8/124-10 Про визнання безпідставною відмову підписати акти про виконані будівельні роботи, та стягнення заборгованості за виконані будівельні роботи - 08.11.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна", с. Проліски Бориспільського району Київської області на рішення господарського суду Київської області від 05.07.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 11.07.2011 року) по справі № 8/124-10 (суддя – Скутельник П.Ф.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Західспецмонтаж", с. Зоря,

Рівненський район, Рівненська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна",

с. Проліски, Бориспільський район, Київська область

про визнання безпідставною відмову і стягнення заборгованості

ТОВ "Західспецмонтаж" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна", с. Проліски про визнання безпідставною відмову і стягнення заборгованості у сумі 28 029,06 грн. та судових витрат.

Рішенням господарського суду Київської області від 05.07.2011 року (підписаного 11.07.2011 року) позов задоволено: відмову товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна", с. Проліски від підписання наданих товариством позивачем акту виконаних робіт за травень 2007 форми КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт за травень 2007 року форми КБ-3 згідно договору підряду від 12.04.2007 року за № 7, визнано необґрунтованою та безпідставною та вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 18 471,60 грн. заборгованості, 7 961,00 грн. інфляційних втрат, 1 596,46 грн. 3% річних, 281,00 грн. державного мита та 236,00 грн. інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна", с. Проліски звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду Київської області та прийняти нове, яким в задоволенні частини позовних вимог відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2011 року по справі № 8/124-10 вказану вище апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено перегляд рішення у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 22.08.2011 року колегією суддів у складі головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів – Мартюк А.І., Шипко В.В. Ухвалою від 22.08.2011 року апеляційний суд в порядку ст. 77 ГПК України розгляд апеляційної скарги відклав на 08.09.2011 року.

В межах двомісячного строку, встановленого для розгляду апеляційної скарги, в зв’язку з перебуванням судді-доповідача Ільєнок Т.В. на лікарняному, було проведено в порядку ст. 21 ГПК України повторний автоматичний розподіл справ.

Після автоматизованого розподілу справ 09.09.2011 року справу № 8/124-10 було передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя – Яковлєв М.Л., судді: Жук Г.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2011 року по справі № 8/124-10 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 08.11.2011 року.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Зокрема, скаржник вказує на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що в матеріалах справи наявні документи, що свідчать про різну вартість робіт, виконаної позивачем. Разом з тим, відповідач зазначає, що суд залишив поза увагою його питання, запропоновані для експерта та вказує на суперечливість висновку судової експертизи.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу в порядку ст. 96 ГПК України, та просить рішення господарського суду Київської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Київської області від 05.07.2011 року по справі № 8/124-10 – залишити без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно п.п. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Цивільним кодексом України (435-15) у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно ч. 2 ст. 317 Господарського кодексу України, загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) про договір підряду.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За правилами ст. 875 Цивільного кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу (435-15) , якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 12.04.2007 року між позивачем та відповідачем, з дотриманням вимог чинного законодавства, укладено договір підряду за № 7 з урахуванням Протоколу узгодження розбіжностей від 12.04.2007 року. Згідно п.п. 1.1., 2.2. договору відповідач доручив, а позивач зобов’язувався виконати комплекс ремонтно-будівельних робіт по реконструкції бази сільськогосподарської техніки товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" в с. Симонів Гощанського району Рівненської області, після чого замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконанні позивачем підрядні роботи, відповідно до умов чинного договору (т. 1 а.с. 5-10).

Відповідно до вимог ст. 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Так, пунктом 3.1. договору встановлено, що договірна ціна вартості виконуваних робіт становить орієнтовно 90 000,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 15 000,00 грн., згідно об’ємів і розцінок, приведених в додатках або кошторисі.

Пунктом 3.2. договору з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей передбачено, що розрахунки за цим договором проводяться шляхом перерахування замовником (відповідачем) грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника (позивача) в наступному порядку та строки: - аванс у розмірі 60% від загальної вартості робіт, що складає 54000,00 грн. (п’ятдесят чотири тисячі гривень 00 коп.), в тому числі податок на додану вартість, протягом 10 днів з моменту підписання чинного договору; - решта коштів у розмірі 36000,00 грн. (тридцять шість тисяч гривень 00 коп.), в тому числі податок на додану вартість, замовник (відповідач) сплачує підряднику (позивачу) протягом п’яти банківських днів з моменту підписання сторонами акта про виконанні роботи.

