9/272-07 Про визнання недійсними договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно - 14.07.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.10 р. (суддя Подобєд І.М.) задоволено позов про: визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005 р., укладеного між позивачем та відповідачем; визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.11.2005 р., укладеного між відповідачами; визнання недійсним договору іпотеки від 18.11.2005 р., укладеного між відповідачами; а також визнання за позивачем права власності на нерухоме майно: Б-3 –будівля головного виробничого корпусу, Г-2 –будівля інтерферона, Ч- склад скло посуду та допоміжний склад №1, Д-1 –виробнича будівля віварія, О- трансформаторний кіоск, Л, И –блок майстерень, К –склодувна майстерня, М –склад обладнання, Н –корпус підсобних допоміжних служб, склад склотари та обладнання, Ж –будівля господарчих та медичних складів, З –склад зберігання обладнання, Т –прохідна заводу, ІІІ –допоміжний склад №2, С –підземне вакцино сховище, Р –підземне бензосховище, Щ –допоміжний склад №3, А-2, 3 –будівля сушки та фасування, адміністративно-виробничий корпус, будівля автоматичної лінії пакування лікарських засобів, В-1, 2 –будівля центральної котельні, будівля пральні, будівля водопідготовки, І –градирня, ІV –металева труба котельні, ІІ –градирня бетона, 1-10 –огорожа, Е-1 будівля банку (приміщення №2), ганок е2, VІ –мостіння, Ю,L –навіси, ІІІ –естакада, що знаходиться за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 12.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір про задоволення вимог іпотекодежателя від 28.10.2005 р. був вчинений від імені позивача Хрустальовим О.Г. як директором без відповідного обсягу дієздатності у зв’язку з його звільненням за власним бажанням на час його укладення та без згоди позивача, без додержання вимог законодавства про іпотеку. Оскільки спірне майно було відчужене за цим договором без відома позивача, у відповідача-1 не виникло права власності на нього та права на його відчуження, а подальше відчуження цього майна на користь відповідача-2 та його обтяження останнім шляхом передачі в іпотеку, надає позивачу право на витребування цього майна у відповідача-2 та пред’явлення вимоги про визнання права власності на нього та визнання недійсними відповідних договорів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем-1 подано апеляційну скаргу про його скасування та відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Відповідач-1 зокрема вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність у Хрустальова О.Г. відповідних повноважень у зв’язку з його звільненням, тоді як Хрустальов О.Г. подавши заяву про звільнення з посади генерального директора та не отримавши рішення загальних зборів про звільнення не залишив роботу, не вимагав розірвання трудового договору та видав наказ про продовження роботи на посаді. Крім того відомості про зміну генерального директора до Єдиного державного реєстру не вносились, згідно таких відомостей генеральним директором на час укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя залишався Хрустальов О.Г. Перебування на посаді генерального директора Хрустальова О.Г. на момент укладення договору встановлено рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №4179/2006 від 04.12.2006 р., копія якого не була подана у суд першої інстанції та додана до апеляційної скарги у зв’язку з його отриманням на запит після прийняття оскаржуваного рішення. Щодо ненадання згоди радою товариства на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержавтеля відповідач-1 вказує на те, що радою товариства згода була надана на передачу майна в заставу, надавши яку позивач узгодив і можливе звернення стягнення на предмет іпотеки. Відтак сторони не повинні були отримувати окремого узгодження ради ВАТ "Дніпрофарм" при укладенні договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки чинним законодавством не передбачається отримання окремої згоди будь-якого органу боржника для звернення стягнення на заставлене майно. До компетенції ради товариства не входить укладення договорів про відчуження майна товариства, укладення яких є компетенцією генерального директора. Судом не обґрунтовано у чому саме полягає порушення прав позивача укладенням договору іпотеки між відповідачами про передачу спірного майна в іпотеку відповідачу та договір про відчуження спірного майна відповідачем-1 на користь відповідача-2.Відповідач є добросовісним набувачем спірного майна та зазначене майно не може бути витребуване у нього позивачем, з володіння якого таке майно вибуло по його волі, оскільки передаючи його в заставу, позивач не міг не усвідомлювати, що на майно може бути звернуте стягнення та воно може бути реалізоване.

Відповідач-2 підтримав доводи апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у позові в повному обсязі.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та законним, просить залишити його без змін.

Відповідачем-2 подано клопотання про відкладення судового засідання, перенесеного на 14.07.2010 р., неможливістю прийняти участь у судовому засіданні зв’язку відрядженням представника у м. Сімферополь. Оскільки відповідачем-2 не підтверджено поважність причин відсутності представника, що був присутнім у попередньому засіданні, та в той же час неможливість забезпечити участь іншого представника, судова колегія не вбачає підстав для задоволення цього клопотання. При цьому представник відповідача-2 приймав участь у попередньому судовому засіданні, мав можливість ознайомитись з матеріалами справи, та надати додаткові пояснення.

По справі оголошувалась перерва до 14.07.2010 р.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції між позивачем та відповідачем-1 28.10 2005 р. укладено нотаріально посвідчений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого позивачем як іпотекодавцем відчужено на користь відповідача-1 як іпотекодержателя з метою задоволення його вимог у розмірі 13 286138,66 грн. за укладеним між цими сторонами договором про надання кредитної лінії №04К-КЛ/216 від 18.12.2003 р. з урахуванням додаткових угод до нього нерухоме майно, що було передано в іпотеку згідно укладеного між ними ж у нотаріальній формі договору іпотеки від 29.07.2004 р., а саме: Б-3 –будівля головного виробничого корпусу, Г-2 –будівля інтерферона, Ч- склад скло посуду та допоміжний склад №1, Д-1 –виробнича будівля віварія, О- трансформаторний кіоск, Л, И –блок майстерень, К –склодувна майстерня, М –склад обладнання, Н –корпус підсобних допоміжних служб, склад склотари та обладнання, Ж –будівля господарчих та медичних складів, З –склад зберігання обладнання, Т –прохідна заводу, ІІІ –допоміжний склад №2, С –підземне вакцино сховище, Р –підземне бензосховище, Щ –допоміжний склад №3, А-2, 3 –будівля сушки та фасування, адміністративно-виробничий корпус, будівля автоматичної лінії пакування лікарських засобів, В-1, 2 –будівля центральної котельні, будівля пральні, будівля водопідготовки, І –градирня, ІV –металева труба котельні, ІІ –градирня бетона, 1-10 –огорожа, Е-1 будівля банку (приміщення №2), ганок е2, VІ –мостіння, Ю,L –навіси, ІІІ –естакада, що знаходиться за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 12.

Вказане нерухоме майно було набуте позивачем на підставі наказу Фонду державного майна України "Про виконання плану розміщення акцій ВАТ "Дніпрофарм" №2035 від 06.11.2001 р. та було за ним зареєстровано на праві колективної власності, що підтверджується відповідним реєстраційним посвідченням від 14.11.2001 р., виданим Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації.

На підставі зазначеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005 р. за відповідачем було зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" №8850253 від 4.11.2005 р.

В подальшому 18.11.2005 р. відповідачем-1 згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу вказане нерухоме майно по проспекту Карла Маркса, 12 у Дніпропетровську було відчужене за 15943366 грн. відповідачу –2.

У цей же день 18.11.2005 р. між відповідачами був укладений договір іпотеки, за умовами якого відповідач-2 передав в іпотеку відповідачу-1 спірне нерухоме майно за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, яке було предметом іпотеки за договором іпотеки від 29.07.04 р., про що свідчить витяг із державного реєстру іпотек №11053897 від 30.01.07 р.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10302206 від 05.04.2006 р. право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем-2.

Як вбачається з договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005 р., зазначений договір від імені позивача був підписаний Хрустальовим Олексієм Георгійовичем, як генеральним директором, який діє на підставі статут та рішення загальних зборів акціонерів від 28.07.2000 р. Цією ж особою підписаний від імені позивача і акт прийому-передачі нерухомого майна (предмета іпотеки) від 28.10.2005 р.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи документи, зокрема, заяву Хрустальова А.Г. від 29.09.05 р. про звільнення з посади генерального директора ВАТ "Дніпрофарм" за власним бажанням, протокол №8 засідання ради ВАТ "Дніпрофарм" від 10.10.2005 р. про задоволення заяви Хрустальова А.Г. про звільнення та призначення виконуючого обов’язки генерального директора, витяг з трудової книжки про звільнення Хрустальова А.Г. 10.10.2005 р., ознайомлення Хрустальова А.Г. з наказом про власне звільнення 17.10.2005 р., табелі обліку робочого часу позивача за жовтень-грудень 2005 р., дійшов обґрунтованого висновку про завершення виконання цією особою повноважень генерального директора позивача у зв’язку зі звільненням за власним бажанням.

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що починаючи з 10.10.2005 р. та на час підписання договору про задоволення вимог іпотекодержателя тобто 28.10.2005 р. Хрустальов А.Г. не був генеральним директором позивача та відповідно не мав жодних правових підстав від його імені вчиняти юридично значимі дії, відповідає встановленим ним фактичним обставинам.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Встановивши на підставі наявних у справі документів, що на час укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя Хрустальов А.Г. був звільнений з посади генерального директора позивача, не обіймав відповідної посади, не перебував у трудових відносинах з товариством та у зв’язку з цим відсутність у нього жодних повноважень щодо представництва позивача, у тому числі щодо укладення від його імені будь-яких правочинів, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок про вибуття майна з володіння позивача поза його волею.

Відтак вибуття майна з володіння позивача поза його волею за правилами ст. 388 ЦК України надає останньому право витребувати вказане майно від набувача, у тому числі добросовісного та відповідно заявити вимоги про визнання права власності на це майно.

Цього висновку про вибуття спірного майна в володіння позивача не з його волі не спростовує посилання відповідача-1 про наявність на час укладення спірного договору про задоволення вимог іпотекодежателя в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців запису про Хрустальова А.Г. як генерального директора позивача, оскільки законом не обумовлюється припинення трудових відносин та звільнення з посади з внесенням відповідних даних до Єдиного державного реєстру. Відтак відомості Єдиного державного реєстру про Хрустальова А.Г. як генерального директора ВАТ "Дніпрофарм"перестали відповідати фактичним обставинам. При цьому необґрунтованим є посилання відповідача-1 на підтвердження повноважень Хрустальова А.Г. як генерального директора на наказ за його підписом від 28.10.2005 р. про прийняття на себе обов’язків генерального директора ВАТ "Дніпрофарм"з 28.10.2005 р. Як зазначалось вище Хрустальов А.Г. на цей час вже був звільнений з посади генерального директора за власним бажанням на підставі поданої ним 29.09.05 р. заяви, ознайомлений з наказом про звільнення та залишив роботу на посаді генерального директора, що підтверджується табелями робочого часу. При цьому як вбачається з пояснень відповідача-1, він був обізнаний з зазначеним наказом від 28.10.2005 р. при підписанні цього договору, а відтак мав та повинен був пересвідчитись в підставах залишення Хрустальовим А.Г. посади генерального директора та відновлення його за власним наказом на цій посаді на момент підписання договору. Тоді як відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців' якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Передання майна в іпотеку позивачем за договором іпотеки від 29.07.2004 р. не може бути самостійною підставою для висновку про вибуття спірного майна з володіння позивача з його волі за договором про задоволення вимог іпотекодавця, оскільки договір іпотеки не є відчуженням майна та не обумовлює перехід права власності на нього до іншої особи. При цьому за змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Частиною 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку"визначено способи задоволення іпотекодежателем своїх вимог та реалізації предмету іпотеки зокрема шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Останній з зазначених способів, на відміну від перших двох, які здійснюються у примусовому порядку, є правочином та має відповідати усім вимогам, які до них пред’являються зокрема ст. 203 ЦК України, у тому числі щодо вільного волевиявлення учасника правочину та його відповідності внутрішній волі, а також з дотриманням повноважень органами товариства при його укладенні та можливих, встановлених статутом обмежень.

З огляду на це судова колегія не погоджується з доводами відповідача-1 щодо відсутності підстав для погодження відповідного правочину з радою товариства позивача, у тому числі у зв’язку з отримання від ради товариства згоди на передання відчуженого за договором про задоволення вимог іпотекодержателя майна в іпотеку за договором іпотеки від 29.07.2004 р. Згідно статуту позивача у редакції від 11.08.2000 р., чинній на момент укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2005 р., Рада позивача має виключну компетенцію вирішувати питання щодо узгодження будь-якої угоди чи декількох пов’язаних між собою угод на суму, що не перевищує 40 000 дол. США (п.п. 8.17.4 статуту), узгодження відчуження майна ВАТ "Дніпрофарм" на суму, що перевищує 20 000 доларів США (п.п. 8.17.11.Статуту).

Згідно п. 8.18.Статуту позивача, питання зазначені в п.п. 8.17-1 –8.17.27 належать до виключної компетенції Ради Товариства і не можуть бути передані на вирішення виконавчого органу товариства.

Тоді як відповідно до п. 8.28 Статуту ВАТ "Дніпрофарм", генеральний директор позивача може укладати угоди, за винятком тих, які статутом віднесені до компетенції ради позивача. Такі угоди укладені генеральним директором позивача, не створюють для позивача обов’язків до затвердження їх радою.

Відповідно до ч. ч. 1, 4, 5 ст. 46 Закону України "Про господарські товариства", в редакції станом на 06.09.2005 р. в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління. Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

За змістом ч. 1 ст. 161 ЦК України виконавчий орган товариства вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Згідно ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відтак судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що угоди віднесені до виключної компетенції ради позивача мають узгоджуватись радою ще до їх укладення, а уразі відсутності такого узгодження –вони є таким, що укладені з перевищенням повноважень.

При цьому як свідчать договірні взаємовідносини сторін, зокрема відносини кредитування за договором про надання кредитної лінії №04К-КЛ/216 від 18.12.2003 р., щодо передання майна в іпотеку, затвердження відповідних угод товариства, попередньо здійснювалось радою товариства згідно прийнятого нею рішення, оформленого відповідним протоколом, з уповноваженням генерального директора на їх подальше підписання (а.с. 127-133, Т .1).

Відтак матеріали справи свідчать про те, що відповідач-1 мав знати щодо обмеження повноважень виконавчого органу товариства згідно статуту на укладення певних угод..

За викладеного суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на відсутність будь-яких дій з боку товариства щодо схвалення договору про задоволення вимог іпотекодержателя та подальше прийняття радою товариства рішення, оформленого протоколом №10 від 02.11.2005 р., про визнання незаконними дій по передачі заставленого майна до ТОВ "Фортуна-банк" Хрустальовим О.Г., який на момент укладення цієї угоди не був генеральним директором, пославшись на положення ч. 1 ст. 241 ЦК України за якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

При цьому відсутність узгодження договору Радою товариства та визнання незаконними дій щодо його укладення згідно її рішення, оформленого протоколом №10 від 02.11.2005 р., не змінює висновку суду першої інстанції про вчинення правочину особою від імені позивача, яка не мала повноважень його представляти.

Враховуючи зазначене зроблені судом висновки про невідповідність вчиненого договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10 2005 р. вимогам ст.. 215, 203 ЦК України (435-15) , додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідає матеріалам справи, визнання його недійсним ґрунтується на законі.

