м. Одеса

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренко

суддів Н.Б. Таценко, М.А. Мишкіної

секретар судового засідання Берлінська А.Ф.

за участю представників сторін

від позивача – Мельник І.В.

від відповідача –не з’явився

від ІІІ особи – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 25.03.2010 р.

у справі № 1/40/10

за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль"

до благодійної організації Баштанського району "Лікарняна каса"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління пенсійного фонду України у Баштанському районі

про стягнення 1470,76 грн.

Рішенням господарського суду від 25.03.2010 р. (суддя Васильєва Л.І.) в задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", Банк) про стягнення з відповідача 1470,76 грн. збитків, заподіяних неправомірними діями відповідача, а саме недотримання ним вимог ч. 12 ст. 20 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (далі –Закон про страхування) відмовлено, оскільки суд дійшов висновку, що вина відповідача у спричиненні позивачу шкоди відсутня, так як саме Банком порушено вимоги Закону про страхування щодо перерахуванням страхових внесків за рахунок власних коштів з послідуючим правом зворотної вимоги до страхувальника щодо відшкодування цієї суми. При цьому, суд зазначив, що сплата позивачем штрафної санкції в сумі 1470, 76 грн. не є сплатою страхових внесків за рахунок власних коштів, а тому право зворотної вимоги до страхувальника щодо відшкодування цієї суми в розумінні абзацу 2 ч. 12 ст. 20 Закону про страхування у позивача відсутнє.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його (рішення) скасувати та прийняти нове, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи свою правову позицію скаржник посилається на те, що в оскаржуваному рішенні господарського суду нечітко та неповно відображені обставини і характер спірних правовідносин, невірно відображені дані щодо позовних вимог, не всі докази проаналізовані та не всім доказам надана належна правова оцінка. Відтак, на думку останнього, рішення по справі прийняте з порушенням вимог ст. ст. 4, 43 ГПК України щодо всебічності, повноти та об’єктивності розгляду всіх обставин справи та рівності сторін. Також скаржник зазначає, що судовий висновок в рішенні про відсутність у позивача права зворотної вимоги до страхувальника щодо відшкодування суми в розумінні абз. 2 ч. 12 ст. 20 Закону про страхування є необґрунтованим, оскільки у вказаній статті прямо не зазначено, що сума, яка дорівнює сумі несплачених страхових внесків не може бути у вигляді суми штрафу. Крім того, скаржник зазначає, що у відповідності до змісту позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача не майнову шкоду, а збитки, спричинені накладанням штрафних санкцій, виходячи з ч. ч. 1, 2 ст. 224 ГК України.

Відповідачем та третьою особою подані заяви про здійснення розгляду справи за відсутністю їх представників, при цьому, відповідач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У доповненні до апеляційної скарги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" зазначає, що між ним та відповідачем на момент вчинення порушення вимог Закону України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування" існували договірні стосунки (договір банківського рахунку № 1787202), тому у застосуванні Управлінням Пенсійного фонду України у Баштанському районі до Банку штрафних санкцій за рішенням № 394 від 28.12.2009 р. є вина Благодійної організації, яка полягає у несвоєчасному наданні до Банку платіжних доручень щодо перерахування Управлінню Пенсійного фонду України у Баштанському районі страховий внесків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, судова колегія, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв’язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Оскаржуваним рішенням господарського суду в задоволенні позову відмовлено з мотивів, наведених в описовій частині даної постанови. При цьому, рішення господарського суду, законність і обґрунтованість котрого перевірена в повному обсязі відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, відповідає чинному законодавству, матеріалам та обставинам справи, правових підстав для зміни або скасування останнього не вбачається виходячи з наступного.

Так, апеляційна інстанція повністю погоджується з висновком господарського суду щодо відсутності вини відповідача у застосуванні до Банку фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування саме ним на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків, оскільки, в даному випадку, саме позивачем порушені вимоги ч. 12 ст. 20 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" про що і зазначено у рішенні управління Пенсійного фонду України в Баштанському районі (далі –Фонд) № 394 від 28.12.2009 р., яке являється чинним на момент розгляду цієї справи та Банком взагалі не оскаржувалось. При цьому, аналізуючи вказане рішення Фонду, колегія суддів приймає до уваги, що ч. 10 ст. 106 Закону про страхування встановлює фінансові санкції, які застосовують виконавчі органи Пенсійного фонду саме до банків і саме за порушення останніми вимог, передбачених ч. 12 ст. 20 вказаного Закону; саме позивач здійснив видачу грошових коштів за чеками відповідача без перерахування внесків до управління Пенсійного фонду України у Баштанському районі, чим порушив вимоги ч. 12 ст. 20 Закону про страхування, згідно яких, у цьому випадку, саме на Банк покладається обов’язок за рахунок власних коштів та у порядку, встановленому Національним банком України, сплатити відповідному територіальному органу Фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з наступним правом зворотної вимоги до страхувальника (відповідача по справі) щодо відшкодування з нього цієї суми.

З огляду на викладене, посилання скаржника про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності в нього права зворотної вимоги до страхувальника в порядку абзацу 2 ч. 12 ст. 20 Закону про страхування, судова колегія залишає поза увагою.

Разом з тим, судова колегія погоджується з посиланнями скаржника, що він у позові просив стягнути з відповідача саме збитки, спричинені накладанням фінансових санкцій, виходячи з ч. ч. 1, 2 ст. 224 ГК України, а не майнову шкоду і тому господарському суду при вирішенні даної справи слід було керуватись, в тому числі, приписами ГК України (436-15) , а не лише положеннями ЦК України (435-15) .

Між тим, вказана обставина ніяким чином не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки викладені в ньому висновки повністю відповідають цілком правомірно встановленим обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Так, відповідно до приписів ст. 224 ГК України саме учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Враховуючи викладені вище встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно не задоволена і вимога Банку про стягнення з відповідача на його користь суми збитків в порядку ст. ст. 224- 225 ГК України, оскільки встановлені законодавцем вимоги щодо здійснення господарської діяльності, в даному випадку, порушив сам позивач, так як прийняв від відповідача чеки про видачу грошових коштів без подання останнім платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків та не сплатив ці внески відповідному територіальному органу Фонду за рахунок власних коштів, у відповідності до вимог ч. 12 ст. 20 Закону про страхування. Отже, вина відповідача і будь-який причинний зв’язок між діями останнього та накладенням Фондом на Банк штрафу відсутні, відповідачем, в цьому випадку, ніяким чином не порушені права або законні інтереси скаржника, що повністю виключає можливість задоволення вимог скаржника по ст. ст. 224, 225 ГК України.

Відтак, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 99, 101- 103, 105 ГПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 25.03.2010 р. у справі № 1/40/10 без змін.