Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лавренюк О.Т.

суддів: Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я.

при секретарі судового засідання: Кубік О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Жуков Т.В., довіреність б/н від 05.11.2009 р.

від відповідача: не з’явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3"

на рішення господарського суду Одеської області від 26 квітня 2010 року

у справі № 15/35-10-1001

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів-3" (далі по тексту –ТОВ "Завод ЗБВ-3")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройкераміка" (далі по тексту –ТОВ "Стройкераміка")

про стягнення 423 174,51 грн.

ТОВ "Завод ЗБВ-3" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ "Стройкераміка" про стягнення 423 174,51 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач вказав, що 17.06.2008 р. між ТОВ "Стройкераміка" та ТОВ "Завод ЗБВ-3" було укладено Договір № 17 на поставку цегли.

Відповідно до умов договору покупець сплачує постачальнику поставлену продукцію за ціною узгодженою сторонами договору і вказаною в накладних на відвантаження продукції протягом 5-ти банківських днів з дня приймання продукції.

Водночас, позивачем, нібито на виконання умов Договору поставки, безпідставно, тобто без попередньої поставки продукції, як це визначено умовами договору, перераховано на користь Відповідача 404 950,00 грн., хоча ніяких заявок про поставку цегли відповідачу не направлялось, а цегла на користь позивача відповідачем не поставлялась.

Таким чином Позивач вважає, що Відповідач вказані грошові кошти набув без достатньої правової підстави і тому повинен їх повернути, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26 квітня 2010 року у справі № 15/35-10-1001 (суддя Петров В.С.) у задоволені позовних вимог відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що доводи позивача щодо безпідставного перерахування грошових коштів ТОВ "Стройкераміка" є необґрунтованими.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Завод ЗБВ-3" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надавав, в судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, та вказував що рішення суду є обґрунтованим, прийнятим відповідно до вимог законодавства.

По справі була оголошена перерва до 06.07.2010 р., про що сторони повідомлені належним чином, однак представник відповідача в судове засіданні 06.07.2010 р. не з’явився.

За згодою представника позивача та відповідача, наданою 22.06.2010 р., в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на підставі наступного:

Як встановлено матеріалами справи, 17.06.2008 р. між сторонами було укладено Договір поставки № 17, відповідно до умов якого Постачальник (ТОВ "Стройкераміка") зобов’язується виготовити та передати у власність Покупця (ТОВ "Завод ЗБВ-3") цеглу керамичної марки М-125 (продукцію), а Покупець зобов’язаний прийняти та сплатити за Продукцію на умовах Договору.

Кількість, ціна за одиницю продукції, вартість партії Продукції вказується постачальником в накладних на відгрузку продукції (п. 1.2 Договору).

Загальна вартість продукції становить 250 000,00 грн., у тому числі ПДВ –41666,67 грн. (п. 4.1 Договору).

Покупець сплачує Постачальнику поставлену продукцію за ціною узгодженою сторонами Договору і вказаною в накладних на відвантаження продукції протягом п’яти банківських днів з дня одержання продукції (п. 4.2 Договору).

Уклавши Договір поставки Позивач здійснив передплату за цеглу керамічну, перерахувавши на користь Відповідача 404950,00 грн. згідно угоди № 17 від 17.06.2008 р. (платіжні доручення №№: 3918 від 17.06.2008 р., 3919 від 17.06.2008 р., 3966 від 14.07.2008 р., 3967 від 15.07.2008 р., 4950 від 26.08.2008 р., 4241 від 05.03.2009 р., 4342 від 06.03.2009 р., 4343 від 10.03.2009 р., 4361 від 12.03.2009 р., 4361 від 17.03.2009 р.).

Факт отримання передплати за цеглу керамічну згідно Договору № 17 від 17.06.2008 р. відповідачем не заперечується та Відповідач не відмовляється надати на вказану суму цеглу керамічну, відповідно до умов Договору.

Позивач, стверджуючи, що грошові кошти на вказану суму перераховані безпідставно, оскільки поставку продукції не було здійснено, заявка на поставку продукції не надавалась, умовами договору передплата за продукцію не передбачена, просить винести рішення яким стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 404 950,00 грн. та 3% річних.

Суд першої інстанції не погоджуючись з таким твердженням позивача щодо безпідставності перерахування коштів вказав, що той факт, що позивач здійснив перерахування коштів на протязі 2008-2009 р.р. за цеглу керамічну згідно договору № 17 від 17.06.2008 р. без надання відповідачем цегли, не свідчить про безпідставність отримання відповідачем вказаних коштів з огляду на наявність чинного договору, укладеного між сторонами.

Наявний в матеріалах справи договір поставки і є тією правовою підставою отримання відповідачем спірної суми грошових коштів.

Ті обставини, що кошти були перераховані саме за договором № 17 від 17.06.2008 р. не спростовані позивачем ні в суді першої інстанції, ні при розгляді справи в апеляційній інстанції.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Визначення договору встановлено ч. 1 ст. 626 ЦК України. Обов’язковість виконання сторонами договору передбачена ст. 629 ЦК України.

Статтею 530 ЦК України визначено строк (термін) виконання зобов’язання. Статтею 531 ЦК України передбачено право боржника виконати свій обов’язок достроково.

Таким чином, передчасне виконання позивачем своїх зобов’язань за договором не може бути підставою для покладення на відповідача відповідальності за таке виконання у вигляді стягнення передчасно перерахованих коштів, оскільки, як правильно вказав суд першої інстанції, з боку відповідача порушення умов договору допущено не було та вимоги позивача про стягнення перерахованих відповідачу коштів у розмірі 404 950,00 грн. за своєю суттю є фактично вимогами про повернення виконаного стороною у зобов’язані.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілої) без достатньої правової підстави зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним договором, витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов’язані; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Необхідність в поверненні виконаного однією стороною договору виникає у разі дострокового припинення договору (до його повного виконання). Якщо одна сторона своє зобов’язання до цього належне виконала, таке виконання втрачає правову підставу. В цій частині визначається, що сторона договору не має права вимагати повернення того, що було виконане сторонами за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, право вимагати повернення виконаного надається не стороні договору, а суб’єкту який вже втратив статус сторони Договору. Аналогічно і обов’язок повернення несе не сторона договору, а суб’єкт який мав такий статус у минулому.

Аналізуючи вказане, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку, що наявність чинного договору між сторонами виключає можливість повернення передчасно виконаного позивачем і судова колегія погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та діючому законодавству.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги пояснення позивача щодо того, що між сторонами у передбаченому законом порядку та формі не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору і тому договір не може вважатися укладеним, судовою колегією до уваги не приймається, оскільки суд першої інстанції досліджував дані пояснення та вказав, що вимоги про визнання договору недійним жодною із сторін не заявлялись та, крім того, обставини, які б вказували на недійсність договору повністю або частково не встановлені.

Не встановлено таких обставин, які б свідчили про недійсність договору, про його неукладеність і судом апеляційної інстанції.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам, суд першої інстанції зазначив наступне: Відповідно до ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, на яку послався позивач в обґрунтування позовних вимог про стягнення 3% річних, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк (термін) виконання зобов’язання, порядок виконання зобов’язання передбачено ст. 530 Цивільного кодексу України.

Однак позивач з вимогами до відповідача про повернення безпідставно, на його думку, перерахованих коштів в сумі 404950,00 грн., не звертався і тому прострочка виконання відповідачем зобов’язання щодо повернення перерахованих коштів взагалі не мала місце.

Враховуючи, що судом не було встановлено набуття відповідачем безпідставно грошових коштів у розмірі 404950,00 грн., що спірні кошти перераховані позивачем на підставі діючого договору № 17 від 17.06.2008 р. суд прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність та необґрунтованість і вимог позивача про стягнення 3% річних.

Аналізуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, вірно встановив обставини справи, дав належну оцінку наданим доказам, вірно застосував норми матеріального та процесуального права і підстави для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи і до уваги не приймаються.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

Рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2010 р. по справі № 15/35-10-1001 залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ "Завод залізобетонних виробів-3" - без задоволення.

постанова набирає законної сили її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України,