Щодо доводів відповідача-1 про відсутність порушень прав позивача укладенням між відповідачами договору купівлі-продажу від 18.11.2005 р. та договору про передання відповідачем-2 спірного майна в іпотеку відповідачу-1 від 18.11.2005 р. судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Згідно ст. 5 Закону України "Про іпотеку"предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення. Вибуття майна з володіння позивача не з його волі, що надає йому право на витребування цього майна та пред’явлення позову про визнання на нього права власності до набувача майна, подальше обтяження останнім цього майна шляхом передання його в іпотеку поза волею позивача за зобов’язаннями, за які той не відповідає, порушує права позивача та суперечить вимогам закону, зокрема ст. 5 Закону України "Про іпотеку", що є підставою для визнання його недійсним згідно наведених ст. ст. 203, 205 ЦК України. У позові про право власності на майно, відчужене на виконання недійсного правочину на користь третьої особи правовий механізм, передбачений ст. 216 ЦК України про повернення кожною зі сторін отриманого за недійсним правочином застосований бути не може, оскільки наслідки недійсності такого правочину стосуються лише його сторін, а відтак не можуть призвести до відновлення порушеного права позивача. У такому випадку підлягають застосуванню норми глави 29 ЦК України (435-15) , що встановлюють способи захисту права власності, у тому числі ст.. 388 цього Кодексу про витребування майна. Враховуючи, що позивачем заявлено відповідну вимогу про визнання права власності на майно, у зв’язку з його вибуттям з володіння позивача не з його волі, що відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах, а вимоги про застосування наслідків недійсного правочину щодо договору купівлі-продажу укладеного між відповідачами, позивачем не заявлялись та судом не застосовувались, судова колегія не вбачає достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині.

Відповідно до ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються судом апеляційної інстанції, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Як вбачається з рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.12.2006 р. у справі 4179/2006, відповідач був учасником у даній справі (відповідачем) та приймав участь у судовому засіданні. Відтак ним не обґрунтовано неможливість надання до суду першої інстанції цього рішення, тоді як у першій інстанції дана справа розглядалась з 2007 р. За умови неподання зазначеного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлювались самостійно та оцінювались на підставі наявних у справі документів у сукупності.

За змістом ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. При цьому факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Відтак за змістом вказаної норми преюдиціальне значення для господарського суду мають факти, як обставини реальної дійсності, що встановлені у цивільній справі, як то подання заяви Хрустальовим А.Г. про звільнення, прийняття Радою товариства рішення про задоволення цієї заяви, оформленої протоколом №8 від 10.10.2005 р., наказ про його звільнення, запис в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців про Хрустальова А.Г. як генерального директора ВАТ "Дніпрофарм". У встановленні фактів рішення суду першої інстанції не суперечить рішенню Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.12.2006 р. у справі 4179/2006. Тоді як висновок суду у цивільній справі про правомочність Хрустальова А.Г. на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, на що послався відповідач-1, є їх оцінкою, яка не є фактами в розумінні ст. 35 ГПК України у зв’язку з чим не може мати преюдиціального значення. Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судова колегія не погоджується з доводами відповідача-1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв’язку з незадоволенням його клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом справи №39/263-09(25/142-08) про визнання недійсним договору іпотеки від 29.07.2004 р., укладеного між ВАТ "Дніпрофарм"та ТОВ "Фортуна-Банк". Оскільки підстави та предмет спору у цій справі безпосередньо не ґрунтуються на правомірності укладення договору іпотеки та обставини, що розглядаються у справі №39/263-09(25/142-08) не перешкоджають встановленню у даній справі обставин, що маються значення для вирішення цього спору, господарським судом самостійно, розгляд справи №39/263-09(25/142-08) не унеможливлює розгляд даної, з огляду на що підстави зупинення провадження, встановлені ст. 79 ГПК України відсутні.