На виконання умов договору, відповідачем 18.04.2007 року було перераховано позивачу аванс в сумі 54 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою за 18.04.2007 року (т. 1 а.с. 16).

Пунктом 4.2. договору з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей встановлено, що на підставі об’ємів виконаних будівельно-монтажних робіт підрядник (позивач) складає акт форми № КБ-2в та довідку форми № КБ-3 в двох примірниках. Акт форми № КБ-2 підписується повноважними представниками обох сторін та є підставою для проведення розрахунків між сторонами.

Також, п. 4.1. договору визначає, що підрядник (позивач) виконує роботи в обсязі, передбаченому проектно-кошторисною документацією, в строк: - початок протягом п’яти робочих днів, з моменту отримання авансу; - закінчення 01.07.2007 року.

Відповідно до вимог ст. 839 Цивільного кодексу України, підрядник зобов’язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

Також, Цивільний кодекс України (435-15) у ст. 853 передбачає, що замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки). Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов’язаний негайно повідомити про це підрядника.

Стаття 857 ЦК України передбачає, що робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Крім того, Цивільний кодекс України (435-15) у ст. 882 передбачає, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами в процесі виконання демонтажних робіт було складено Акт по покрівлі ремонтної майстерні сільськогосподарської техніки від 03.05.2007 року та дефектний акт № 1 (т. 1 а.с. 28-29), якими передбачено необхідність також виконання додаткових робіт.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з місцевим господарським судом, що позивачем на виконання умов договору в травні 2007 року з дотриманням вимог ст. ст. 526, 530, 839, 845, 853, 854, 877, 882, 857 Цивільного кодексу України та з дотриманням нормативів і стандартів було виконано своєчасно і належним чином повний обсяг комплексу будівельних підрядних робіт по реконструкції бази сільськогосподарської техніки товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" в с. Симонів Гощанського району Рівненської області, а їх результат було передано замовнику (відповідачу), від якого будь-яких зауважень або претензій на адресу позивача щодо якості, вартості, обсягу та строків виконання підрядних робіт не надходило. Факт виконання позивачем підрядних робіт на об’єкті відповідача підтверджується також висновком судової будівельно-технічної експертизи № 10322/1_ФМ, складеного 08.06.2011 року (т. 1 а.с. 210-218).

Як зазначалося вище, сторонами в договорі встановлено орієнтовно вартість підрядних робіт в розмірі 90 000,00 грн. Відповідно до акту приймання виконаних підрядних робіт за травень 2007 року за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт за травень 2007 року за формою № КБ-3в, позивачем виконано роботи на суму 72 471,60 грн.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що в матеріалах справи наявні різні документи, що свідчать про різну вартість робіт, виконаної позивачем, а саме: акт приймання виконаних робіт за травень містить вартість виконаних робіт в сумі 72 471,60 грн.; локальний кошторис, складений станом на 12.04.2007 року – 90 000,00 грн.; претензії від 29.10.2007 року № 44 та від 24.03.2008 року № 19 містять суму 63 478,80 грн. Однак з даним доводом апеляційної скарги погодитися не можна.

Відповідно до п. 4.2. договору з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей, на підставі об’ємів виконаних будівельно-монтажних робіт підрядник складає акт форми № КБ-2в та довідку форми № КБ-3в в двох примірниках. Акт форми № КБ-2в підписується повноважними представниками обох сторін та є підставою для проведення розрахунків між обома сторонами. Таким чином, акту по формі № КБ-2в та довідці форми № КБ-3в надається статусу юридичного документа, на підставі яких підтверджується факт виконання робіт та на підставі яких, сторонами здійснюються розрахунки. Претензія – це документ, який в основному носить інформаційний характер та на підставі якого розрахунки сторонами як на підставі первинних документів не здійснюються. В силу того, що відповідач заперечує проти акту виконаних робіт та факту виконання робіт позивачем в цілому, суд першої інстанції правомірно надав перевагу для визначення вартості робіт висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Загальна вартість виконаних позивачем підрядних робіт згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 08.06.2011 року за № 10322/1_ФМ становить 94 252,00 грн.. Цивільний кодекс України (435-15) у ч. 1 ст. 530 передбачає, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, пунктом 3.2 договору з врахуванням протоколу узгодження розбіжностей встановлено, що замовник сплачує підряднику протягом 5-ти банківський днів з моменту підписання сторонами акту про виконані роботи.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач на підставі ст. 222 Господарського кодексу України та ст.ст. 5, 6 Господарського процесуального кодексу України з метою досудового врегулювання спору 30.10.2007 року на адресу відповідача направив претензію від 29.10.2007 року за № 44 та акт виконаних робіт за травень 2007 року форми № КБ-2в у 2-х екземплярах і довідку про вартість виконаних робіт за травень 2007 року форми № КБ-3 у 2-х екземплярах (т. 1 а.с. 17). Претензія з актами та довідкою отримані відповідачем 02.11.2007 року, що підтверджується повідомленням про вручення, копія якого знаходиться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 19). Господарський кодекс України (436-15) у ч. 8 ст. 193 передбачає, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов’язання, на вимогу зобов’язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов’язання повністю або його частини.

Проте, відповідач в порушення вимог ст.ст. 526, 530, 839, 845, 853, 854, 877, 882, 857 Цивільного кодексу України та ч. 8 ст. 193 Господарського кодексу України прийнявши у позивача виконанні останнім за договором комплекс будівельних підрядних робіт по реконструкції бази сільськогосподарської техніки товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" в с. Симонів Гощанського району Рівненської області без будь-яких зауважень щодо якості, вартості, обсягу та строків виконання підрядних робіт не видав позивачу письмове посвідчення виконання позивачем зобов’язань за договором шляхом підписання позивачу актів виконаних робіт за травень 2007 року форми № КБ-2в та довідок про вартість виконаних робіт за травень 2007 року форми № КБ-3, які складенні та підписанні позивачем, та відмову видати таке посвідчення Відповідач ні чим не аргументував.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду підтримує висновок місцевого суду, що відповідач необґрунтовано та безпідставно без будь-яких мотивів або пояснень відмовив позивачу у підписанні наданих позивачем відповідачу актів виконаних робіт за травень 2007 року форми № КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт за травень 2007 року форми № КБ-3 згідно договору підряду від 12.04.2007 року за № 7.

Таким чином, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за договором у вигляді основного боргу, врахувавши висновок судової експертизи, у сумі 40 252,00 грн..

Згідно зі ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача основний борг лише у сумі 18 471,60 грн.

На час розгляду справи сума основного боргу відповідачем не погашена та її наявність належними та допустимими доказами останнім не спростована. Перевіркою розміру суми основного боргу встановлено, що вона відповідає фактичним обставинам справи.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Цивільний кодекс України (435-15) в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В зв’язку з викладеним, колегія суддів апеляційного суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо встановлення факту порушення відповідачем умов договору, внаслідок чого позов щодо визнання відмови товариства з обмеженою відповідальністю "Амако Україна" від підписання акту виконаних робіт за травень 2007 року форми № КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт за травень 2007 року форми № КБ-3в необґрунтованою та стягнення суми основного боргу в сумі 18 471,60 грн. обґрунтовано задоволений судом першої інстанції.

Доводи скаржника, що за адресою в с. Симонів Гощанського району Рівненської області взагалі не знаходяться об’єкти відповідача до уваги апеляційний судом не приймаються.

Як вбачається із умов договору підряду, сторонами визначено, що об’єкт договору, а саме база сільськогосподарської техніки знаходиться за адресою с. Симонів Гощанського району Рівненської області. В договір щодо об’єкту зміни не вносилися. Ця обставина підтверджується і висновком експерта, що проводив дослідження на місці знаходження об’єкта в с. Симонів Гощанського району Рівненської області. Таким чином, колегія апеляційного суду зазначені твердження відповідача до уваги не приймає.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування у сумі 7 961,00 грн. та 3% річних у сумі 1 596,46 грн.

Згідно із вимогами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Господарський кодекс України (436-15) у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом (436-15) , іншими законами та договором.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Цивільний кодекс України (435-15) у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

На підставі вищевикладеного суд першої інстанції встановив, що дії відповідача по неповній оплаті виконаних позивачем підрядних робіт, станом на 05.07.2011 року є порушенням договірних зобов’язань, тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, тобто не виконав встановлених договором зобов’язань, внаслідок чого є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань і 3% річних, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

За розрахунком позивача розмір інфляційних нарахувань становить 7 961,00 грн. та розмір 3% річних становить 1 596,46 грн., що перевірено судом першої інстанції та підтверджується колегією апеляційного суду, внаслідок чого заявлені суми підлягаю стягненню.

Таким чином, колегія апеляційного суду вважає висновок суду щодо задоволення позовних вимог правомірним та обґрунтованим.

Крім того, підлягають відхиленню судовою колегією в зв’язку з недоведеністю доводи скаржника про те, що останній був неналежним чином повідомлений про місце розгляду справи, що потягло за собою порушення процесуальних прав скаржника.

За змістом статті 22 ГПК України участь в господарських засіданнях є правом, а не обов’язком сторони, яка повинна добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

У п. 11 роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 року № 04-5/366 (v_366600-02) "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ ГПК України (1798-12) " зазначається, що стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, що є порушенням припису п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України.

Матеріалами справи підтверджується, що учасники судового процесу були належним чином повідомлені про місце розгляду справи та підтверджується сприяння суду першої інстанції сторонам по справі у з’ясуванні фактичних обставин справи у повному обсязі, з дотриманням принципів судочинства.

До того ж, отримання ухвали про поновлення розгляду справи та призначення останньої до слухання на 05.07.2011 року, підтверджується листом відповідача на адресу місцевого суду.

Прийняття рішення зі спору по суті позовних вимог у відсутність сторони, повідомленої належним чином про час і місце судового засідання, не є порушенням принципів судочинства, адже у разі відсутності можливості направити у судове засідання представника, сторона не позбавлена права на участь у розгляді справи іншим представником чи керівником юридичної особи.

Відносно посилань відповідача нате, що ніби то будівельні роботи виконувались ТОВ "Промбуд-7", колегією суддів апеляційного суду встановлено наступне

Згідно п. 1.1 договору підряду № 1007/212201 від 20.08.2007 року, який укладено між ТОВ "АМАКО Україна" та ТОВ "Промбуд-7", виконавець на замовлення замовника на власний ризик виконуватиме за плату відповідно до умов цього договору перекриття складських приміщень шифером та перекриття ремонтної майстерні № 2. При цьому, в додатку № 2 до договору № 1007/212201 від 20.08.2007 року перекриття рем. майстерні № 2 виконання підрядних робіт пункти 6, 7, 8, 9 вказують на те, що площа улаштування кроквяної системи, влаштування обрешітки, кріплення плівки, монтаж покрівельного покриття з профільного листа виконаний на площі 631 кв.м. Крім цього, акт приймання виконаних підрядних робіт № 3 згідно договору підряду № 1007/212201 від 20.08.2007 року, а саме пункти 3, 4, 5, 6 відображають те, що ТОВ "Промбуд-7" ніби то виконувало для ТОВ "АМАКО Україна" улаштування кроквяної системи, влаштування обрешітки, кріплення плівки, монтаж покрівельного покриття з профільного листа виконаний на площі 631 кв.м.

В свою чергу ТОВ "Західспецмонтаж" виконало для ТОВ "АМАКО Україна" роботи по договору підряду № 7 від 12.04.2007 року в тому числі і із улаштування покриття з металопрофілю, вказана площа виконаних робіт відображена в формі № КБ-2в та підтверджена висновком судової будівельно-технічної експертизи у даній справі від 08.06.2011 року за № 10322/1_ФМ, де зазначено площу покриття, яка фактично, згідно обмірів експерта в присутності представників сторін, склала 877,6 кв.м..

Таким чином, зазначене твердження скаржника спростовується матеріалами справи та не береться до уваги судом апеляційної інстанції.

Доводи скаржника, про те що висновок судової експертизи є суперечливим не може бути підставою для скасування рішення, оскільки відповідачем не подано доказів оскарження висновку, а відтак у суду не має підстав вважати експертний висновок сумнівним. Що стосується питань, які були подані відповідачем для експерта, то Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) надає сторонам лише право пропонувати питання для експерта, а місцевий господарський суд встановлює остаточний перелік питань для експерта в ухвалі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 4- 7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Київської області від 05.07.2011 року у справі № 8/124-10 – слід залишити без змін.