках.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 8 Закону України «Про фінансовий лізинг» якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Умовами пунктів 8.1, 12.2 договору фінансового лізингу передбачено, що транспортний засіб належить лізингодавцеві та є його власністю на протязі усього терміну дії договору.

Згідно положень пункту 12.5 договору право власності на предмет фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної суми лізингових платежів на дату переходу права власності на транспортний засіб та залишкової вартості згідно з цим договором, але не раніше 12 місяців від дати надання транспортного засобу.

Відповідно до п.9.5 договору фінансового лізингу по закінченню терміну дії договору та виконання за цим договором всіх зобов'язань лізингоодержувачем, лізингодавець зобов'язаний передати транспортний засіб у власність лізингоодержувачу у відповідності до положень, які зазначені в п.6.4 даного договору.

Пунктом 6.4 договору фінансового лізингу передбачено, що лізингоодержувач має пріоритетне право набути після закінчення терміну дії договору і при виконанні його умов у власність предмет лізингу, сплативши лізингодавцю залишкову вартість транспортного засобу, вказану в плані лізингу. Лізингоодержувач може набути право власності на транспортний засіб тільки за договором його купівлі-продажу, який стає додатком до цього договору з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до Плану лізингу №387/002 від 22.01.2008р. з урахуванням змін дата повернення лізингу встановлена до 12.06.2011р.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на час звернення позивача з позовом договір купівлі-продажу предмету лізингу сторонами укладено не було.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що ані чинне законодавство, ані умови договору №387 від 27.07.2007 року не передбачають такої підстави для набуття права власності на предмет лізингу як оплата лізингоодержувачем залишкової вартості спірного майна.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач за первісним позовом свої вимоги про визнання за ним права власності на спірний транспортний засіб належними доказами не довів.

Заперечуючи вимоги первісного позову, позивач за зустрічним позовом просить суд повернути транспортний засіб КАМАЗ-43253-0001090-15 (номер шасі: ХТС43253R81-153570, реєстраційний номер АА 6718 НЕ) та стягнути неустойку за несвоєчасне повернення транспортного засобу за період з 13.06.2011р. по 24.11.2011р. в розмірі 80697,00 грн.

Факт передачі ФОП Білошицькому Ю.В. за договором №387 від 27.07.2007 р. предмету лізингу підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу №387/002 від 13.06.2008р. (т.2 а.с.103).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, право власності ТОВ «Євро Лізинг» на вказаний транспортний засіб підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу серії ААС №341022 від 15.05.2008р. (т.2 а.с.104).

Укладений сторонами договір фінансового лізингу передбачає надання лізингоодержувачу права на користування предметом лізингу на строк, вказаний в Плані лізингу (розділ 3 договору).

Відповідно до Плану лізингу №387/002 від 22.01.2008р., з урахуванням змін, строк оплати лізингових платежів встановлений до 12.06.2011р.

Згідно п.14.2 договору у разі, якщо лізингоодержувач не реалізує своє право викупу предмету лізингу та не продовжить строк його використання після припинення терміну дії договору, лізингодержувач повертає транспортний засіб на дату повернення, яка вказана в плані лізингу, в місці передачі разом з обладнанням та іншими елементами, які були надані лізингоодержувачеві згідно акту приймання-передачі. В разі, якщо умови цього договору не порушені, договір вважається припиненим.

Ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження позивачем за первісним позовом не надано доказів продовження строку використання або викупу предмету лізингу.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що право лізингоодержувача на утримання спірного майна припинилось 12.06.2011р., і відповідно, обов'язок повернути предмет лізингу виник у ФОП Білошицького Ю.В. з 13.06.2011р.

Матеріали справи свідчать про те, що 04.07.2011р. та 23.11.2011р. ТОВ «Євро Лізинг» направило на адресу ФОП Білошицького Ю.В. вимоги №1239 від 01.07.2011р., №2161 від 22.11.2011р. про повернення предмету лізингу (т.2 а.с.105-111).

Згідно ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, в строк до 12.06.2011р. між сторонами не було підписано договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу, а отже КАМАЗ-43253-0001090-15 підлягав поверненню відповідачу в день та у місці, які визначені п.14.2 договору №387 від 27.07.2007р.

В обґрунтування своїх вимог позивач за первісним позовом посилається на те, що ним неодноразово висловлювалось бажання викупу транспортного засобу. На думку скаржника, доказами такого виявлення є платіжні доручення про сплату повної вартості транспортного засобу та листи до ТОВ «Євро Лізинг» від 15.06.2011р., 27.09.2011р. та 06.06.2012р.

Під час розгляду справи позивачем за первісним позовом в обгрунтування своїх вимог було надано лише лист від 27.09.2011р. (т.1 а.с. 21-23), а листи від 15.06.2011р. та 06.06.2012р. надані не були.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зазначені листи не можуть бути свідченням та належним доказом укладання сторонами договору купівлі-продажу предмету лізингу, а сплата повної вартості транспортного засобу у відповідності до умов договору №387 - підставою переходу права власності на предмет лізингу.

Однією з вимог позивача за зустрічним позовом є стягнення з відповідача за зустрічним позовом неустойки за несвоєчасне повернення транспортного засобу за період з 13.06.2011р. по 24.11.2011р. в розмірі 80697,00 грн.

Пунктом 12.10 договору фінансового лізингу визначено, що у разі, якщо лізингоодержувач не повертає транспортний засіб в визначений час, в необхідному стані і потрібним чином, лізингодавець має право вжити всіх заходів для визначення місцезнаходження транспортного засобу та повернення його в своє володіння. Лізингоодержувач має нести всі витрати, пов'язані з несвоєчасним поверненням транспортного засобу згідно рахунку-фактури, виставленому лізингодавцем. Лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача неустойку в сумі подвійного середньомісячного лізингового платежу за кожен місяць прострочення повернення за період з дати повернення за графіком і до дати дійсного повернення (включно). В такому разі договір вважається припиненим після того як останній рахунок-фактура, наданий лізингодавцем лізингоодержувачу, повністю сплачений. Термін припинення -дата сплати рахунку-фактури.

Враховуючи положення статей 530, 611, 612, 614 ЦК України, висновок місцевого господарського суду про те, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності та, відповідно, стягнення з ФОП Білошицького Ю. В. на користь ТОВ «Євро Лізинг» неустойку за несвоєчасне повернення транспортного засобу за період з 13.06.2011р. по 24.11.2011р. в розмірі 80697,00 грн., є обґрунтованим та відповідає нормам чинного законодавства.

Таким чином, місцевий господарський суд законно та обґрунтовано задовольнив вимоги за зустрічним позовом про повернення транспортного засобу КАМАЗ-43253-0001090-15 (номер шасі: ХТС43253R81-153570, реєстраційний номер АА 6718 НЕ) та стягнення неустойки за несвоєчасне повернення транспортного засобу за період з 13.06.2011р. по 24.11.2011р. в розмірі 80697,00 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2012 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Білошицького Юрія Валентиновича без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Білошицького Юрія Валентиновича на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2012 року у справі №62/164 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2012 року у справі №62/164 залишити без змін.

3. Матеріали справи №62/164 повернути до господарського суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили