9/86 Про визнання протиправною бездіяльності ВСУ та відшкодування збитків - 27.07.2010 Прийняття

До Господарського суду міста Києва звернувся Суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2, позивач) з позовом до Верховного Суду України (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що виразилось у неналежному повідомленні позивача про зміну дати розгляду справи за клопотанням від 16.06.2009 року та зобов’язання стягнути з відповідача 1164,73 грн. матеріальної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав передбаченої законом процедури повідомлення про зміну дати розгляду справи, чим порушив вимоги ч.1 ст. 400-10, ч.3 ст. 392, ст. 391, 384 Кримінально-процесуального кодексу України.

Крім того, позивачем було сплачено 251,03 грн. на проїзд та обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Позивач вважає, що 12.03.2010 року внаслідок бездіяльності відповідача, він недоотримав доходу на суму 913,70 грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив мотивуючи тим, що оскільки згідно з ч.1 ст. 8 Господарського кодексу України відповідач не відноситься до суб'єктів господарювання і не здійснює господарську діяльність, останній не може бути стороною розгляду справи.

Крім того, відповідач стверджує, що позивачем не наведено доводів того, що між ним та відповідачем виник спір, який відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України підвідомчий господарському суду. Відповідно до вимог п.1 ст.12 господарського процесуального кодексу України визнання протиправною бездіяльності органу державної влади не відноситься до категорії справ, що можуть розглядатися в господарських судах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2010 р. у справі № 9/86 провадження в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, що виразилась у неналежному повідомленні позивача про зміну дати розгляду справи припинено, у задоволенні вимоги про стягнення 1164,73 грн. матеріальної шкоди відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач вважає, що рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що розгляд справи щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача відноситься саме до компетенції господарських судів, а не адміністративних судів та до спірних правовідносин щодо відшкодування збитків має бути застосована стаття 1173 ЦК України.

Також апелянт не погоджується з твердженням місцевого господарського суду про те, що понесені позивачем витрати не є збитками та стверджує, що суд не надав правової оцінки доводам, наведеним в п.п. 14-19 позовної заяви.

На думку апелянта, між неправомірною діяльністю відповідача та завданими позивачу збитками є причинно-наслідковий зв’язок. Крім того, апелянт зазначив, що тягар доведення вини покладається саме на відповідача.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2010 року скасувати та постановити нове, яким припинити провадження у справі.

Ухвалою від 17.06.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження у складі: головуючого-судді – Кондес Л.О., суддів Куровського С.В. та Нєсвєтової Н.М. Розгляд справи призначений на 27.07.2010 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/15 від 27.07.2010 р. в зв’язку з перебуванням судді Кондес Л.О. у відпустці, для розгляду справи № 9/86 призначено колегію у складі: головуючого-судді Куровського С.В. (суддя-доповідач), суддів Нєсвєтової Н.М., Рєпіної Л.О.

27.07.2010 р. в судове засідання з’явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з’явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, що підтверджується відповідною відміткою на ухвалі від 17.06.2010 року та поштовим повідомленням № 0411908334396 з відміткою про вручення кореспонденції представникові позивача. В зв’язку з викладеним, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

18 червня 2009 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір №49, за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання з представництва інтересів ОСОБА_3, який утримується в Житомирській в'язниці № 8.

Відповідно до Свідоцтва №597 від 05.10.1995 року позивачу, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, надано право на заняття адвокатською діяльністю.

Листом №5-9п10 від 02.03.2010 року відповідач повідомив позивача про призначення справи до розгляду на 12.03.2010 року о 10 годині.

Однак, за твердженням позивача розгляд справи 12.03.2010 р. не відбувся, оскільки справу було знято з розгляду.

Зняття справи з розгляду без повідомлення позивача та його довірителя, на думку позивача, є бездіяльністю Верховного суду України, яку він просить визнати неправомірною, та яка спричинила позивачеві матеріальну шкоду.

Перевіривши наявні в матеріалах справи докази, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Згідно зі ст. 125 Конституції України найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

В ст. 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Нормами законодавчих актів України не передбачено право звернення фізичних осіб (в тому числі із статусом суб'єкта підприємницької діяльності) чи юридичних осіб до господарського суду з позовами про визнання протиправною бездіяльності органів державної влади, а вирішення таких спорів віднесено до компетенції адміністративних судів.

З наведених норм вбачається, що відповідач є органом державної влади і визнання протиправною бездіяльності відповідача, що виразилася у неналежному повідомленні позивача про зміну дати розгляду справи є компетенцією адміністративних судів.

Разом з тим, діяльність щодо розгляду заяв, клопотань відповідно до норм КПК України (1001-05) є саме компетенцією Верховного суду України, яка визначена законодавством щодо здійснення судочинства, а не господарською діяльністю суду як суб'єкта господарювання у відносинах з іншими суб'єктами господарювання, яка базується на засадах рівності та вільного волевиявлення сторін.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що провадження у справі в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, що виразилася у неналежному повідомленні позивача про зміну дати розгляду справи, підлягає припиненню відповідно до п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача шкоди, яка, на думку позивача, завдана йому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, як на підставу задоволення яких, позивач послався на ст. 1166 ЦК України, судова колегія вважає, що вони також не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами суб'єктів, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наведених норм вбачається, що позивач може звернутись до суду у разі порушення або оспорення іншою особою його права чи інтересу. При цьому позивач повинен довести суду факт порушення або оспорення іншою особою його права чи інтересу.

Якщо порушення або оспорення такого права чи інтересу позивача не доведено, у суду немає підстав для задоволення позову.

Як встановлено нормами статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди (генеральний делікт), майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду - див. коментар до ст. 22 ЦК України).

в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Оскільки позивачем не доведено ані неправомірної поведінки відповідача, ані наявності винної поведінки відповідача, ані наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та витратами, втратами позивача, наявність збитків є недоведеною.

Крім того, судова колегія зазначає, що доводи позивача про понесення ним реальних збитків у вигляді транспортних витрати та недоотримання доходу внаслідок неналежного повідомлення відповідачем про зміну дати розгляду справи є безпідставними, оскільки між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір №49, за яким позивач прийняв на себе зобов'язання з представництва інтересів ОСОБА_3, який утримується в Житомирській в'язниці №8. Відповідно п.1.2 цього договору позивач за участь у справі в якості захисника отримує гонорар в розмірі 1 грн.

Таким чином, з'явившись в судове засідання до Верховного Суду України 12.03.2010 року о 10 годині, позивач виконував свої зобов'язання за договором, за які отримав визначену умовами договору по надання послуг плату.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає позовні вимоги про стягнення 1164,73 грн. матеріальної шкоди безпідставними, а отже такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що апелянт в обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо відшкодування шкоди послався на ст. 1173 ЦК України.

Частина 3 ст. 101 ГПК України закріплює, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з ч. 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви, до прийняття рішення в суді першої інстанції позивач як підставу для стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 1164 грн. 73 коп. зазначив ст. 1166 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на ст. 1173 ГПК України, як на підставу для стягнення матеріальної шкоди з відповідача.

Крім того, розгляд спорів щодо відшкодування шкоди згідно з нормами ст. 1173 ЦК України є виключною компетенцією адміністративних судів.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення відсутні, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.